– Нагуляла хлопчика, я його не прийму. У мене тільки одна онука, — сказала свекруха, розділяючи онуків на своїх і чужих.
— Мамо, я не хочу, щоб бабуся Рита приходила, — серйозно сказав Тимошка, син Поліни.
— Чому, синку? Бабуся хороша… — Поліна спробувала переконати дитину, але той був непохитний.
— Хороша! Я люблю бабусю! — мала Дарина підхопила мамині слова. Дарина була молодша за Тимофія і обожнювала Маргариту Петрівну, свекруху Поліни.
Маргарита Петрівна любила тільки онуку, а Тимошу виключно терпіла. Причина такого поділу була банальною: Тимофій був для Маргарити Петрівни нерідним онуком. Вона не хотіла його приймати і всіляко ігнорувала.
Гуляти — тільки з Дариною. У парк розваг — з Дариною. Подарунки — виключно для Даринки.
Тимофій же в силу віку не розумів стосунків дорослих і вважав, що раз Ігор його батько, то бабуся Рита для нього теж рідна.
Справжній тато Тимофія пішов з життя, коли хлопчик ще не народився. Поліна була вдовою з немовлям на руках, коли познайомилася з Ігорем. Він закохався в неї, і для нього не мала значення наявність дитини.
Він прийняв Тимофія як рідного, хлопчик навіть не замислювався про те, що справжнього тато давно немає.
Поліна не стала розповідати дитині про це, щоб не ранити її. Їй було зручно, що Тимофій вважав Ігоря батьком. Вона думала, що, можливо, колись потім, якщо доведеться, розповість синові правду. Але поки діти росли в повній родині і любили тата, маму… і бабусю, яка, вирішивши піти на дурний принцип, одна з усієї родини «ділила» дітей.
— Маргарито Петрівно, прошу вас, не потрібно відштовхувати Тимошку. Він ще малий і не розуміє, чому для Дарини ви бабуся, а для нього ніхто. Любити його не прошу, просто не треба відкидати.
— Поліна, дівчинко моя, — свекруха закочувала очі, — для Тимофія я і є ніхто. Навіщо я буду обманювати дитину?
— Але ж він тягнеться до вас.
— Це не мої проблеми. У мене одна онука. А хлопчика, якого ти нагуляла, я не прийму. Мій син вирішив одружитися з «неправильною» панночкою з «додатком»… я не в захваті, але це його справа.
Як ти вже помітила, не сперечаюся, не лізу у вашу пару, хоча могла б. Так і ви не лізьте до мене зі своєю думкою. Я приїжджаю до вас тільки заради онуки. Це єдине, заради чого, на мою думку, ваша сім’я взагалі існує.
Слова свекрухи поранили Поліну. Але щось змінити було не в її силах. Вона сподівалася, що серце Маргарити Петрівни рано чи пізно розтане і Тимофій зможе завоювати любов.
Тому Поліна намагалася влаштовувати спільні прогулянки, походи в дитячі кафе разом. Ось тільки вся увага свекрухи була віддана виключно онучці.
Доходило до божевілля: одного разу бабуся не захотіла сидіти поруч з онуком, пересівши на інший кінець столу. Це було так демонстративно…
— Мамо, чому бабуся не любить мене? — плакав Тимошка, не розуміючи жорстокість дорослої жінки.
— Вона любить… — твердила Поліна, хоча сама не вірила своїм словам.
— Ні.
— Вона сіла поруч з татом, щоб ти не дізнався про сюрприз, який ми всі для тебе підготували, — Поліна вирішила піти на хитрість, щоб відволікти хлопчика від сліз.
— Який сюрприз? — Тимошка витер сльози і подивився на маму.
— Великий. До дня народження. Але це секрет. Ми з тобою вміємо зберігати таємниці?
— Так, — посміхнувся Тимофій.
— Чудово. Тоді треба буде трохи потерпіти, а поки пропоную піти в тир і виграти якийсь приз.
Поліна фактично викупила іграшку, тому що влучити в ціль вдалося тільки пару разів. Проте Тимофій був задоволений.
