– Як мені все набридло! – Світлана кинула сумочку на диван.
Дмитро навіть не відреагував на випад дружини. Він звик, що вона іноді психує. Та й її проблеми не особливо хвилювали його останнім часом. У Дмитра були свої труднощі – на роботі, зі здоров’ям, а тут ще й одна співробітниця стала явно з ним фліртувати.
Звичайно, спочатку Дмитру було навіть приємно, що до нього почала залицятися жінка. Так, у Олени був син, але вже дорослий, і перешкодою стосункам, якщо Дмитро захоче, син не стане.
Але проблема була в тому, що Дмитро сам не знав, чого хоче. Вони зі Світланою тільки-тільки виплатили іпотеку, дочка виросла, стала підлітком. Загалом Дмитро був не проти спробувати щось нове. Хоча іноді й думав із жахом, що потрібно буде залицятися до Олени – квіти, кав’ярні, побачення…
Це все він уже проходив зі Свєтою і не особливо хотів повторювати.
– Гей, ти мене чуєш? Я взагалі-то з тобою говорю! – гукнула Свєта.
Вони вже сиділи за вечерею, і Дмитро знову задумався.
– Дмитре, я тут тобі розповідаю про роботу, питаю твою думку, а ти мене, виявляється, навіть не чув?!
У голосі Світлани прозвучали ображені нотки, але Дмитро навіть бровою не повів. За п’ятнадцять років спільного життя він навчився не реагувати на капризи дружини. Ось тільки він не врахував, що це була не звичайна невелика примха.
Світлана насправді втомилася від такого життя – постійна монотонна робота, байдужий чоловік, постійні примхи доньки. Світлана хотіла б усе змінити, от тільки не знала як.
– Я тебе запитала, ти мене чуєш чи ні?
Світлана жбурнула виделку на стіл і злісно подивилася на Дмитра. Той відповів здивованим поглядом. Дмитро звик, що дружина зазвичай згладжує гострі кути, не звертає уваги на його зауваження чи невдоволення.
Він знав, що Свєта може покапризувати або зробити щось божевільне, наприклад, пофарбувати волосся в червоний або зелений колір, або зробити тату, але вона ніколи не зайде надто далеко.
– Я тебе чую, – пробурмотів Дмитро, розуміючи, що йому треба щось сказати.
– Так, тату, це було непереконливо, – пробурмотіла п’ятнадцятирічна Оля. Вона встала, взяла свою тарілку і склянку і кинула: – Поїмо в себе в кімнаті. Не хочу ваші розбірки слухати.
Дмитро провів доньку поглядом і повернувся до дружини. Світлана задумливо дивилася на нього, ніби вперше побачила.
– Що не так, Свєто? Тобі обов’язково треба було влаштовувати скандал?
– Я ще нічого не влаштовувала. Але можу це зробити!Дмитре, ти мене взагалі кохаєш? Тобі не здається, що в нас усе якось похмуро й нудно?
– А тобі веселитися треба? – Дмитро теж завівся. Він не зрозумів, чому дружина раптом заговорила про кохання, але про всяк випадок зайняв оборону.
– Люба, це сімейне життя! Воно й не буде райдужним! Робота, дім, донька… Усе так і буде йти!
– Я не хочу цього! Мені потрібно щось інше!
– Що? – Дмитро встав з-за столу з кислим виглядом і кинув: – Ну ось, апетит весь зіпсувала! Світлано, ну обов’язково було так робити?
Він пішов у зал, навіть не помітивши, як засмутилася дружина. Світлана подивилася йому в спину, і її плечі опустилися. Вона не знала, як достукатися до чоловіка, якого ніби все влаштовувало.
Сама Світлана дуже втомилася від битовухи. Дмитро мав рацію – робота, дім і донька були основою її життя. Але так хотілося різноманітності, хоча б іноді! Кудись з’їздити, або просто сходити з чоловіком на побачення. У кафе чи кіно… Просто посидіти удвох і поговорити, як колись давно.
Але, здається, Дмитру це не цікавило, він навіть слухати її не бажав. Хоча Світлана вже неодноразово намагалася підняти цю тему.
Цієї ночі, слухаючи хропіння сплячого чоловіка, Світлана довго думала. Вона розуміла, що має щось зробити, інакше життя стане зовсім нестерпним.
Вдивляючись у темряву і розмірковуючи, Світлана повільно усвідомила… що не кохає чоловіка. Так, колись їхнім стосункам можна було позаздрити, але це все залишилося в минулому. Зараз їх пов’язувала тільки донька.
Коли за вікном стало світати, Свєта прийняла важливе рішення, яке мало змінити все їхнє життя. Після цього вона вирубилася – був вихідний, тож вдалося трохи поспати, але прокинулася Світлана такою ж розбитою, як лягла напередодні.
– Світлано, каву будеш? – Дмитро, задоволений вільним днем, широко посміхнувся їй.
– Так, не відмовлюся.
Світлана прикрила рот рукою і солодко позіхнула. Дмитро усміхнувся і запитав:
– Що, не виспалася?
Світлана мотнула головою і вирішила не зволікати з розмовою.
– Дмитре, мені потрібно дещо тобі сказати.
– Я тебе слухаю, – Дмитро відчував, що з дружиною щось відбувається, і зараз напружився, готовий до серйозних новин.
Світлана вдихнула більше повітря, видихнула, заспокоюючись, потім вимовила:
– Дмитре, я хочу розлучитися.
Дмитро навіть закашлявся, він не очікував такого повороту. Ще вчора все було добре, вони навіть не посварилися… ну, майже не посварилися. Але ж невелика сварка не може стати приводом для такого кроку!
