Дружина Андрія вже неодноразово пропонувала забрати його маму до них, а її будинок у селі перетворити на дачу. Дивилася Аллочка в очі чоловікові, і від цього погляду танув Андрій. Хоч і незатишно від думки, у матері будинок забрати, але Алла все по поличках розклала так, що й заперечиш.
І справді, навіщо матері в селі будинок, якщо на садибі маленький будиночок є, така собі хатинка на дві крихітні кімнатки. Ну, то їй і вистачить. І Андрій погодився. Розібрав син разом із бригадою будинок, який ще батько будував, – з любов’ю будував, колоду до колоди, дощечку до дощечки.
Спершу очі ховав від матері, а потім подумав: ну так погодилася начебто одразу. І справді, чого їй однієї в порожньому будинку сидіти, у хатинці затишніше, та й опалюється швидко. Відвезли додому, Андрій поспішив доріжкою дощатою, що через двір прокладена, оступився і впав.
Підбігла мати зі сльозами, чи не забився синок. Підвівся, глянув у материнські блакитні, як небо очі… мати все зрозуміє, наче не засуджує, адже в Андрія дружина молода – красуня. Як побачив він Аллу вперше, того ж вечора на руках через всю вулицю ніс, а наступного дня заміж покликав.
Щоправда, Аллочка ще три місяці його відмовими мучила. Проте скільки щастя було, коли погодилася. Це ж Аллочка запропонувала город мами віддати в оренду фермерам, бо вона ж вже не справляється, а хто ж його оброблюватиме.
Задумався Андрій, хотів відмовити, але дивиться на дружину: начебто права. Частина землі взагалі нічим не засіяна, та й садок там великий… нехай люди за гроші користуються. Аллочка, як гілочка квітуча навесні, Андрій довкола нею в’юном в’ється, намилуватися не може.
Якось пізно восени застиг Андрій, проскочило вітром пронизливим, одягнений був легко… зліг із температурою, а потім взагалі до лікарні відвезли. Тиждень важко було, в безпам’ятстві кидався. Прийшов до тями, про Аллочку відразу згадав, так побачити захотілося. Прийшла дружина.
Сидить біля нього, як гілочка квітуча, дивиться, наче здалеку. На тумбочку яблучко поклала. І все більше нічого. А до Андрія сили почали повертатися, організм молодий, його підтримати треба, та ще чимось смачним запахло, сусіду по палаті гостинці принесли.
Поглянув Андрій на яблучко і спитав, чи не принесе кохана йому чогось смачного з дому поїсти. А та лише відповіла, що в лікарні ж його добре годують, то нашо нести. І сказала вона легко, без запинки, все з тією ж усмішкою чарівною. І Андрію її слова як луною по серцю пройшлися.
Пішла Аллочка, тільки поділ спіднички майнув. У коридорі медсеста молода поглядом провела. Заснув Андрій. І сон йому сниться, ніби він у домі рідному, батьківському домі: піч топиться, на плиті суп вариться курячий, а на столі пироги мамчині.
І запахи їжі все сильніше… відкрив Андрій очі… та це зовсім не сон. На тумбочку мати викладає їжу, намагається тихо поставити, щоб синочка не розбудити. Дивиться Андрій на матір і серце прозріває. І зовсім не стара вона, як казала Алла, нещодавно на пенсію вийшла, хіба це роки…
І очі матері, як небо, дивляться, як у душу заглядають. А супчик курячий… такого смачного ніде не їв. Одужав Андрій і насамперед бригаду знайшов, яка будинок відбудуж. Повозитися доведеться, другий раз будинок ставити, але Андрій на своєму стояв.
Приїхав на рідне подвір’я і ком у горлі: це майже рік мати дивилася з вікна хатинки на порожнє місце, розгорнуте місце, на родове гніздо, а в цей час на городі чужі люди господарювали… сам не міг зрозуміти, як він дійшов до такого.
Будинок поновили, дах новий зробили, в оренді землі Андрій відмовив, а потім повідомив Аллі, що розлучається з нею. Вона спочатку здивувалася, але потім мовчки погодилася. Довго придивлявся Андрій до Даші, фельдшера місцевого, яка нещодавно приїхала. Потім траплявся півроку.
Дівча не блищало такою красою, як Аллочка, від якої око відвести важко. Зате душа добра і серце від чутливе. Жили спочатку у матері Андрія, а потім свій будинок поставили, щоб діти в ньому народжувалися, щоб будинок цей онукам дістався. І Андрій тепер жив щасливим життям і голову більше не втрачав, щоб не натрапити на холодне серце….
