А ще кажуть: понеділок – важкий день. П’ятниця теж не радує щось. Не задався сьогодні день. Та й весь тиждень коту під хвіст. Та й весь місяць криво і косо. Так, і взагалі, останнім часом життя, як то кажуть, б’є ключем, та все гайковим, і по голові. – Думав Андрій, сідаючи в машину.
До кінця місяця кілька робочих днів, а план він не виконав, значить, премії знову не бачити, а платіж по іпотеці ніхто не скасовував, та й інші витрати теж. При думці про витрати Андрій згадав, що обіцяв Єві провести вечір вихідного разом.
– Привіт. Завтра нічого не вийде, треба другові допомогти. – Збрехав він, зателефонувавши Єві по відеозв’язку. – Розважишся у вихідні без мене? – Він намагався виглядати невимушено і посміхався.
– Без тебе? – Єва ображено надула губи. – А, може, мені іншого знайти? У тебе останнім часом на мене часу немає, то… – Єва не договорила, роблячи вигляд, що розглядає новий манікюр.
Так, вона просила на манікюр тиждень тому, а Андрій скинув тільки три дні тому, і то перехопив у друга і колеги Сашка до зарплати. Тепер вона явно натякала на цю ситуацію. У ці вихідні йому просто не було на що вести Єву кудись, ресторан, клуб, караоке та інше йому зараз було не по кишені. Тому він вирішив збрехати.
– Не злися. Наступного тижня обов’язково проведемо час разом. – Пообіцяв Андрій. – А в ці вихідні запроси подруг, замовите роли, вип’єте червоного, попліткуєте.
– А я так хотіла вигуляти нову сукню. – Промурмотіла Єва. Андрій уявив, як Єву в тій самій сукні пожирають очима чоловіки в клубі. Єва була красива, фігуриста, Андрій навіть дивувався іноді, як він зміг її домогтися, і переживав, що вона переключиться на когось іншого. Багатшого.
– Вигуляємо наступного разу. – Андрій постарався посміхнутися. – На роли і червоне зараз переведу. З обличчя Єви зійшла незадоволена гримаса, вона прихильно посміхнулася Андрію і послала повітряний поцілунок.
– Я буду сумувати. – Додала вона і відключилася.
Переведу! – Андрій вилаявся. Що переводити? На картці залишилося трохи більше трьох тисяч, і то з тих, що у Сашка позичив. Андрій перевів Єві дві. Отримав у відповідь смайлик сердечком, трохи заспокоївся і завів машину. При перемиканні передачі щось хруснуло.
– Тільки не це. Давай не зараз, моя хороша. – Андрій ласкаво погладив кермо. Не вистачало ще ремонту машини. Свою вже далеко не нову іномарку Андрій любив. Це був подарунок батька на вісімнадцятиріччя.
Зараз Андрію було двадцять сім, батько пішов з життя три роки тому. Машина була і пам’яттю про нього, та й скільки пригод було з нею пов’язано.
– Отримаю премію, обов’язково заїдемо в сервіс. – Пообіцяв Андрій. Машина, ніби почула його і плавно рушила.
Премію! – Їхав і думав Андрій. Він працював менеджером з продажу, спочатку все йшло досить успішно, наважився навіть квартиру в іпотеку взяти. А ось останнім часом, ніби, чорна смуга якась, не йде, і все тут. Хоча Андрій не лінується, старається.
Задумавшись, Андрій мало не проскочив магазин, в який планував заїхати за продуктами. Звернув, встиг. Отже, залишалося трохи більше тисячі, потрібно було взяти продуктів на вихідні і ще дня на три до зарплати.
Андрій вибрав все найпростіше, йому можна було обійтися і без ролів. Коли він був маленький, його сім’я жила досить скромно, тому він звик до простої домашньої їжі. Єва, правда, ніколи не готувала. Цікаво, чи вміє вона взагалі готувати? – Подумав Андрій, коли почув:
– Онуче, не знайдеться двадцять гривень на хлібину?
Андрій і не помітив згорбленого, зовсім сивого старого. Старий простягав йому тремтячу, загрубілу, потріскану долоню, на якій було розсипано трохи дрібних монет. Одяг на ньому був старий, зношений і затертий, але чистий. Запаху міцного Андрій теж не вловив.
– Дуже важко, дідусю? – Запитав співчутливо Андрій, шукаючи по кишенях. Крім банківської картки у нього нічого не було, та й на тій зараз залишалося всього нічого.
– За квартиру заплатиш, ліки купиш, вважай, нічого й не залишилося. Та б ще й сам. У мене друг, йому не поясниш, що треба до пенсії перечекати. Ось ми і просимо тут іноді у добрих людей. – Старий вказав рукою на кошлатого невеликого песика, що сидів поруч.
Шерсть пса колись була чорна, а зараз вже теж місцями сивіла. Пес сидів, нахиливши голову набік і уважно, вичікуючи дивився на Андрія.
