У свої 29 років Ігор був одружений тричі, з жодною дружиною знайти щастя у нього не вийшло.
Дружини йому траплялися, м’яко кажучи, погані – всі три посміли проявити неповагу до його мами, Алевтини В’ячеславівни.
Зі своєю першою дружиною Ігор познайомився ще в інституті, Наталя спочатку на молодого чоловіка справила гарне враження.
Він, прозустрічавшись із дівчиною місяць, тут же зробив їй пропозицію.
Алевтина В’ячеславівна, влаштувавши маленький тест потенційній невістці, кандидатуру її схвалила:
– Готує добре, посуд миє правильно, з усіх боків. Ти, синку, обов’язково Наталю попередь, що після весілля вона має вийти на роботу.
Багато хто зараз поєднує і роботу, і навчання. Я не хочу, щоб твоя дружина в тебе на шиї сиділа!
Ігор вирішив Наталі заздалегідь ні про що не говорити, серйозна розмова між ними відбулася вже після укладення шлюбу:
– Наталю, тобі потрібно вийти на роботу, – безапеляційно заявив чоловік.
– А як я буду працювати, якщо я на денному навчаюся?
– Не знаю, шукай що-небудь на вечір. Я ж працюю.
– Але я не планувала виходити на роботу, – розгубилася Наталя, – раптом дитина в нас скоро з’явиться? Як тоді?
– Це не проблема, – запевнив дружину Ігор, – трохи в декреті посидиш, і повернешся до своїх обов’язків. А матуся за дитиною догляне!
Наталя вже тоді подумала, що, напевно, зробила помилку, прийнявши пропозицію Ігоря.
Шлюб розпався через 4 місяці – Наталя від чоловіка і свекрухи просто втекла до своїх батьків.
Алевтина В’ячеславівна одразу ж почала телефонувати свасі:
– Не повернеться вона до вас більше, – заявила мати Наталії, – ти що ж думаєш, я свою доньку ростила для того, щоб нею зневажала не зовсім адекватна жінка та її син?
Подавайте на розлучення, Наталя з Ігорем жити більше не хоче!
Ігор шлюб із Наталею розірвав. Чоловік анітрохи не засмутився – така дружина йому вже точно не потрібна.
Тим більше, його точку зору підтримала і мама:
– Добре, синку, що все закінчилося саме зараз. А уявляєш, якби у вас діти були?
Сиділа б твоя Наталка в декреті, нічого б не робила, грошей би не заробляла. Усе б ти, синку, на своїх плечах тягнув!
Нічого, тобі всього 23, ну які твої роки? Ще зустрінеш своє щастя!
Щастя на шляху Ігоря трапилося через рік після розлучення з Наталею. Познайомився він із Валентиною, приїжджою дівчиною.
В обраниці Ігоря все влаштовувало, найголовніше, Валя працювала й отримувала гідну зарплату.
Цього разу Алевтина В’ячеславівна ніяких перевірок влаштовувати не стала, їй вистачило повідомлення про те, що майбутня невістка нарівні з усіма буде робити свій внесок у загальний сімейний бюджет.
Одружилися швидко, і через тиждень Валя Ігоря приголомшила:
– Любий, я давно хотіла тобі сказати, просто боялася…
– Що сказати і чого боялася? – не зрозумів Ігор.
– Ну, мені здавалося, що ти від мене відвернешся… Загалом, у мене є дитина!
Ігор засмутився: знову мимо! Виховувати чужого сина в його плани точно не входило.
Чоловік одразу ж побіг за порадою до мами, Алевтина В’ячеславівна поохала, і синові оголосила:
– Нічого страшного! Десь же весь цей час дитина жила? От нехай там же й живе! Нехай твоя Валентина її іноді в гості приводить. Про переїзд зараз не може бути й мови, ваші стосунки часом не перевірені. А раптом ви, як із Наталею, швидко розлучитеся?
