— Мамо, у мене радісна новина. У нас з Артемом буде дитина. Ти скоро станеш бабусею!
Маргарита Сергіївна здивовано підняла брови, дивлячись на дочку.
— Бабусею?! Та яка я бабуся, мені ж тільки сорок п’ять років! Я, якщо захочу, сама ще зможу народити, тільки гідного кандидата поки що немає…
А ви куди поспішали? Пожили б для себе, ти навіть не уявляєш, як зміниться ваше життя! Безсонні ночі, годування, пелюшки, фу, як згадаю, так здригаюся. Для мене материнство — як страшний сон!
Ти вічно кричала, з лікарень не вилазили. Всю молодість на тебе витратила. І тільки я вирішила пожити на повну, як ти зібралася дитину на світ привести!
— Мамо, нам з Артемом вже по 26 років, чого тягнути. Тим більше у нас є своє житло, робота, чому ні? Ми цілком впораємося, а ти з мамою Артема, сподіваюся, будеш допомагати нам…
— Ще чого! Самі, все самі… Я тебе одна виростила, батько втік після того, як ти з’явилася, не витримав такої радості!
Каті було прикро чути це від рідної матері. Вона сподівалася, що та зрадіє, почне вітати, але ні.
З дитинства Катя чула, як вона заважає мамі будувати особисте життя.
— Ну хто ж на мене з дитиною зазіхне? І навіщо я взагалі тебе на світ привела? Жила б собі на втіху! Чоловіки зараз такі, що з «причепом» брати не хочуть.
А мені тебе нікуди подіти. З твоєю бабусею не можу залишити, бо не спілкуюся з нею. Лізе зі своїми повчаннями, життя вчить. А я сама вчена!
Каті було ніяково, що вона заважає жити мамі. Вона намагалася поводитися тихо, боялася зайвий раз щось сказати.
Періодично в їхній квартирі з’являлися якісь чоловіки, залишалися на ніч. Катя чула в сусідній кімнаті, де спала мама, якусь метушню, шум.
Одного разу вона злякалася, що дядько, який прийшов з мамою, хоче її образити, тому такий шум і гуркіт.
Катя схопила швабру, яка стояла в кутку її кімнатки, і ввірвалася до мами, щоб налякати кривдника.
Мама з дядьком лежали на ліжку під ковдрою. Катя в довгій нічній сорочці, розпатлана, відважно тримала швабру як вила.
— Катька, ти чого приперлася? А ну пішла геть звідси, паразитка така! Чого людей лякаєш вночі? — зло закричала мама.
— Я думала… Він тебе…
Дядько голосно засміявся хриплим голосом.
Катя заплакала і пішла спати. Метушня в кімнаті продовжилася.
Багато було таких моментів, які не хотілося згадувати. Каті завжди не вистачало мами. Хотілося, щоб було як у інших дівчаток. Люблячі батьки, добрі слова, підтримка…
Коли Катя почала зустрічатися з Артемом, мама категорично заявила, що він не пара, і не про такого зятя вона мріє.
— Ну що ти в ньому знайшла? Далеко не красень, з багатодітної сім’ї, грошей вічно не буде. Знаю я такі історії, коли батькам все життя допомагають, зі своєї сім’ї тягнуть.
А у нього саме така історія. Матуся його тебе не полюбить, буде гнобити, і прикидатися хворою, щоб синочок старший допомагав…
Але свекруха виявилася доброю, прийняла Катю, як рідну дочку. І навіть квартиру молодятам віддала, а сама з дітьми переїхала до своєї мами, за якою був потрібен догляд.
Маргарита Сергіївна була дуже здивована вчинком свахи.
— Ось ненормальна, мало того, що квартиру свою віддала, так ще й за старою доглядати тепер буде. Дивна жінка, звичайно…
При розлученні ти можеш відтягнути частину квартири, адже вона її на сина переписала. Я в житті так не вчинила б необачно.
— Свекруха вчинила як нормальна любляча мати, яка бажає щастя синові! Ти точно так не вчинила б, завжди тільки про себе думаєш! — з образою відповіла Катя мамі.
— Мені ніхто не допомагав, моя дорога, все сама. І ви покрутіться, раз вже сім’ю завели. А мені треба своє особисте життя влаштовувати.
Катя сподівалася, що мама пом’якшить свій характер, дізнавшись про майбутнього онука, але ні, дива не сталося…
Під час виношування дитини Катя кілька разів лежала в лікарні, на збереженні. Якось мама прийшла її провідати, зайшла в палату, хоча це було заборонено. Вдалося непомітно проскочити повз чергову медсестру.
— Ну що там лікарі кажуть, погана справа? Ох, я тобі казала, попереджала. Нічого доброго не буде. Народиться хвора дитина, ось побачиш. Раз він погано причепився, значить дефективний буде.
Після того, як мама пішла, Катя довго ридала в подушку. Сусідки по палаті делікатно мовчали, чекали, коли вона заспокоїться.