– Ось що, діду, тримай. – Андрій рішуче простягнув старому свій пакет з продуктами. Дід від подиву і радості забелькотів щось незв’язне.
– Де ви живете? Давайте підвезу. – Запропонував Андрій.
– Та ми ось тут, у сусідньому будинку. Дякую тобі, онуче. Дякую! – Дякував старий, притискаючи до себе пакет і радісно поглядаючи на кошлатого друга.
– Нічого, нічого, діду. – Збентежився Андрій.
– І ти сьогодні щастя зустрінеш, якщо сам повз не пройдеш. І чорна смуга твоя закінчиться. – Раптом сказав старий і хитро, як здалося Андрію, подивився на нього.
– Якби я зустрів щастя, то вже нізащо б не пройшов повз. – Розсміявся Андрій і пішов до машини.
Викручуся якось, дідусь із собакою потребують цього більше. – Міркував він, не шкодуючи, що залишився без своїх покупок.
П’ятниця, вечір, тиснява, затори, Андрій ледве повз у потоці, від нудьги розглядаючи сусідні машини. Раптом його увагу привернуло щось, що промайнуло під колесами передньої машини. Кошеня? Точно, це було маленьке, чорне кошеня.
– Та що ж це за день такий? – Вилаявся Андрій, розуміючи, що малюка на проїжджій частині ніхто не помічає. Наляканий машинами, він легко може потрапити під колеса однієї з них.
Андрій увімкнув аварійку і, під незадоволене гудіння машин, що повзли за ним, поспішив за кошеням.
– Як же тебе сюди занесло? – Притискаючи до грудей чорну грудку, запитав Андрій. Кошеня жалібно пискнуло, крізь сорочку впиваючись кігтями в рятівника.
– Чим багаті. – Андрій розсміявся, вже вдома підсуваючи кошеняті блюдце з молоком. Добре, хоч молоко ще було в холодильнику. Кошеня жадібно накинулося на частування.
– Давай домовимося, сьогодні ти залишишся у мене, а завтра я пошукаю якийсь котячий притулок. А поки що свої справи можна робити ось тут. – Андрій постелив у кутку чисту ганчірочку.
Кошеня перестало пито і обернулося, подивившись на Андрія.
– Ні, брате, у мене тобі ніяк не можна. Та й до того ж у Єви на шерсть алергія. – Андрій розвів руками, подумавши при цьому, що краще б у Єви була алергія на квіти, так, так, на ці величезні букети, які вона так любить.
Робити було нічого, і Андрій завалився на диван, щоб додивитися серіал. Кошеня, простягнувши лапку на оббивку дивана, боязко нявкнуло.
– Страшно тобі там одному? Ну давай, йди сюди. – Андрій акуратно поклав кошеня поруч. Малюк втупився в теплий бік Андрія і тихо замурчав. Так вони і заснули. Андрій спав і йому снився сивий старий, якого він зустрів біля магазину. Старий посміхався хитро і говорив:
– Сьогодні щастя зустрінеш, якщо сам повз не пройдеш.
– Не було ніякого щастя. – Розсміявся у відповідь Андрій, а старий, раптом, чомусь нявкнув і перетворився на великого чорного кота.
– Брр. – Андрій похитав головою, проганяючи сон. Тепер він уже чітко чув нявкання.
Кудлатий знайда сидів біля блюдця і нявкав, поглядаючи в бік дивана.
– Ось бачиш, ніяк тобі у мене не можна. За тобою догляд, нагляд потрібен, а мене постійно вдома немає. – Сказав Андрій, виливаючи в блюдце залишки молока.
Кошеня знову уважно подивилося на Андрія і підійшло до приготовленої йому ганчірочки, щоб зробити свої справи.
– Дивись, яке розумне. – Посміхнувся Андрій. А, може, і справді, залишити? – Подумав він, згадуючи сон, кошеня вдячно потерлося об його ноги.
– Тихон, ти на господарстві, я добувати гроші. – У понеділок вранці Андрій збирався на роботу, Тишка, так він назвав кошеня, сидів у коридорі і уважно спостерігав за господарем. Андрію було шкода залишати такого малюка зовсім одного на весь день, але робити було нічого.
Вже виходячи з квартири, він ще раз обернувся на Тишку, і йому здалося, що кошеня підморгнуло. Андрій посміхнувся і поспішив до ліфта.
Двері відчинилися на наступному поверсі і в ліфт, а точніше прямо в руки Андрія плюхнулася молода жінка.
– Ой, вибачте, спіткнулася. – Приходячи до рівноваги, вона вибачилася і розсміялася.
– Не забилися? – Запитав Андрій і теж посміхнувся.
– Ні. Просто не звикла до підборів. У мене сьогодні співбесіда. Знаєте, потрібно справити приємне враження. – Збентежено почала пояснювати жінка. – Як на вашу думку, я справляю приємне враження? – Запитала вона.
