Світлана була жінкою розумною і ефектною, але ось, на жаль, з особистим життям у неї не складалося ніяк. Вона не переставала намагатися його налагодити – але ніяк не виходило.
На вулицях – ще й першою ініціативу проявляти – знайомитися їй було не з руки, на роботі теж гідних варіантів не спостерігалося і тому вирішила вона спробувати інтернет-знайомство.
Начебто там і величезний вибір кандидатів, але дуже рідко те, що вони пишуть про себе в анкетах, відповідає істині.
Якийсь менеджер середньої ланки може називати себе генеральним директором фірми і виставляти свої фото на тлі «роллс-ройса» або на яхті – ясна річ, і те, і те орендоване – розраховуючи, що наївні жінки засиплють його пропозиціями про знайомство.
Який-небудь сантехнік Жора напише, що має творчу професію або малює картину. Як правило, справді серйозні люди роблять собі доволі банальну анкету і швидко пропонують побачитися в реалі.
Так Світлана познайомилася з Русланом. На вигляд серйозний чоловік – вони листувалися кілька місяців, але він чомусь усе ніяк не пропонував їй піти на побачення.
Світлана дивувалася: «Якщо вже дуже хоче побачити мене – чому б не перетнутися в кафе чи кіно? Щось тут не так, раптом він одружений і в нього діти?».
Але Руслан завжди знаходив більш-менш логічні відповіді на її запитання – мовляв, учора в нього ділова нарада, сьогодні він веде маму до лікаря, післязавтра сам іде в лікарню і так далі. Світлана думала вже кинути спілкування, але він своїми солодким промовами її постійно заспокоював.
Вона читала і мліла, уявляючи собі чарівні картини кохання. І ось нарешті Руслан зателефонував і покликав її на побачення в дорогий ресторан. Вона ретельно одягнулася – як то кажуть – усе найкраще одразу, зробила макіяж і зачіску в перукарні, і «полетіла» на побачення.
Руслан не обманув її очікувань – він мав навіть кращий вигляд, ніж на фото. Весь підтягнутий, непомітно, але стильно вдягнений і випромінював аромат дорогих парфумів.
І він виявився не скупий – одразу замовив ананаси в шампанському і почав зваблювати Світлану. Жінка мліла і танула потроху.
Вечір пролетів непомітно. Руслан оплатив рахунок і викликав таксі для Свєти – і одразу напросився її проводжати.
Уже стоячи на ґанку його під’їзду – Світлана його поцілувала: міцно, але цнотливо. І вже збиралася заходити в під’їзд, але Руслан акуратно взяв її за руку.
«Світланко, що ж ми, ось так розлучимося?», – сумно сказав він.
«Ну, ти можеш запросити мене на побачення знову завтра«!», – розсміялася Світлана.
«Я не доживу до завтрашнього вечора. Я просто не уявляю, як проведу цей вечір без тебе. І весь завтрашній день без тебе, без твоїх очей», – сказав Руслан начебто й награно, але при цьому переконливо.
«Гаразд. Давай вип’ємо кави, і за годину ти підеш», – здалася Світлана. Вона була доволі суворого виховання і після першого побачення кавалерам зайвого не дозволяла.
Крім того, сусідкою у Свєти по майданчику була дуже допитлива старенька, і вона не збиралася давати їй зайву поживу для пліток. Тож нехай Руслан вип’є кави і йде, думала жінка.
Піднялися у квартиру – Руслан випив каву – одну чашку, іншу, потім зжував бутерброд, але йти явно не збирався.
Світлані було ніяково, але довелося нагадати йому, що обіцяна йому година вже минула. Замість цього він знову поклав її в обійми, і з запалом, гідним кращого застосування, вирішив знову розцілувати.
Ситуацію врятував дзвінок у двері – хоча час пізній був. Світлана кинулася до дверей. Виявилося, прийшов її сусід зверху – Міхалич, колишній військовий. Він іноді допомагав Світлані по господарству. Ось і зараз він збирався виходити на нічну зміну – підробляв охоронцем в офісі – і згадав, що обіцяв зайти до сусідки і нагострити їй ножі.
Руслан, зрозумівши, що свого цього вечора не доб’ється, змінився в обличчі й почав кричати:
«Завтра мене тут не буде! Я сюди у відрядження приїжджав. Недотрогу зображує вона, розумієш!», – і оскаженілий вибіг із квартири.
Світлана була вражена в найкращих почуттях – ось чому Руслан так довго не зустрічався з нею. Він живе в іншому місті і просто шукав собі інтрижку на час відрядження – та ще й щоб переночувати безкоштовно.
Вона задалася питанням: «А скільком ще жінкам він писав пристрасні листи і скільки все-таки піддалися його вмовлянням, не знаючи, що вони є для Руслана тимчасовим варіантом – щоб і час добре провести, і на готелі заощадити!».
Світлана видалила всі листування з Русланом і заблокувала його, але відтоді не раз зустрічала його анкету на інтернет-сайтах. Вона сподівалася, що великі ніхто на його задушевні промови не поведеться.
А там і з особистим життям поступово налагодилося. Той же Міхалич якось, ніби ненароком, зайшов до неї в гості з племінником Артемом – молодим і струнким офіцером. Той нещодавно якраз розлучився. І в них закрутилося. А Руслан залишився далеким і напівзабутим спогадом.
Світлана намагалася через інтернет-знайомства знайти собі кохання, але не очікувала, що все так обернеться…
