Те, що її не стало, Валя зрозуміла відразу. Ця думка з’явилася нізвідки й міцно закріпилася в її свідомості. Ось тільки як це сталося, жінка абсолютно не пам’ятала.
— Дивно все це! Я ж була здорова, спортом, звичайно, не займалася, але свої сім соток перекопувала! І треба було піти з життя перед Великоднем! — Валя навіть засмутилася.
Озирнувшись навколо, вона зрозуміла, що перебуває десь у хмарному, ватяному лабіринті. Сонце просвічувало крізь туманну пелену, розрізаючи хмари променями-стрілами.
— І що далі? Що мені тепер робити? — запитала Валя, звертаючись до порожнечі.
— Ну, як що? Ти що, не знаєш? — пролунав за її спиною скрипучий голосок.
Валя обернулася і побачила старенького. У довгій білій одежі, яка висіла на його худеньких плечах, босоніж, він стояв на хмарці й відщипував від неї шматочки, підкидаючи їх у повітря.
— Не знаю, уявіть собі! Не кожен день я потраплаю на небеса, взагалі-то!
— У тебе поки що є кілька днів, політай, послухай, що люди про тебе говорять. Це ж найцікавіше, дні після відходу. Стільки всього нового дізнаєшся, повір мені! — старенький підморгнув жінці й розчинився в повітрі.
Валентина ще трохи постояла, озираючись, а потім, зробивши крок у порожнечу, відчула, що летить. Повітря тримало її, немов пушинку, не даючи впасти каменем вниз.
— Ну що ж, якщо вже літати, то літати. Їсти я, здається, не хочу, спати теж. Справ у мене тепер немає. Вільного часу — купа. Куди б спочатку попрямувати? На роботу, там, напевно, всі в шоці від того, що мене немає!
Валентина почала плавно спускатися все нижче до землі.
Валя працювала у великій фірмі, у бухгалтерському відділі. Вона, можна сказати, стояла біля витоків, прийшовши туди ще п’ятнадцять років тому.
Стільки всього сталося за цей час! І загроза банкрутства, і зміна керівництва, і переїзди в інші офіси. Валя була заступницею головного бухгалтера, любила свою роботу, але ніколи не претендувала на вищі посади, побоюючись зайвої відповідальності.
Крім неї було ще дві дівчини-бухгалтери, які їй підпорядковувалися. Вони всі сиділи в одному кабінеті. Валі дівчата подобалися. Веселі, балакучі, Рита з Кірою багато розповідали Валентині про сучасну моду, ділилися своїми пригодами на любовному фр.нті, радилися з нею.
Валентина, не маючи своїх дітей, вважала цих дівчаток ніби доньками, тому й ставилася до них з теплотою..
— Дівчата, напевно, хвилюються! А я ж обіцяла дати їм рецепт паски, вони так просили! Навіть на папірці собі записала, у скриньку поклала, та не встигла їм віддати…
Валя не поспішаючи підлетіла до вікна бухгалтерії. Жалюзі були відкриті, всередині нікого не було.
— Напевно, на нараді, — здогадалася Валя.
Вона трохи почекала. Незабаром двері відчинилися, дівчата бадьоро зайшли всередину. Вони щось говорили, але Валентина нічого не могла розібрати.
Тоді вона просто пройшла крізь вікно, вирішивши, що у фільмах привиди так роблять, чому б і їй не спробувати. Жінка стала біля дальньої стіни, уважно розглядаючи обличчя колег.
Дівчата обговорювали її.
— Давно час, скільки можна з цією бабусею нам сидіти! Всі ці її поради, зітхання так набридли! Ти, Риточка, тепер заступницею будеш, точно!
Кіра сіла в крісло біля столу і поправила бантик на блузці.
– Не факт! Може, когось зі сторони візьмуть, — припустила Рита.
— Не візьмуть. Директор сказав, що нову людину не візьме. Я сама чула!
Рита задоволено посміхнулася.
— Я за її стіл сяду! Мені там завжди подобалося! А то сиджу на проході, дує мені постійно! — Рита підійшла до столу Валентини, провела рукою по гладкій дерев’яній стільниці. — Стол у неї, бачиш, який, не те, що у нас. Красивий!
Дівчина відсунула крісло Валентини вбік і відкрила шухляду тумбочки.
— Так, що тут у нас? Як думаєш, Кіро, викинути все це? Навряд чи її чоловік прийде за речами?
— А що там у неї? Давай подивимося!
— Так, скріпки, степлер, папір. Давай ділити.
— А тут ще кава, дивися, ціла банка. Візьмемо?
— Звичайно! Їй це вже не знадобиться, а кава ж дорога!
Дівчата, не церемонячись, порпалися в чужих шухлядах, відправляючи у смітник усе, що вважали непотрібним.