Вони повернулися за стіл і Дарина, звичайно ж, відразу почала нити, бо їй теж захотілося іграшку.
— То я ділю дітей, а ти ні? — незадоволено стиснула губи свекруха. — Домоглася свого? Дарина засмутилася через тебе! Не плач, Даринка, я куплю тобі все, що захочеш. Ходімо. А вони нехай сидять зі своєю дурною некрасивою свинею.
Насправді іграшка була більше схожа на ведмедя, але Маргарита Петрівна спеціально обізвала приз. А може, вона вважала свинею зовсім не іграшку…
— Мамо, дякую тобі за компанію, але ми самі вирішимо, що робити далі, — втрутився Ігор.
Він зрозумів, що конфлікт тільки роздується, якщо відпустити матір з Дариною в дитячий магазин. Вони куплять щось велике, дороге, що обов’язково захочеться Тимошці. У підсумку всі будуть плакати, ображаючись один на одного.
Маргарита Петрівна не стала чекати, поки син знову попросить її піти. Вона щось прошепотіла онучці на вухо і, не попрощавшись з невісткою і Тимофієм, пішла.
На щастя, цього разу Тимофій не так близько до серця сприйняв відхід бабусі. Він був зайнятий своїм призом.
Щоб не ображати дочку, вони знову пішли на полювання за призами і виграли для Дарини такого ж ведмедя. Конфлікт був вичерпаний. Але ненадовго.
Маргарита Петрівна не приходила цілих два тижні. Ображалася. І все-таки перед Новим роком вона вирішила відвідати онуку.
Як завжди, вона принесла з собою подарунок. Цього разу Дарина отримала від бабусі квиток на новорічну виставу.
На щастя, Поліна була навчена гірким досвідом спілкування зі свекрухою і заздалегідь дізналася від чоловіка, що його мати збирається купити квиток на певну виставу.
Поліна відразу ж купила ще кілька квитків на ту ж виставу, щоб вручити синові такий самий.
Свекруха почервоніла від злості, але проковтнула те, що цього разу Поліна домоглася свого. Тимофій був радий і чомусь подякував не мамі, а бабусі.
Вони з Дариною почали обговорювати майбутню виставу, а Поліна пішла на кухню, щоб зайнятися справами. Але через десять хвилин до неї прибігла Дарина. Дочка плакала, лаючи брата.
— Він з’їв мою улюблену цукерку! — кричала вона.
— Яку цукерку?
— Бабуся принесла мені ще один подарунок. Солодкий, — плутано пояснювала дочка, — я відкрила його і побачила улюблені цукерки. А Тимофій сказав, що це і його подарунок теж.
І першим схопив цукерки. Але бабуся сказала, що подарунок тільки мій! Це несправедливо, що він з’їв мої цукерки!
Поліна пішла в кімнату. Їй потрібно було розібратися в тому, що сталося, і поговорити зі свекрухою. Але Маргарита Петрівна, зробивши свою справу, тихо пішла.
Коли вона встигла підсунути онучці «троянського коня» у вигляді солодкого подарунка, було невідомо.
Щоб заспокоїти дітей, які ледь не посварилися, Поліні довелося відразу ж вирушити на пошуки такого ж подарунка по найближчих магазинах. На щастя, знайти вдалося. Діти помирилися і перестали сваритися.
А ось Поліна дуже хотіла висловити Маргариті Петрівні все, що накопичилося.
Вона боялася уявити, що станеться в день народження Тимофія. Він дуже чекав свята, хотів, щоб уся родина подарувала йому подарунки.
Але Маргарита Петрівна сказала, що в неї в цей день інші, важливіші плани. «Я не прийду. І на подарунок не сподівайтеся», — написала вона невістці у відповідь на запрошення.
Поліна вирішила, що в такому випадку подарує синові подарунок «від бабусі» сама.
Вона купила вертоліт, про який мріяв Тимошка, і конструктор у вигляді аеропорту. Для Дарини вона купила невеликий літачок, щоб дочка теж могла грати і не відчувала себе обділеною.
