Мені 33 роки, одружена, дитині три роки, ходить у садок. На колишнє місце роботи вийти не можу, туди вже взяли людину. Почала шукати нову роботу, але став часто хворіти на сина.
Багато знайомих говорили, що краще сидіти вдома з дитиною, аніж працювати за копійки. Чоловік із самого початку не погоджувався віддавати сина в садок. Заявив, що я маю займатися дитиною та хатніми справами.
Але мені набридло сидіти вдома, хотілося мати свої гроші, хай хоч і невеликі, щоб не випрошувати у чоловіка на дрібнички. Мені не вистачало спілкування, уваги, сидячи цілими днями вдома, заздрила тим, хто працює.
Тепер вийшло, що я винна, що не послухала його і маленьку дитину віддала під нагляд чужим людям, ось вона і хворіє. Залишити дитину у батьків немає можливості: мої живуть в іншому місті, а його – розлучені.
Свекра я ніколи не бачила, чоловік з ним не спілкується, чому не говорить, а свекруха зайнята влаштуванням свого особистого життя і їй не до нас. Щоправда, допомагають грошима.
Мама сказала: «Діти виростають швидко, тож не поспішай спихнути в садок, а насолоджуйся цими моментами, поки дитина маленька». Я знаю, багато хто хотів би опинитися на моєму місці, щоб не працювати.
Серед таких і одна моя подруга, яка виховує дочку одна і змушена працювати на двох роботах, щоб забезпечити їй нормальне дитинство. Її дочка постійно живе у батьків, іноді вона навіть у вихідні не завжди її забирає.
Я її розумію і співчуваю, але все одно не можу сидіти вдома, маючи вищу освіту, хочу себе реалізувати, як фахівець, а не лише як дбайлива мама і дружина. Залишилося тільки переконати в цьому чоловіка.