Валентина так і стояла з відкритим ротом, не вірячи своїм очам. Значить, вона просто вигадала собі тих двох милих дівчат, які бажали їй щастя і здоров’я зовсім недавно, вітаючи з ювілеєм!
Все було лише в її уяві. Вона була їм не потрібна, заважала, сидячи за своїм столом і нагадуючи, що колись їм теж перевалить за сорок, п’ятдесят, а вони все ще не зайняли високі посади на роботі…
— Кіро, дивися, ось, здається, її рецепт паски!
— Де?
— Тут, на папірці, написано. Вона ж нам обіцяла. Ось, перепиши собі. Добре хоч, що знайшли, а то мені пекти треба, чоловік просив!
Дівчата швидко переписали рецепт.
— Навіть «дякую» не сказали! Прикро. Не до сліз, звичайно, але неприємно, це точно, — подумала Валя. Але її життя було набагато ширшим і насиченішим, ніж ця кімната у багатоповерховому будинку.
Валя хотіла, було, полетіти, але завмерла біля вікна трохи нижче. У кімнаті було троє людей. Вони стояли навколо одного з комп’ютерів і щось жваво обговорювали, тикаючи пальцями в монітор.
Валя помітила четвертого, хлопця в піджаку та блакитній сорочці. Той сидів і судорожно щось друкував, поки друзі підказували йому, що писати.
— А! Це той, новенький! Славко, здається, — Валя раптом згадала, як учора добряче вилаяла його, цього молодого чоловіка. Той подав відомості з помилками, Валя розсердилася, викликала його й вичитала прямо в кімнаті, при Кірі та Риті. Славко, випускник, який щойно влаштувався до них, стояв червоний, як рак.
— Зараз, мабуть, виправляє, — Валентина зітхнула. — Даремно я вчора так з ним поводилася. І що на мене найшло? Тепер і вибачитися не зможу. Треба було спокійно викликати його і все пояснити. Але голова так боліла…
Начебто дрібниця. Вчорашній день минув, молодий чоловік виправить і здасть документи Риті чи Кірі. Але він запам’ятав Валентину як сварливу жінку, яка накричала на нього при цих дівчатах. Валя відчула сором…
— Ну що ж, минулого не повернеш. Я була неправа, звичайно. Але він тепер буде обережнішим, не допустить помилки, за яку його могли б звільнити. Напевно…
Валя провела рукою по склу й полетіла.
Пора було відвідати родичів.
У Валентини була старша сестра, Оленка, яка разом із чоловіком якраз поїхала у відпустку. Вони довго збирали гроші, щоб поїхати в Домінікану. Навряд чи сестра вже в курсі, що сталося.
І справді, Оленка мирно спала. Різниця в часі захищала її від жахливих новин, Олена ще не прочитала повідомлення, надіслане тіткою Светою, сестрою матері. Потім Олена побачить його, упустить телефон і покличе чоловіка.
Вони довго сидітимуть, обійнявшись, а потім забронюють квитки назад до Києва. Олена завжди трепетно ставилася до молодшої сестри, хоча й часто була суворою.
Валентині навіть захотілося швидко стерти сумне повідомлення, подарувавши сестрі ще хоч кілька днів екзотичного раю, але пальці привида не можуть керувати екраном телефону так само вправно, як тілесна оболонка.
Валя впустила телефон на підлогу. Олена лише зморщилася уві сні. Валя зітхнула. Нічого вже не змінити…
Кого б ще відвідати?
У жінки були подруги. З ними вона іноді розмовляла по телефону, ділилася порадами щодо городу, надсилала листівки та зрідка зустрічалася на свята. Жінки спілкувалися з дитинства, виросли в одному дворі, ось і підтримували зв’язок.
— Аріша, чула, Валька-то того! — почула Валентина схлипуючий голос подруги, Галини. — Та ти що! — Аріша на іншому кінці дроту одразу ж захлинулася, почала голосити.
Валя, Аріша та Галя були з простих сімей. Їм не потрібно було красуватися одна перед одною, з ними Валя почувалася спокійно. Не так, як на роботі.
Жінки ще трохи поговорили, вирішивши зустрітися й пом’ янути покійницю.
— О! Побувати на власних поминках — це ще треба придумати! — з цікавістю подумала Валя і вирішила обов’язково завітати до подруг ще раз, увечері.
У Валі був ще й чоловік. Ну, як був, за документами був. У житті вони просто ділили одну квартиру. Чоловік почав вживати десять років тому.
Спочатку Валя не звертала уваги, виправдовувала його в очах подруг, жаліла. Потім намагалася лікувати, рятувати, лаялася, переконувала. А потім махнула рукою. Вона сподівалася, що скоро зможе переїхати в іншу квартиру, залишивши непутящого чоловіка самого. Не встигла…
Чи кохала вона його? Валя задумливо перебирала руками в повітрі, ніби повільно допливаючи додому. Кохала, але того, яким він був раніше. Жвавого, спортивного, легкого на підйом, уважного і доброго. Таким вона його пам’ятала.
