Юля була просто щаслива, коли на неї звернув увагу привабливий чоловік, який нещодавно з’явився в сусідньому офісі.
Вона вже зневірилася знайти собі пару, а вік – 26 років – уже просто “кричав” про те, що потрібно створювати сім’ю!
Ігор сам підійшов до неї в сусідньому кафе, де обідали майже всі співробітники бізнес-центру, завів невимушену розмову і запросив на побачення.
Вони зустрічалися два місяці, і все було добре, якщо не брати до уваги прихильності Ігоря до матері, Лідії Михайлівни.
Кілька разів чоловік зривався з побачення, отримавши від неї дзвінок або повідомлення.
Але Юля вирішила, що це навіть добре – до неї Ігор ставитиметься з такою ж турботою.
Казка ледь не закінчилася, коли Юля мимоволі підслухала розмову двох дівчат, які працювали в одному офісі з її обранцем.
– Уявляєш, як наш Ігоряша розійшовся – крутить роман при живій дружині, нікого не соромиться, – говорила одна.
– Ага, бачила я, як він Юльку підсаджує, а вона, наївна, просто вся світиться. Не знає, напевно, що в нього дружина і дитина.
– А, може, її все влаштовує, – відгукнулася друга.
Юлю таке влаштовувати не могло, але вона й справді не знала про те, що Ігор одружений!Чоловік поводився вільно, ні від кого не ховався, постійно був на зв’язку. Єдине – мама, але це ж святе…
Чому вона одразу не з’ясувала сімейний стан обранця? На це запитання Юля сама собі відповісти не могла. Зате прямо поставила запитання Ігорю:
– Ти одружений?
– Взагалі-то, так, – зізнався коханий. – Тільки…
– Тільки не потрібно мені зараз розповідати про хвору дружину! Гидко.
– Ну, у своєму роді, Оля справді хвора. Вона не може побороти в собі потяг до міцного.
Спочатку я не звертав на це уваги, мені здавалося, що не так уже й часто вона прикладається до пляшки, але протягом останнього року загули відбуваються все частіше.
– У вас же дитина!
– Так. На щастя, Вітя з’явився на світ здоровим, але матері до нього справи особливо немає. Хлопцю два роки, і більшу частину часу він проводить у моєї мами.
– Так ось чому вона тобі весь час дзвонить і пише?
– Так. Їй теж не дуже хочеться займатися малюком. У неї особисте життя і все таке…
– Чому ти мені відразу не зізнався?
– Я боявся твоєї реакції. Не кожна захоче зустрічатися з чоловіком, який один ростить дитину.
– Не вигадуй, – поморщилася Юля. – Ти не один, у тебе є дружина.
– Я збираюся розлучитися…
– Ну от, як розлучишся, подзвони.
Як би не прив’язалася Юля до Ігоря, але зустрічатися з одруженим чоловіком вона не збиралася.
Вони не могли не бачитися – в одній будівлі працювали – але обмежувалися просто привітаннями. При цьому чоловік із кожним днем виглядав дедалі розгубленішим і похмурішим.
– Це ти, чи що, коханка мого чоловіка? – до Юлі, яка виходила з офісу, несподівано звернулася незнайома жінка.
– Ні. А ви хто?
– Та годі! Я все знаю. Я – дружина Ігоря, Ольга. Він весь вистраждався прямо, дивитися нудно.
– А ви звідки про мене знаєте?
– Так він сам розповів, розлучення зажадав, – усміхнулася Ольга.
Юля мовчки роздивлялася суперницю: не можна було сказати, що вона виглядає жінкою, яка опустилася, але сліди зловживання міцного на обличчі вже були явно помітні.
А так – досить симпатична і струнка.
– Коротше так, красуня! – Ольга різко перервала думки Юлі. – Хочеш мого чоловіка – забирай! Але тільки разом із Вітькою!
– Ви що, відмовляєтеся від свого сина?!
– Не на вулиці ж кидаю – віддаю обох у хороші руки. Ти ж хороша?
Юля машинально кивнула. Вона тільки помітила, що Оля трохи “весела”.
– Ну ось, – продовжила дружина Ігоря. – Значить, я все правильно роблю! Я жінка ще молода, знайду собі гідного чоловіка, – Ольга кокетливо поправила зачіску. – Чого мовчиш? Згодна?
– Знаєте що? – раптом розлютилася Юля. – Ви там самі розберіться у своїх… дивних стосунках! А мене не вплутуйте!
Вона швидко пішла, не звертаючи уваги на спроби Ольги сказати щось іще. Ігор з’явився біля її порога через місяць.
– Я розлучився. Ось документ, – глухо вимовив він. – Тільки… – він прокашлявся. – Вітя залишився зі мною.
– Вона справді залишила тобі сина?! – жахнулася Юля.
Коханий мовчки кивнув. Так у Юлі з’явилися і чоловік, і дитина одразу.
