Так вийшло, що пішовши в декретну відпустку, я втратила своє робоче місце. Перед цим мене попереджали, що фірма не буде мене чекати більше ніж півроку, а потім вони візьмуть іншого фахівця на моє місце.
Я думала, що зможу вийти, залишивши дитину на маму, яка обіцяла допомогти, але коли дійшло до діла, то вона сказала, що не хоче кидати свою роботу, бо в неї маленька пенсія.
Син часто хворів, і тому не хотілося брати няню, та й послуги її коштують чимало, тож віддавати майже всю зарплату їй не було сенсу. І я вирішила, що буду сама сидіти з дитиною, а роботу потім знайду.
На ділі виявилося, що це не так просто, то мені не підходив графік, то дуже далеко від дому, то вже я не влаштовувала роботодавця, як фахівець, а тут якраз сусідка сказала, що є місце продавця у великому магазині.
Це, звісно, не те, що мені було потрібно, але попрацювавши з пошуками роботи, я вирішила, що поки попрацюю там, а паралельно шукатиму роботу за фахом.
Після роботи в офісі мені спочатку важко було звикнути і до зовсім інших обов’язків і, особливо, до покупців. За день приходили різні люди, спілкування з якими іноді так стомлювало, що я думала все кинути.
Мене утримувало лише те, що іншого заробітку поки не було. Основна маса покупців була без якихось особливих вимог, але іноді на одну людину йшло багато часу і сил.
Одного разу прийшла дівчина, поміряла кілька кофтинок, розпитавши при цьому, звідки товар, які знижки, який колір їй більше личить. При цьому попутно розповівши про всі свої справи і подруг, для яких вона і старалася.
Але за цей час, що я їй приділяла всю свою увагу, пішло два покупці, не дочекавшись, поки я до них підійду. Це помітила господиня магазину і, зробивши мені зауваження, попросила більше не виходити на роботу.
Я не образилася, розумію, що не впоралася. Після цього я вже знайшла роботу, але досі намагаюся не навантажувати продавця зайвою інформацією і примхами. Знаю, що дуже важко обслуговувати цілий день людей з різним характером.