Все змінив випадок. Травма на роботі, звільнення за станом здоров’я. Він почав відчувати себе непотрібним. Тому й почав прикладатися до чарки.
Валя тихо пройшла крізь двері своєї квартири. Було тихо. Лише холодильник гудів на кухні. Валентина пропливла на кухню. Ще вчора вона лягала спати, помивши весь посуд і поставивши хліб пектися на ніч.
Тепер посуд, брудний і засохлий, знову лежав у раковині, хлібопічка втомлено блимала червоним вогником, на плиті стояла сковорідка, на столі — пляшка і чарка.
— Вже згадав! Першим встиг, напевно, — стиснувши губи, подумала Валя. — Цікаво, я вдома пішла засвіти? Ось він і злякався, напевно!
Валя знайшла чоловіка в кімнаті. Він спав. Валя нахилилася над ним і заглянула в обличчя. Вона все ще його трохи кохала, уві сні чоловік ставав таким, яким був у молодості, зморшки розгладжувалися, підборіддя переставало тремтіти, видаючи хворобу. На щоках сплячого були видні сліди сліз.
— Переживає, бідний! Тепер як він без мене! — Валі стало шкода чоловіка. Який би він не був, але ж це близька людина…
І тут у двері подзвонили. Чоловік розплющив очі й, швидко підвівшись, пройшов у передпокій.
— Ви кімнату здаєте? — почула Валентина чужі голоси.
— Так, проходьте. Ось тут.
— Вибачте, але тут чиїсь речі!
— Нічого, якщо потрібні, можу продати. Якщо ні, винесу, продам іншим. Вирішуйте!
Валя побачила, як до її кімнати зайшли троє чоловіків. Чи то будівельники, чи то слюсарі. Вони почали перебирати речі в кімнаті, обговорюючи, що їм може знадобитися.
Валя стояла в кутку. Їй хотілося кричати, бити їх кулаками, а особливо зрадника-чоловіка. Але вона не могла поворухнутися. Душа не повинна завдавати шкоди, вона вище цього!
— Залиш! — почула вона голос. Поруч знову стояв старенький. – Це все нісенітниця. Тобі це вже не потрібно. Йому це теж не принесе користі. Головне, що ти це побачила. А тепер ходімо!
Старий взяв Валентину за руку, і вони, пройшовши крізь стіну будинку, зупинилися біля вікна сусіда.
Валя знала його вже давно. Відставний війс..овий, Петро Миколайович, завжди був ввічливий і підтягнутий. Він часто допомагав сусідці донести важкі сумки, якщо зустрічав Валю на вулиці. Ніколи не «переходив меж», але Валя знала, що подобається йому.
Так-так, у свої роки вона могла комусь сподобатися! Її це іноді навіть дивувало. Чоловік вже давно не звертав уваги на свою дружину, а більше цікавився плодами її праці на кухні та днями виплат зарплати.
Зараз Петро Миколайович сидів за столом на кухні й спустошеним поглядом дивився перед собою. Було помітно, що він сильно засмучений.
— Що з ним? — тихо запитала Валентина свого попутника.
— Сьогодні він втратив близьку людину, Валя. Він шкодує, що не встиг сказати їй, як він цінує її.
— Неймовірно, і в нього хтось пішов з життя! — здивувалася Валентина.
Старий посміхнувся і зник.
Жінка хотіла ще щось запитати, але тут завмерла. Вона почала розуміти, що означають слова старого…
… Будильник задзвонив саме в той момент, коли Валя уві сні намагалася погладити Петра Миколайовича по плечу, але у неї ніяк не виходило.
Жінка різко сіла на ліжку і вимкнула дзвінок. Вона здивовано озирнулася навколо. Це був лише сон, але який реальний! Валентина ніяк не могла прийти до тями.
А потім тихо встала, намагаючись не розбудити чоловіка, пройшла на кухню, зробила собі чашку міцної кави і все обдумала.
Хто знає, скільки вона ще проживе, треба постаратися все виправити.
Речі чоловіка чекали на нього у передпокої, складені у валізу. Рецепт паски Валя все-таки розповіла дівчатам, раз вже пообіцяла, але тепер дивилася на Риту та Кіру якось інакше, а вони не могли зрозуміти, у чому справа.
Славка Валя попросила зайти до неї для невеликого навчання; сестрі жінка надіслала листівку з теплими словами, а от що робити з Петром Миколайовичем, Валя поки не знала. Але сподівалася, що він, нарешті, зробить перший крок.
А поки що, прибігши додому після роботи, Валя спекла паски. Собі та сусіду. І не дарма.