Думки не прийняти хлопчика в неї навіть і не виникло. Ольга зникла в невідомому напрямку.
Через два роки її визнали безвісти зниклою, і Юля Вітю офіційно всиновила. А ще через два роки у Віті з’явилася сестричка Єва.
Перед цим сім’я переїхала в новий будинок, який Ігор купив частково на гроші від продажу своєї квартири, частково на гроші матері та в іпотеку.
– Я гроші дам, тільки якщо будинок буде оформлено на Ігоря і Вітю, – заявила Лідія Михайлівна.
– Як скажете, – Юля сперечатися не стала, вже дуже їй хотілося жити в цьому будинку з коханим чоловіком і дітьми.
За одинадцять років, що вони були одружені, Юля жодного разу не пошкодувала про те, що вийшла заміж за Ігоря. Він був люблячим, турботливим чоловіком і заробляв пристойно.
Сама Юля теж не байдикувала – на роботі її цінували і після декрету прийняли назад із непідробною радістю.
З Вітею вона швидко знайшла спільну мову, хоча без складнощів не обійшлося. Дитина не одразу сприйняла, що рідна мати її покинула – вередувала, бешкетувала, – але зрештою вони подружилися, хоча мамою Юлю він не називав.
Зате Вітя відразу прив’язався до сестрички, чим чомусь дуже злив Лідію Михайлівну.
– Чому Віктор знову гуляє з Євою? У неї що, немає матері? – грізно запитувала свекруха, приїжджаючи вкотре в гості і застаючи онука з візочком у дворі.
– Лідія Михайлівна, Вітя сам зголосився – я його не змушувала, – виправдовувалася Юля. – До того ж йому й самому корисно погуляти.
– Йому корисно гуляти зі своїми однолітками! Я не дозволю експлуатувати свого онука!
Юлі було прикро – ніби Єва не була онукою! Крім того, діти якось не надто цікавили батька.
Ігор неохоче ними займався, а коли Вітя виявив бажання зайнятися футболом, тільки хмикнув.
Жодного разу не відвіз його на тренування, жодного разу не прийшов на матч. Зате Юля підтримувала пасинка в усьому!
Та й по дому справлялася сама, незважаючи на те, що теж багато працювала. Мабуть, за всіма цими клопотами вона упустила момент, коли чоловік почав від неї віддалятися. До цього часу він уже став керівником відділу, а їхня компанія переїхала в інший офіс, і в робочий час подружжя не зустрічалося.
Одного разу Юля заїхала за чоловіком на роботу на його прохання – у Ігоря зламалася машина – і їй знову “пощастило” почути розмову двох дівчат – колег Ігоря. Прямо дежавю якесь…
– Наш Ігоряша знову вирішив дружину змінити? – усміхнулася одна.
– Та ти що?! На кого? На Оленку, чи що? – зацікавилася інша.
– Ні-ні, ця вже в минулому. Якась Інна, одна з наших замовниць. Кажуть, що запав він на неї конкретно! Навіть розлучатися збирається.
– Ну звісно! Із цією дружиною він уже понад 10 років живе. Час!
І дівчата дружно захихотіли.
Юлі було не до сміху. Вона ледь дочекалася, коли Ігор з’явиться, і запитала в лоб:
– У тебе є інша жінка?
– У мене їх на роботі повно! – спробував віджартуватися чоловік, але зупинився під її поглядом.
– Слухай, давай потім це обговоримо…
– Ні.
– Добре. Так, у мене є інша жінка. Я її кохаю. Так трапляється в житті, – розвів руками Ігор. – Я збирався тобі сказати…
– І її не бентежить, що в тебе є дружина? Чи я “хворію” і мене кинути не можна? Що ти їй кажеш?! А діти?! Що ти з ними збирався придумати?!
– Тихо-тихо! Розійшлася! – Ігор і не збирався виправдовуватися. – Не важливо, що я їй кажу. Головне – ми кохаємо одне одного і збираємося одружитися.
– Чудово! – Юля не могла повірити в почуте. – Тільки нам із дітьми ти забув про це сказати…
– Ну ось, кажу! Не чіпляйся!
Обоє помовчали.
– Ви можете жити в будинку, аліменти я платитиму, – першим заговорив Ігор.
– Та спасибі тобі велике! Благодійник ти наш! – Юля спробувала відповісти уклін, але в машині це було проблематично.
– Юлю, ну перестань! Ти ж розумна жінка.
– А Вітя? Ти про нього подумав?!
– Ну що Вітя? Поки поживе з тобою, а там що-небудь придумаємо…
– Я своїх, – сказала Юля з натиском, – дітей тобі не віддам.
Ігор невдоволено поморщився.
Дітям вони щось наплели про те, що тато їде в тривале відрядження. Юля абсолютно не уявляла собі, як буде їм пояснювати розлучення, а на чоловіка в цьому плані надії не було ніякої.