— Катюшо, це свекруха, напевно, приходила? Ось змія, ти її не слухай, дурниці все це, — запитала Катю жінка з палати через деякий час.
— Це моя мама. Свекруха жаліє мене і всіляко підтримує.
— Ого, навіть так… Рідкісний випадок. Не пощастило тобі з мамою, вибач…
Катя важко зітхнула. Їй не було що сказати…
У призначений термін народився син, назвали Сашком. На виписку Маргарита Сергіївна не прийшла, на цей час у неї була призначена зустріч з чоловіком, з яким вона познайомилася на сайті знайомств.
— Катюшо, а мама твоя прийде? На онука невже нецікаво подивитися? — запитала свекруха.
— Мама влаштовує особисте життя, їй не до онука, — зітхнула Катя. Як же незручно було перед родичами Артема.
Вони прийшли всією родиною, з букетами, щасливі. А з її боку нікого. Ніби сирота якась.
— Ну, показуй, хто там у вас народився, — відразу заявила мама, прийшовши через кілька днів додому до Каті.
— Ти знаєш, познайомилася з таким приємним чоловіком, дітей немає, слава Богу, гроші не буде на них витрачати. Думаю, ми зійдемося з ним, жити будемо у мене, у нього квартира згоріла, довга історія.
— Мамо, ти ж його зовсім не знаєш? Навіщо відразу тягнути додому?
— Ось ще, тебе забула запитати! Тобі добре, чоловік є, а мені одній, думаєш, весело?
Ой, який страшненький, вилитий Артем. Ось вже не пощастило з генетикою. Ти була гарненька, на мене схожа. Але потім крові знатно попила, стільки сил на тебе витратила… Свекруха хоч допомагає?
— Так, допомагає, часто приходить, добре, що живуть недалеко. Вчить усього, я їй дуже вдячна.
— Ну ось і чудово, мене хоч не турбуватимеш соплями дитячими та криками. Їй зайнятися нічим, видно, от і нехай няньчить.
Слухай, у мене до тебе невелике прохання. Чи не могла б ти дати мені десять тисяч, дуже потрібно, я віддам потім, як зарплату отримаю. Вам же мабуть подарували гроші на народження сина…
Катя з подивом дивилася на матір. Ось же нахабства вистачило просити гроші, знаючи, що зайвих точно немає. Мало того, що прийшла до онука без подарунка, навіть брязкальця не купила, так ще й грошей просить…
— У нас немає стільки вільних грошей, так у нас є заощадження і нам подарили , але ми їх витратимо на нові меблі. Навіщо тобі так терміново?
— Та Ігорю хотіла одяг купити, ходить не зрозумій у чому, соромно з’явитися з ним. Хотіла допомогти людині, добру справу зробити…
— Нема слів. Бачила його один раз і вже додому тягнеш, одягаєш його. Тобі проблеми потрібні? Обдере тебе, як липку, будеш потім скаржитися.
— Не тобі мене судити. Сама розберуся. У чужих людей візьму, раз рідна дочка така черства. Живи, як знаєш, а про мене забудь!
Мама пішла, демонстративно грюкнувши дверима.
З цього дня Маргарита Сергіївна перестала спілкуватися з дочкою. Від людей Катя знала, що мати зійшлася з Ігорем, який ніде не працював, жили на зарплату мами.
Минуло три роки.
Катя зі свекрухою водила Сашка в дитячий садок. Він настільки любив бабусю, що просив, щоб разом з мамою відводила його, а та була і не проти. Вона теж дуже любила онука.
— Катю, привіт. Як твій син підріс… А я захворіла, донько, ліки потрібні. Ти не хотіла б допомогти матері?
Свекруха забрала онука і повела сама в садок, давши Каті можливість спокійно поговорити з мамою.
— Що з тобою, чим хворієш? А як же Ігор, чому не допомагає?
— Ой, та з Ігоря ніякого толку. Стільки грошей на нього пішло, і ніякої вдячності. Так ще й бабу притягнув до мене в квартиру, поки на роботі була, уявляєш?
Тепер ось лікуватися буду, нагородив «букетом», а грошей немає на ліки. Прощення просив, каже, найшло на нього щось…
Вигнати не можу, йти нікуди, не на вулиці ж йому жити? Ось і мучуся. А у тебе, дивлюся, все добре, зі свекрухою ходите разом, треба ж…
— У мене дійсно, все добре. Пощастило з чоловіком і його родиною. Свекруха мені замінила тебе, мамо. Стільки любові отримала, тепла, турботи, скільки від тебе за все життя не бачила.
Грошей у мене немає. Нехай цей лоб Ігор йде працює і утримує кохану жінку, раз не можеш розлучитися з ним. Адже він тобі дорожчий за дочку, онука, стільки років на нього витратила, навіть зі мною перестала спілкуватися. Ось і живи далі, як жила. А мені час.
Катя розвернулася і пішла швидким кроком додому. По щоках текли сльози…
А Маргарита Сергіївна дивилася вслід і думала, яку ж черству дочку вона виховала…
Спеціально для сайту Stories
