Жінка середнього віку поспішала в гості, Новий рік наближався. Вона вже запізнювалася, а треба ж салати різати! І допомагати на стіл накривати.
Зазвичай Ельміру запрошували за її господарські здібності. Вона і наріже, і спече, і принесе, і накриє, і прибере, і посуд помиє… А Ельміра не протестувала. Адже кожен повинен бути чимось корисний людям, чи не так? Запросили, то допоможи.
Ельміра йшла по скверу зі своєю великою господарською сумкою. У сумці – упаковані гарячі пироги. У трамваї штовханина, на автобус не сісти, Ельміра вирішила піти пішки. І йшла під великими пластівцями снігу, самотня жінка середнього віку з важкою сумкою.
У Ельміри була таємниця. Кохання було. І через це кохання вона залишилася одна, так вона сама думала.
Ще в юності вона покохала одного співака, дуже відомого. І його портрети не сходили зі сторінок газет і журналів, по телевізору показували інтерв’ю з ним… І Ельміра прекрасно розуміла, що її кохання – це нездійсненна мрія. Немає жодного шансу на якісь стосунки…
Ельміра купувала квитки на концерти співака. І одного разу їй пощастило потрапити на закритий творчий вечір, – співак прийняв її букет і поцілував руку… І за цю мить Ельміра була готова віддати все своє життя.
Хоча цінного особливо в цьому житті нічого не було. Кімната в гуртожитку. Робота на заводі з документами з ранку до вечора. І зовнішність, звичайно, підкачала.
Приземкувата повненька дівчина з носом-картоплею. Шия коротка, ноги… Очі тільки сяяли під соболиними бровами, ось очі були гарні: сині, яскраві, живі.
Ельміра збирала всі пісні у виконанні співака. Думала про нього, молилася про його благополуччя і щастя. І ніколи не лізла з листами, не намагалася дізнатися номер телефону, не підстерігала біля будинку… І не розповідала нікому про свої почуття. Просто кохала. І жила цим коханням. Перетворюючись на стару діву.
Співак зник зі сцени, з екранів телевізорів, – але на це не звернули уваги. Він не був світовою знаменитістю. Просто хороший співак. До того ж, в країні були великі зміни, потім почалися дев’яності, не до співака було. Інші новини та інші кумири з’явилися.
Ельміра намагалася знайти інформацію, але майже нічого не дізналася. Тільки що у співака були проблеми зі здоров’ям, а потім він начебто переїхав. Ніхто нічого не знав. Не було до цього часу. Зарплату видавали рушниками і олією. А люди поспішно ставили залізні двері і грати у своїх квартирах…
І потім про співака ніхто не згадував. Крім Ельміри, яка слухала записи романсів і плакала. І сумувала трохи про своє безглузде життя, – вже пенсія скоро.
А життя немов і не було, воно пройшло повз, як літній дощ у спеку. Добре, що запрошують кудись і приділяють увагу. Нічого не збулося, не склалося. І нема чого загадувати бажання. Все одно від долі не втечеш.
Тут Ельміра побачила на лавці старого, засипаного снігом. Він сидів згорбившись, цей старий, якось хрипів або хропів. Мабуть, безхатченко. Ельміра хотіла пройти, не зупиняючись, – боялася підходити. І сумка важка. І треба поспішати, її чекають знайомі, треба салати різати!
Але підійшла. Торкнула старого за засніжене плече і запитала: «Товаришу, з вами все гаразд?». Дурне запитання.
Старий підняв бородате виснажене обличчя і подивився Ельмірі прямо в очі. І відповів тихо: «Дякую вам, зі мною все гаразд!»
Цей замерзаючий старий – це і був той співак, тільки хворий, виснажений, слабкий, страшенно постарілий…
Ельміра завмерла на мить, а потім почала тормошити співака, розтирати йому щоки, вуха, дістала з сумки пиріг, відламала шматок, ножа-то не було з собою. Викликати “Швидку” не вийшло, Ельміра змусила старого встати і дійти до дороги. І зловила машину за шалені гроші до свого будинку. До кімнати в гуртожитку.
Виявилося, що співак тоді дійсно захворів. І хворів довго. Поки він хворів, дружина разом з імпресаріо забрала майно, – жити-то треба ж. А романси стали нікому не потрібні, – інші пісні увійшли в моду.
Шанувальники співака ледве виживали, їм теж не до нього було. І всі були впевнені, що з кумиром все добре. Напевно, він в іншій країні купається в золоті! А співак опинився в крихітній кімнатці без ремонту на околиці міста.
Співак працював у таксі і на будівництві. На будівництві він отримав травму і знову захворів. Ні, він не вживав, як не дивно. Просто виявився не пристосованим до життя, що змінилося. Він був чутливою і боязкою людиною за характером. Єдине, що він умів – це співати романси. Але заробляти цим в метро або на вулиці він не умів. Йому було соромно і страшно.
Ельміра дивилася на свого співака, який акуратно, але дуже жадібно їв. Соромився, але не міг перестати, брав шматочок за шматочком, пив чай чашку за чашкою…
Їй здавалося, що він завжди був тут, у цій кімнаті. Йшов ненадовго, а тепер повернувся, втомлений і голодний. І Ельміра дивилася своїми радісними синіми очима на літнього втомленого чоловіка, який на очах оживав…
І розповідав своє життя. І було дуже затишно і тепло в кімнатці, пироги, чай, телевізор тихо бубонить щось святкове. А за вікном падає білий сніг, починається новий рік.
А розлючені знайомі надсилають повідомлення, сповнені обурення, – їх залишили без пирогів! Вони навіть не думали, що з Ельмірою могло щось статися, розумієте?
А з нею сталося. Сталося щастя. І кохання, – втім, кохання сталося давно. А зараз просто повернувся її коханий чоловік. Він тоді заснув прямо за столом, поклавши голову на руки. А Ельміра не стала його будити. Навіщо? У них попереду ще багато свят і багато часу, щасливого і радісного!
Так і вийшло. І про це молилася в ту новорічну ніч Ельміра, яка дочекалася зустрічі зі своїм коханням.
І нехай свого кохання дочекаються всі, кому воно дуже потрібне. Люди, створені одне для одного, обов’язково зустрінуться. І нехай це станеться якомога швидше, – таке моє новорічне побажання всім, хто чекає і сподівається…
Спеціально для сайту Stories