Тільки 13-річний Вітя, видно, сам уже все зрозумів. Хлопець замкнувся, став пропускати заняття і в школі, і в футбольній секції, грубіянив.
За два тижні Юля не витримала, зателефонувала Ігорю і попросила його поговорити з сином. Але замість цього в їхньому будинку з’явилася свекруха.
– Сина мого вижила, а тепер за онука взялася?! – ледь переступивши поріг, вигукнула вона.
– Що ви таке говорите?.. – сторопіла Юля.
– Що є, те й кажу! Влаштувала тут… Мені от більше робити нічого, як допомагати тобі!
– Я вас ні про що не просила.
– Коли справа стосується мого онука, мене просити ні про що не треба! – відрізала Лідія Михайлівна. – Онучок, йди сюди! Бабуся тебе в образу не дасть!Спеціально для сайту Stories
Насуплений Вітя спустився з другого поверху і, не дивлячись на мачуху, підійшов до бабусі.
Та почала його обіймати, щось шепотіти на вухо, а потім вони обидва пішли, не сказавши Юлі ні слова.
За всім цим зі сльозами на очах спостерігала Єва. Юля кинулася її заспокоювати.
Свекруха з Вітею повернулися пізно, але Лідія Михайлівна встигла зробити зауваження з приводу безладу в будинку.
Юля була з нею категорично не згодна, але промовчала. Як мовчала і весь наступний тиждень, поки свекруха перешіптувалася з Вітею, виводила його кудись із дому і купувала подарунки. Йому одному.
Юлю ж не переставала критикувати за неприбрані речі, брудний посуд, ну і всяке інше.
– Вітю, ми ж із тобою домовлялися, що у своїй кімнаті ти підтримуєш порядок сам, – одного разу м’яко дорікнула пасинку Юля, збираючи брудний, розкиданий одяг.
– А тут усі кімнати мої! – раптом вигукнув підліток.
– Що-о-о-о?
– Що чула! Це мій дім! Мій і батька! А ви з Євою тут гості!
– Хто тобі таке? А! Зрозуміло…
– Так! Хлопчик має знати правду! – заявила свекруха, яка з’явилася в дверях. – А ти б посоромилася дитину третирувати! Якщо вона не рідна, то, думаєш, за неї й заступитися нікому?
– Та що ви таке говорите? – Юля не витримала і розридалася, кинулася геть із кімнати.
За що їй усе це?! Мало того, що чоловік зрадив, так ще й син – вона справді вважала Вітю своїм сином! – дивиться на неї тепер вовченям! Сил її більше немає.
До ранку Юля прийняла рішення – вони з Євою їдуть, а ці родичі нехай тут розбираються, як хочуть. Тільки Вітю все-таки шкода…
Наступного дня вони з Євою і приятелькою Юлі – Катею збирали речі, коли свекруха з Вітею повернулися з чергової прогулянки.
– Ось і правильно! – заявила Лідія Михайлівна, побачивши ці збори. – Підемо нагору. Не будемо заважати, – звернулася вона до онука.
– Та ви вже зробили все, що могли! – в серцях кинула Катя.
– Не треба… – невпевнено спробувала зупинити її Юля.
– Що не треба?! Ти одинадцять років із себе вистрибувала, щоб догодити Ігорю та його синові, а що натомість?! Мало того, що чоловік твій до коханки втік, то ще й синочка свого на тебе кинув! – висловилася приятелька. – Що дивишся? – повернулася вона до Віті. – Дорослий уже, маєш розуміти, хто тобі рідний, а хто так…
– Ба, це правда? – звернувся хлопець до бабусі.
– Не слухай їх…
– Тобто, тітка Катя бреше, і тато нічого такого не робив?
– Твій тато просто покохав іншу жінку. Так буває. А тебе він тимчасово залишив, потім забере, – зовсім уже відверто Лідія Михайлівна брехати не могла.Спеціально для сайту Stories
Вітя задумався, подивився на застиглу з якимось одягом у руках Юлю і заплакану сестричку. Швидко глянув на бабусю.
– Мамо, не їдьте! – раптом голосно вимовив Вітя. – І пробач мене… – опустив він голову, але тут же підняв і пішов до Юлі.
Та зробила крок назустріч, і вони обійнялися.
– Кіно, та й годі! – пробурмотіла ледве чутно Катя. – Я так розумію, що переїзд не відбудеться. Алілуя.
Вона підхопила свою сумку і багатозначно подивилася на Лідію Михайлівну. Свекруха забарилася, хотіла щось сказати, але втрималася. Вони мовчки вийшли з дому разом.
Юля та Ігор розлучилися. Вітя залишився жити з мамою і сестрою, зажадавши від батька оформити будинок на них трьох – той погодився.Спеціально для сайту Stories
Лідія Михайлівна приїжджає до них рідко і критикує колишню невістку так, щоб цього ніхто в будинку не чув.