– Чому? – тільки й запитав Дмитро, навіть не знаючи, що ще сказати.
Світлана розвела руками і зізналася:
– Ти подивися на нас. Ми ж не кохаємо одне одного! Наші стосунки остаточно з’їв побут. Ми навіть не звертаємо уваги одне на одного. Ми різні з тобою… Оля вже доросла, вона зрозуміє.
Світлана видихнулася і замовкла, Дмитро теж сидів тихо. Він, може, іноді й подумував про Олену і про те, щоб спробувати з нею, але це було з розряду фантазій. У душі Дмитро розумів, що ніколи не наважиться на такий крок. І не тільки тому, що звик до Світлани, а ще й тому, що кохає її.
Попри якісь її примхи та непорозуміння між ними, Дмитро знав, що п’ятнадцять років спільного життя дуже згуртували їх. Вони були двома половинками одного цілого, і несподівано думка про розлучення привела Дмитра в жах.
– Я не хочу розлучатися! Я тебе кохаю!
Світлана похитала головою. Вона все добре обдумала і не збиралася слухати чоловіка.
– Сьогодні ж я поїду і напишу заяву на розлучення.
– Ти мені навіть шансу не залишаєш? Я не хочу розлучення!
– Так? – Світлана скептично подивилася на чоловіка. – Мені здається, що ти не проти. Просто боїшся почати нове життя!
– Я не боюся! Якщо хочеш знати, до мене вже кілька місяців залицяється одна жінка. Її звуть Олена, і я їй подобаюся!
Дмитро хотів зупинитися, але вже не міг. Свєта ж слухала чоловіка з подивом і цікавістю, вона не думала, що її Дімка здатний так довго триматися.
– Зізнаюся, я кілька разів думав про те, щоб спробувати з нею. Але потім зупинився, тому що я кохаю тебе!
Це було не зовсім правдою, але Дмитро вирішив, що і так зійде. Зараз йому потрібно було переконати дружину у своїх почуттях.
Дмитро зовсім не хотів, щоб їхня сім’я розпадалася. Він не хотів починати все заново, ділити майно, бачити доньку лише зрідка. Не хотів розлучатися з комфортним життям, яке в нього зараз було.
– Світлано, як я без тебе жити буду? Так, у нас, може, і не все гладко, але ж це можна змінити! Ти скажи, що тебе не влаштовує, я буду виправлятися. Ти тільки прямо кажи, я натяки ці ваші не розумію!
Світлана слухала чоловіка і розуміла, що її рішучість розлучитися тане з кожним словом Дмитра.Він завжди вмів достукатися до дружини.
– Світлано, ти подумай ще. Не рубай із плеча! Олька в нас хоч і велика, але в неї зараз такий вік, що краще не травмувати зайвий раз. Це ж усе закладається на майбутнє.
Дмитро сам не знав, як слова про доньку спали йому на думку, але, здається, Світлану це пройняло. Вона зітхнула і провела рукою по обличчю, роздумуючи, що їй робити.
– Світлано, ти не поспішай, сходи погуляй, розвійся! На ось гроші, – Дмитро дістав із кишені кілька тисяч, – купи собі що-небудь.
– Я сьогодні прибратися вдома хотіла, – нерішуче сказала Світлана. – Удома стільки справ!
– Потім не скаржся, що побут набрид! Світлано, я сам усе зроблю! Я ж умію! – Дмитро докірливо дивився на дружину. – Іди й погуляй! Із подружками зустрінься.
Коли Світлана все ж пішла на вулицю, Дмитро з жалем обвів поглядом квартиру. Він зовсім не хотів нічого робити, у нього були інші плани на вихідні, але Дмитро розумів, що це ціна збереження сім’ї.
Нехай Світлана відпочине, а потім із новими силами візьметься за все. Головне, іноді їй допомагати, вирішив Дмитро.
Світлана повернулася тільки ближче до вечора. Вона насправді мала кращий вигляд, ніж уранці. Дмитро посміхнувся, зустрічаючи її в передпокої. Він сьогодні втомився, працюючи по дому, але не збирався це показувати.
– Ой, як я класно сьогодні час провела! Буду частіше це робити!
Свєта ніжно і міцно поцілувала чоловіка, який зрозумів, що у них давно не було таких поцілунків. Це теж було його упущенням, і Дмитро раптом усвідомив, що скучив за задоволеною дружиною.
– Світлано, це тобі! – як добре, що вчасно купив квіти!
– Дякую! Сьогодні взагалі, наче день народження! І відпочила, і манікюр оновила, і квіти ще, – Світлана тихо засміялася.
– Тепер таке буде частіше, – запевнив Дмитро, задоволений тим, що дружина забула про розлучення. Потім він нахилився до Світлани і прошепотів на вухо:
– Я Ольку відправив до своєї мами. Тож тут тільки я і ти.
Світлана злегка почервоніла, вона вже й забула, коли таке було востаннє. Чоловік давно не влаштовував романтичні вечори, але сьогодні він перевершив самого себе.
А Дмитро дивився в сяючі очі дружини і розумів, що йому подобається, коли Світлана щаслива. Може, вони й жили разом уже давно, але зараз кохання між ними спалахнуло з новою силою.
Обидва розуміли, що ніякого розлучення не буде, навпаки, у них почався новий виток стосунків. Начебто Дмитро і Свєта перейшли на новий рівень, де вони дуже добре знали одне одного і водночас кохали, як у перші місяці спільного життя.Спеціально для сайту Stories
