Майже п’ять років тому я переїхала за кордон, щоб заробити грошей. Влізла в борги і не знайшла нічого кращого, як поїхати на заробітки. Все-таки доріжка вже протоптана. Вдома в мене залишилися мати і 12-річний син.
Я виховувала його без чоловіка, оскільки з ним ми вже давно розлучилися. У житті сина він особливої участі не бере. Колишній хіба що іноді вихідні з ним проводить і купує йому солодощі.
Але ніякої суттєвої допомоги і вже тим більше аліментів від нього можна не чекати. Після розлучення я переїхала назад до матері. Жилося нам важкувато, оскільки зарплата в мене невелика.
Якби не пенсія мами, не знаю, як би ми справлялися. Але в якийсь момент довелося взяти кредит на новий холодильник. Потім нас затопили сусіди зверху. Ще один кредит. Так я опинилася в борговій ямі.
Спочатку працювала на заводі й жила в гуртожитку. Потім пощастило знайти роботу в магазині. Там я й познайомилася з чоловіком. Наші стосунки розвивалися дуже бурхливо. Я переїхала до нього, і ми почали жити разом.
Ще ніколи я не відчувала себе в такій безпеці. Здавалося, ніщо не може зруйнувати наше щастя, але вдома почалися великі проблеми і мої рідні переїхали до мене.
Спочатку новий мій обранець був не проти, що ми всі житимемо в його квартирі, але з часом обстановка загострилася. Я бачила, що він не може порозумітися ні з моєю мамою, ні з моїм сином.
Усе погіршилося, коли він зробив мені пропозицію. Він хоче, щоб я стала його дружиною, але він не бажає жити разом із моїми родичами. Звичайно, я не хочу міняти дитину на потенційного чоловіка.
Мені довелося з’їхати і забрати рідних. Тепер ми знімаємо маленьку однушку. З коханим зв’язок підтримуємо, як і раніше. Він постійно запитує, коли я повернуся до нього. І він не розуміє, у чому різниця.
Адже я поїхала в іншу країну і не турбувалася про сина. Але це не так! Я надсилала мамі гроші, підтримувала їх як могла. Тепер я просто хочу влаштувати своє особисте життя. І я не розумію, що мені робити.
Кинути сина і маму зараз я просто не можу. Відправити їх додому теж не видається можливим. Проблему посилює те, що коханий навідріз відмовляється спілкуватися з моїм сином. Своїх дітей він не хоче.
Це мене відштовхує. Але що робити? Іноді мені здається, що потрібно просто розійтися з ним, а іноді я, навпаки, думаю про те, що готова все кинути заради цього чоловіка. Мучуся і не знаю, що робити далі. Я погана мати?