Ігор слова матері дружині передав. Валентина засмутилася: звісно, вона розраховувала сина перевезти з села в місто, але перечити чоловікові не стала.
Подумала, що з часом це питання вирішиться саме собою. Можна ж просто поставити Ігоря перед фактом, привезти дитину і сказати, що її батьки більше за нею доглядати не можуть.
Так Валентина і вчинила.
Десь через місяць після свого зізнання жінка привезла семирічного сина у квартиру до Алевтини В’ячеславівни.
Дитину прийняли холодно, Ігор одразу позначив:
– Скажи йому, щоб мене батьком не називав, і маму мою бабусею звати теж не потрібно! Ми для твого сина – чужі люди.
Прохань йому щось купити я теж чути не хочу. Внось частку своєї зарплати в загальний котел, а решту, все, що залишається, витрачай на дитину.
Валентину, звісно, таке ставлення дуже ображало. Вона розраховувала на те, що серце Ігоря, побачивши її сина, здригнеться.
За великим рахунком, за цього чоловіка Валя вийшла заміж тільки через квартиру, орендоване житло з’їдало левову частку її заробітку.
Цей шлюб теж проіснував недовго, Валентина, втомившись від нескінченних претензій, подала на розлучення, забрала сина і повернулася разом із дитиною до батьків.
Ігор знову залишився один, Алевтина В’ячеславівна знову втішила сина:
– Ні, Ігорю, ти тільки уяви: з тобою все життя житиме чужа дитина! З Вальки-то і толку-то особливого не було, єдине, що працювала. По дому я все робила, готувала на всіх.
Так ні ж, щоб “дякую” за це сказати, а вона ніс відвертати почала. Бачте, до дитини її недостатньо тепло ставляться! А чому взагалі ми його приймати повинні? Він нам ніхто!
Із третьою дружиною Ігор познайомився на науковій конференції. Він туди поїхав, як асистент професора.
Віра Ігоря просто зачарувала – одразу видно, ділова жінка.
Розговорилися, Ігор дізнався, що Віра – жінка доволі забезпечена, має свою квартиру, машину і певний статус у суспільстві.
Залицятися Ігорю за нею довелося довго, Віра спочатку свого нового знайомого близько до себе не підпускала.
Коли Ігор у подробицях розповів матері про нове знайомство, Алевтина В’ячеславівна зраділа:
– Синку, це те, що тобі потрібно! З такою жінкою ти точно не пропадеш! А те, що вона на 12 років старша – дрібниця! Скільки, кажеш, вона заробляє? Утричі більше, ніж ти? Беремо. Однозначно!
Віра виходити заміж за Ігоря спочатку відмовилася:
– Скажи мені, ну навіщо потрібен цей штамп у паспорті? Що він змінює? Жити ми прекрасно можемо і без реєстрації шлюбу.
– Ну що ти, Віро, – тут же обурився Ігор, – ні, я так не можу! Я не так вихований! Співжиття не сприймаю, тому давай, будь ласка, оформимо наші стосунки.
Віра подумала і погодилася. Зрештою, зараз розлучитися можна в будь-який час, це не проблема.
Переїжджати до свекрухи жінка відмовилася:
– Навіщо мені жити в когось, маючи при цьому власну трикімнатну квартиру? Якщо хочеш – переїжджай до мене. До твоєї мами вже точно я не поїду!
– Ну люба, я не можу залишити маму! Як вона без мене?
– Ну, судячи з вигляду, Алевтині В’ячеславівні немає ще й шістдесяти. Вона впорається.
Ти, Ігорю, мої умови почув. Якщо хочеш – переїжджай, а якщо ні – давай будемо жити гостьовим шлюбом. Я згодна.
До дружини Ігор усе ж переїхав, що дуже не сподобалося Алевтині В’ячеславівні.
Вона сподівалася, що після переїзду Віри її трикімнатна квартира почне здаватися, а це – додатковий стабільний дохід.