Діти були в захваті.
— А чому бабуся не прийшла? — запитав Тимошка. — Я хотів подякувати їй за подарунок.
— Вона захворіла. Не хвилюйся, синку, я передам їй подяку від тебе, — відповіла Поліна. Її план був ідеальним, але вона не передбачила, що Маргарита Петрівна «одужає» через пару днів після дня народження Тимофія і прийде провідати онуку.
Тимофій ще не встиг забути іграшки, він грав у них і з особливою радістю подякував бабусі за чудовий сюрприз, який вона так довго готувала.
— Ти найкраща бабуся, — сказав він. — Я так сильно тебе люблю!
Тимофій підійшов до Маргарити Петрівни, щоб її обійняти, але жінка замість того, щоб проявити ввічливість, відвернулася і пішла до онуки.
Тимофій розгубився. Він був настільки приголомшений такою байдужістю, що навіть не зміг заплакати.
— Ти мене не любиш. Мама обдурила мене, — тихо сказав він.
— Справа в тому, Тимофію, що я не вважаю за потрібне обіймати чужих дітей. Ти мені не рідний, і я не відчуваю до тебе нічого, крім співчуття.
— Маргарито Петрівно, що ви таке говорите?! — Поліна почула уривок фрази і не могла повірити, що свекруха настільки безсердечна, щоб сказати дитині таке в обличчя.
— Я звикла говорити правду. Нехай знає і більше не задає дурних питань. Вони мені набридли, — як ні в чому не бувало відповіла свекруха.
Дарина теж напружилася. Вона більше не посміхалася бабусі. Дочка хотіла розплакатися через брата. Вона сприйняла слова Маргарити Петрівни буквально.
«Тимофій — чужий? Як це могло статися?» — не розуміла дівчинка, дивлячись на матір і брата очима, повними сліз.
— Ідіть, будь ласка. Зараз же, — твердо сказала Поліна Маргариті Петрівні. — Чужа тут ви.
Свекруха не стала сперечатися. Вона мовчки забрала свої речі і поїхала додому. А ось Тимофій весь вечір був мовчазний і не торкався іграшок.
Коли Ігор прийшов додому, то відразу зрозумів, що в родині проблеми. Всі були не такими, як вранці.
— Що сталося? Знову мати щось наробила?
Поліна не хотіла скаржитися, але сльози самі потекли по щоках. Вона розповіла чоловікові все, що сталося, і Ігор так розлютився на матір, що хотів негайно до неї поїхати.
— Не треба. Вона ніколи нас не зрозуміє. Для неї немає інших точок зору, тільки її правильна.
— Добре. Значить, вона більше не приїжджатиме. Розкол у родині — це не те, на що я розраховував, створюючи наш затишний острів щастя і благополуччя. Якщо мати не хоче приймати нас як одне ціле, то нехай залишається сама по собі. Ми не ділимося на частини.
— Тату… а я справді чужий? — тихо запитав Тимофій, підійшовши до батька.
Ігор трохи подумав, а потім сказав синові дуже важливі слова, які дозволили дитині знову повірити батькам.
— Бабуся не вважає тебе рідним, тому що вона і справді тобі не рідна. Вона для всіх нас — чужа людина. Ти — мій син, Дарина — моя дочка. А бабуся… вона просто була моєю мамою.
— А, я зрозумів. Вона усиновила тебе і виховувала.
— Точно. Тому вона не рідна для тебе. Ось і все, — кивнув Ігор.
— Значить, ми з тобою рідні? І я не чужий?
— Звичайно, ні, синку. Ви з Дариною — мої. Хіба можна в цьому сумніватися? — посміхнувся батько, обіймаючи дітей.
Поліна тихо плакала, відвернувшись до вікна. Вона подумки дякувала Богові за чудового чоловіка, якого їй послали Небеса. А свекруха… вона і справді була чужою. Тепер уже без сумніву.
Спеціально для сайту Stories
