Я дуже люблю маму і тата. У мене найдобріша й найтурботливіша мама та чудовий люблячий батько. Але краще, коли вони не разом. Коли вони опинялися разом — починався кошмар.
Тато здебільшого мовчав, лише інколи гримав у відповідь, а мама, навпаки, весь час щось говорила, здебільшого про те, який він негідник і зрадник. Завжди різними словами, але суть була одна.
Це почалося чотири роки тому.
Мені тоді було дванадцять. Я почала помічати, що тато став занадто задумливим, а мама час від часу витирала сльози з очей. Потім я підслухала їхню розмову і зрозуміла, що в батька є інша жінка.
– Света, ти ж знала, що я завжди її кохав, я й не приховував цього від тебе. Ти думала, що обманом зможеш здобути мою любов? Ні, не зможеш. Відпусти мене, навіщо нам разом мучитися?
– А про Надю ти подумав? Як ми їй пояснимо твій відхід?
Хочеш, щоб дочка тебе зненавиділа і вважала зрадником? Спробуй тільки піти, я прикинуся хворою, що вона з тобою навіть розмовляти не буде. Ніколи тобі не пробачить!
– Навіщо ти так? Ти ж знаєш, що я дочку більше за життя люблю!
– Тоді навіть не думай до своєї Анни йти! Ось і подивимося, кого з них ти більше любиш!
Я тоді навіть дихати перестала, хотіла почути, що відповість тато, але він промовчав.
Тато не пішов. Іноді він затримувався на роботі, кудись виїжджав у вихідні, але жив з нами. Я заспокоїлася. Лише з часом почала помічати, що він змінився. Тато з веселого та життєрадісного перетворився на тиху, сумну людину і, здавалося, втратив сенс свого життя.
Він мовчав, а мама його гризла й гризла. І все частіше я ловила себе на думці, що це неправильно. Так, я хочу, щоб вони обоє були поруч, але не так. У нашій родині не залишилося навіть крихти щастя. Мама й тато, здавалося, ненавиділи одне одного, весь їхній вільний час витрачався на сварки й образи.
І ось одного разу, коли мені вже виповнилося шістнадцять, я наважилася поговорити з батьком. Мама пішла за покупками, і я підійшла до тата:
– Тату, я вже доросла. І хочу серйозно з тобою поговорити. Я пам’ятаю одну вашу з мамою розмову чотири роки тому. Ти тоді сказав мамі, що кохаєш іншу жінку, а мама пригрозила тобі тим, що я вважатиму тебе зрадником.
Я тебе дуже люблю і вдячна тобі, що ти мене не покинув, що вибрав мене. Але ж я бачу, як тобі погано. Ти маму, зовсім не любиш?
Тато спочатку злякався того, що я йому сказала, а потім, мабуть, зважився і почав розповідати…
Сімнадцять років тому, коли татові було трохи більше двадцяти, він зустрічався з Анною, повненькою веселою дівчиною. Анна не була красунею, але своєю життєрадісністю та добротою вона підкорювала всіх.
Тато кохав її до нестями, і вона відповідала йому тим самим. Вони бачилися щодня, а ввечері не могли розлучитися аж до пізньої ночі.
Багато хлопців хотіли б одружитися з Анною, бо з такою людиною, як вона, можна і горе пережити, і щасливу сім’ю створити. Всі її любили, крім деяких дівчат з їхнього села. Ті, які такими якостями не володіли, а заміж хотіли. Ось і Світланка, моя мама, заздрила Анні, бо мого тата ще з дитинства сильно любила і мріяла, що він одружиться з нею.
Ну і придумала вона, як їх розлучити. Підмовила одного хлопця, якому Анна дуже подобалася, при татові розповісти комусь, нібито по секрету, що він з нею гуляв. А відразу після цього і Света підійшла до здивованого тата і співчутливо сказала:
– Дмитре, ось я не розумію, як Анна могла тебе на Сашка проміняти, кажуть, ходять під руку, і над тобою сміються. Ти ж такий гарний і сміливий. Я б тебе ніколи не зрадила, життя б тобі віддала без залишку. Так люблю тебе.
Попросив би мене вийти за тебе, я б ні на одного чоловіка за все життя не глянула, тільки на тебе дивилася б, як на весняне сонечко.
Тато тоді сильно розлютився на свою Анну, повірив пліткам. Та й сказав тоді моїй мамі:
– Кажеш, так сильно любиш? Тоді одружуся з тобою! Не потрібна мені ця Анна, якщо вона свою любов кому попало роздає.
Света тут же рознесла по селу новину, що Діма їй зробив пропозицію. Анна з дому тоді тиждень не виходила, кажуть, злягла. Потім зібралася і поїхала до рідних у Полтаву.
Тато вже й не радів, що Свету заміж покликав, але слово вже було дано. Село загуділо і завмерло в очікуванні гулянки.