Андрій зніяковів, жінка була симпатичною, а які в неї були іскорки в очах, і така відкрита посмішка.
– Дуже приємне. – Кивнув Андрій. – Ось тільки… – І він вказав на пляму на блузці жінки.
– Ось же… Ех, це полуничне варення з бутерброда. Я така незграбна. А коли нервую, все просто валиться з рук. Якщо переодягатися, неодмінно запізнюся. – Вона засмутилася. Ліфт зупинився на першому поверсі.
– Переодягайтеся. Я вас підвезу. – Несподівано для самого себе сказав Андрій і натиснув поверх сусідки.
– Я вам така вдячна! Я тільки два дні тому переїхала, орендувала квартиру, роботу ось потрібно шукати. І друзів, у мене тут зовсім нікого. Я навіть не знаю, чи правильно я зробила, що переїхала.
Але я така, якщо вже щось спало на думку, обов’язково потрібно зробити. – Пояснювала Ліза, так звали сусідку, поки вони їхали на потрібну адресу. Виявилося, що Андрію навіть по дорозі. Він поглядав на Лізу і посміхався, така вона була мила і смішна.
– Давай на «ти», а ввечері вип’ємо кави, ось і буде у тебе вже один друг. – Запропонував він.
– Давай. – Швидко погодилася Ліза.
Побажавши «ні пуху, ні пера», Андрій висадив Лізу і поїхав на роботу. По дорозі він чомусь подумав, що з Євою йому ніколи не було так просто і вільно. А на роботі на нього чекав ще один приємний сюрприз.
«Прийняли остаточне рішення. Готові укласти річний контракт. Чекаємо документи», – йшлося в листі від дуже великого клієнта. Андрій обробляв цю компанію вже майже півроку, але вони ніяк не приймали пропозицію про співпрацю.
І тут відразу річний контракт! А це обіцяло не тільки виконання, але і перевиконання плану, а значить хорошу премію мінімум протягом цього періоду. Андрій був невимовно радий.
Додому Андрій їхав у піднесеному настрої. До речі, машина сьогодні теж поводилася впевнено, ніби й не потребувала термінового ремонту. Андрій спеціально зупинився біля того магазину, де буквально кілька днів тому зустрів старого з собакою. Сьогодні їх не було.
– Ви не знаєте, тут дідусь з собачкою на хліб просить іноді, не бачили? – Запитав він у жінки з овочевого намету.
– Ні. Ніколи не бачила. Я тут вважай кожен день. Не бачила такого. – Відповіла жінка. – Виноград смачний. Візьміть. – Запропонувала вона.
Андрій взяв кілька ґрон, собі і Лізі. Думка про те, що вони сьогодні зустрінуться, викликала на його обличчі теплу посмішку.
– Взяли! Відразу раз і взяли! – Розповідала Ліза, потягуючи каву в невеликій кав’ярні біля будинку.
– Вітаю. – Посміхнувся Андрій. – Мені по дорозі, можу щодня тебе підвозити. – Запропонував він. Ліза посміхнулася у відповідь.
– Звідки ти приїхала? – Запитав він. Ліза почала розповідати про себе, про дитинство, про навчання. Потім вони згадували різні смішні випадки, кожен зі свого життя. Загалом, вечір пройшов чудово.
– До завтра. – Попрощався на Лізиному поверсі Андрій.
– До завтра. – Ліза помахала рукою і додала. – Якби господиня дозволила, я б завела кошеня, мило так, прийдеш додому, а воно на тебе чекає. Тільки господиня відразу сказала: ніяких тварин.
Андрій посміхнувся. Він уже встиг оцінити, як це приємно, коли тебе вдома чекає тепле, пухнасте, муркотливе диво.
– Чи не ти, справді, приніс мені щастя? І контракт, і знайомство з Лізою. Адже кажуть, чорні коти неприємності приносять. А ти, навпаки, чорний кіт на удачу, і від чорної смуги мене позбавив. – Запитав Андрій перед сном, чухаючи Тишку за вухом.
– Мяу. – Відповів Тишка. І замурчав, уткнувшись в теплий бік господаря.
– Ти куди подівся? – У п’ятницю ввечері Андрію зателефонувала незадоволена Єва. Він, і справді, навіть не згадав про неї за цей тиждень.
– Нам треба розлучитися. – Почав пояснювати Андрій, але Єва незадоволено пирхнула:
– Дурень! – І скинула дзвінок.
Ось і славно, – подумав Андрій і глянув на своє відображення в дзеркалі. Сьогодні Ліза запросила його в гості, і він трохи хвилювався. Тишка, ніби відчуваючи це, підбадьорливо потерся об ногу господаря.
– Ти правий, все буде добре, – сказав Андрій, погладивши кошеня між вухами.
– Мяу. – Відповів Тишка, який в цьому ні скільки не сумнівався.
Спеціально для сайту Stories
