Коли вийшла заміж за свого першого чоловіка, то спочатку ми хотіли винаймати житло. Але його батьки наполягли, щоб ми жили разом з ними, у їхньому великому будинку. І місця там справді вистачало всім
Спочатку я сумнівалася, наскільки правильно жити під одним дахом зі свекром та свекрухою. Чула, що зазвичай це нічим добрим не закінчується. Та й подружки мені говорили приблизно те саме.
Але вже всі мої сумніви розвіялися, оскільки свекри виявилися простими, розуміючими і дуже добродушними людьми. Потім в нас з’явилася донька, чому батьки чоловіка дуже зраділи.
Сам він постійно пропадав то на роботі, то з друзями, тому мені було не впоратися. Але свекор зі свекрухою не відходили від мене з дочкою ні на крок. Допомагали і годувати її, і купати, і переодягати.
А якщо мені треба було відлучитися у справах, завжди знаходили час за онукою доглянути, ніколи не відмовляли. Пізніше малеча почала ходити в садок, а я змогла вийти на роботу. Але стосунки з чоловіком зовсім розладналися.
Він перестав цікавитися дочкою, про мене зовсім не згадував. Міг запросто дивитись телевізор, поки я тягла важкі сумки з магазину. Добре, що хоч свекор виходив мене зустрічати.
Потім сина лаяв, що той дозволяє мені тягати важке, але він ніби й не чув… А потім у мене з’явилася нагода поїхати на роботу за кордон. Причому дуже далеко. Я розуміла, що це чудовий шанс вирости у професійному плані, заробити, спробувати нове…
Але от біда, я не могла забрати з собою дитину, а залишати її на недолугого чоловіка просто боялася. Я поділилася своїми переживаннями зі свекрухою, не стала від неї нічого приховувати, розповіла як є.
Вона переговорила зі свекром і наступного дня заспокоїла, що онука може залишитися з ними, а я можу спокійно їхати. Єдина умова – частіше дзвони. Свекри бачили і розуміли, що наш шлюб тріщить по швах.
Вони стали на мій бік і від онуки не відмовились. Я ж знала, що батьки чоловіка — люди дуже відповідальні, тому й справді можу не хвилюватися. Тож наважилася таки поїхати. З того моменту минуло сім років.
Я обіймаю гарну посаду, вийшла заміж за кордоном, в мене вже є син. Доньку два роки тому забрала до себе. Чоловік ставиться до ненї як до рідної, все у нас складається добре.
Вдома мене нічого не тримає, але я не можу не приїжджати хоч раз на рік. Навіть не думала, що так буває, але щоразу із задоволенням лечу на Різдво в гості до колишніх свекрів, які стали рідними.
Обираю дорогі подарунки та поспішаю порадувати цих чудових людей. Торік літали з донькою вже вдвох, цього разу також збираємось. Чекаю не дочекаюсь, коли зможу їх обійняти.