Батьки були раді, вони з молодості дружили і не проти були стати сватами. Ось так і одружилися мої батьки.
А чотири роки тому в село повернулася Анна. Вона вийшла заміж, але не змогла жити з нелюбим чоловіком. Адже її серце весь час тужило за своїм Дмитром. Ніяк вона не могла зрозуміти, чому він так різко відвернувся від неї, вирішив одружитися з іншою.
Приїхала вона до своєї матері, влаштувалася на роботу. Та одного разу пізно ввечері на вулиці вона зіткнулася з моїм татом.
Вони зупинилися один навпроти одного, помовчали, а потім вона прямо запитала його, як він міг так цинічно кинути її, одружившись з іншою. Він навіть засміявся:
– Це ти мене питаєш? А хто ж з іншим під руку гуляв і з мене глузував. З чоловіком, мабуть, теж не вжилася, на інших задивлялася.
Анна спалахнула і дала йому ляпаса. Хотіла втекти, але він її за руку схопив, хотів ще щось образливе сказати, але побачив у сутінках її очі, зрозумів, що образив її, і тихо запитав:
– Анно, це неправда?
Вона кивнула головою і крізь сльози відповіла:
– Я ледь не по…ла тоді від горя, коли дізналася, що ти одружуєшся з іншою. Ніяк не могла зрозуміти, чим могла тебе образити, може, з кимось невдало пожартувала? Але як не ламала голову, так і не пригадала своєї провини.
Я не могла жити в очікуванні твого весілля і поїхала. У Полтаві влаштувалася на роботу, зустріла хорошу людину і відразу погодилася вийти за нього заміж. Думала, так зможу тебе забути. Але не змогла.
Він відпустив мене. Просив вибачення, що не зміг зробити мене щасливою. Він чудовий. Але не мій.
Дмитро й Анна не помітили, як на вулиці стемніло, вони забули про все й самі не зрозуміли, як поцілувалися, їхня любов, що не згасла, розгорілася з новою силою.
Тато винувато зітхнув.
– Твоя мама хороша, турботлива, вірна, але не можна створювати сім’ю на обмані, вона не буде щасливою. Ось я тобі все розповів, засудиш мене за те, що зрадив маму, і будеш права. Тільки я не можу так жити. Адже це вже не сім’я, – тато замовк, опустивши голову.
– Я тебе дуже люблю, тату! І маму люблю! Я, мабуть, ще не зовсім доросла, але думаю, що ви обоє гідні бути щасливими. Я не буду тебе зневажати, якщо ти повернешся до своєї Анни. А з мамою залишуся я. Я постараюся так про неї піклуватися, щоб вона змогла пережити твій відхід. Ми з нею впораємося, ти не переживай.
Тато так міцно мене обійняв, що я навіть почала стукати його по спині, боялася задихнутися.
Того ж вечора він поговорив з мамою. Вона вперлася, не хотіла його відпускати, але він пообіцяв, що буде нам у всьому допомагати, і вона, важко зітхнувши, просто замовкла.
Мама мені нічого не сказала, було видно, що вона соромилася свого обману. Ми стали жити вдвох. Тато іноді забігав. Він знову став веселим, його очі засяяли, я іноді ловила себе на думці, що мені прикро, адже він такий щасливий не з моєю мамою, але я розуміла, що це не його вина.
Він мені дзвонив щодня, я навіть ходила до них у гості. А через рік почала допомагати доглядати за моїм братиком Іваном. Тітка Анна дуже хороша. Я розумію тата, чому він так довго її кохав.
Мама спочатку замкнулася в собі, але я намагалася частіше радувати її хорошими оцінками, розповідала всілякі смішні історії зі школи, допомагала їй по дому.
Вона почала посміхатися, а потім і взагалі зізналася мені, що втомилася від такого жахливого сімейного життя і нам удвох набагато легше.
Минув час, я закінчила школу і вступила до інституту.
Того вечора я збирала сумку, щоб їхати на навчання, до мене підійшла мама і обережно запитала:
– Надюшо, що б ти сказала, якби у тебе народився ще один братик?
Я здивувалася:
– Тато з тіткою Анною вирішили завести ще одного малюка? Дивно, а мені нічого не сказали.
Але мама якось винувато дивилася мені в очі, і я… прошепотіла:
– Мамочко, це ти?!
– Донечко, один чоловік зробив мені пропозицію, – збентежено сказала мама. – Михайло дуже хороша людина, і ми, здається, кохаємо одне одного. Ти не проти? Тільки він молодший за мене на п’ять років, але ж це не страшно? — злякано запитала вона.
– Мамочко, — посміхнулася я і взяла її за руку, — ти у мене найкрасивіша, і ти обов’язково будеш щаслива! Я вірю в тебе.