Віра, досить досвідчена в амурних справах жінка, швидко почала прогинати під себе Ігоря.Причому робила вона це вміло – Вірі вдалося скоротити “побачення” чоловіка з матір’ю, Ігор став відвідувати Алевтину В’ячеславівну рідко.
– Синку, ти зовсім перестав приїжджати, – обурювалася Алевтина В’ячеславівна, – що відбувається? Тебе дружина не пускає?
– Мамо, я зараз дуже зайнятий, – брехав матусі Ігор, – Віра каже, що мені потрібно рости, розвиватися. Вона мені запропонувала дисертацію написати! Ось я зараз цим питанням і займаюся.
Ігор після одруження з Вірою перестав давати матері гроші. Алевтину В’ячеславівну це не влаштовувало – спочатку вона синові натякала, а потім у лоб говорила:
– Ти чому мені грошей не даєш? Як я одна маю утримувати нашу двокімнатну квартиру?
– Мамо, немає поки що зайвих, – пояснював Ігор, – щойно з’являться, я відразу ж почну тобі допомагати. Потерпи, будь ласка, трохи.
Насамперед Вірі було важливо відірвати Ігоря від спідниці Алевтини В’ячеславівни.
Чоловік їй подобався, як людина, він був уважним, податливим, легко йшов на компроміси.
Віра старанно перетворювала чоловіка на типового підкаблучника – їй дуже подобався цей тип чоловіків.
І цей шлюб незабаром розвалився. Алевтина В’ячеславівна, використавши всі способи виманювання грошей із сина, зажурилася.
Природно, винною в черствості Ігоря залишилася Віра. Пенсіонерка довго розмірковувала і в підсумку придумала, як змусити сина розщедритися:
– Ігорю, мені потрібні гроші на лікування! Прихворіла я. Як ти з’їхав, здоров’я зовсім не стало!
– Що сталося, мамо?
– Ой, синку, довго пояснювати. Мені 100 тисяч потрібно, будуть робити операцію.
– Мамо, але в мене немає зараз таких грошей!
– Я знаю, що у Віри вони є. Попроси в дружини, я думаю, що тобі вона не відмовить.
– Мамо, а якщо відмовить?
– А ти їй розлученням пригрози! Скажи, що жити з нею не будеш, якщо вона не погодиться твоїй мамі допомогти.
Ігор дочекався повернення дружини з роботи і одразу ж звернувся до неї з проханням.
Віра чоловіка вислухала і відмовила:
– Ігорю, ти прекрасно знаєш, що я досить багато грошей вкладаю у свою зовнішність. 100 тисяч у мене, звичайно, є, але вони, так би мовити, цільові.
Ці гроші я витрачу на косметологічну клініку, на процедури зі збереження молодості.
Ігор ледь не задихнувся від образи:
– На процедури? Віро, ти розумієш, що йдеться про життя? Моя мама хворіє, її здоров’я в сотню, в тисячу разів важливіше якихось уколів!
Я вимагаю, щоб ти мені допомогла. Ти – моя дружина, і просто зобов’язана подати мені руку допомоги!
– Хто це сказав? – усміхнулася Віра, – я тобі, любий, нічим не зобов’язана. Захворіла твоя мама? Шукай гроші на її лікування. Я тут до чого?
– Тоді я подам на розлучення, – наважився Ігор, упевнений у тому, що ця новина якось протверезить Віру.
– Ну і добре, подавай. Ти мені все одно набрид. Збирай свої речі і повертайся до коханої мами. З тобою жити неможливо!
Ігор злякався і тут же почав просити дружину одуматися. Віра свого рішення не змінила, сама зібрала його речі і виставила чоловіка за поріг.
Алевтина В’ячеславівна розлученню рада, нарешті її синок повернувся до рідної домівки, а ось Ігор, навпаки, сумує і не втрачає надії повернутися до дружини.Спеціально для сайту Stories
