Олена не могла знайти собі місця. На руках заснула маленька Катюша, а вона все ніяк не могла відійти від вікна.
Вже година минула, як вона дивилася у двір.
Кілька годин тому її коханий чоловік Антон прийшов додому з роботи. Олена була на кухні, а він все не заходив до неї. Коли вона вийшла в кімнату, то побачила, що той збирає речі.
— Ти куди? — запитала вона розгублено.
— Я йду. Йду від тебе до коханої жінки.
— Антон, ти жартуєш? Щось на роботі сталося, і ти їдеш у відрядження?
— Та що ж ти не розумієш. Ти мені набридла. У голові у тебе тільки Катя, мене не помічаєш, за собою не доглядаєш.
— Не кричи, Катюшу розбудиш.
— Ось. Знову ти тільки про неї і думаєш. У тебе чоловік йде, а ти…
— Чоловік би не кинув дружину з маленькою дитиною. Тихо сказала Олена і пішла до доньки.
Вона знала характер чоловіка. Якщо зараз продовжить цю розмову, то вибухне скандал. На очах вже були сльози, які вона йому показувати не збиралася. Вона забрала Катюшу з ліжечка і пішла на кухню. Туди Антон не піде, йому нема чого звідти забирати.
Вона бачила у вікно, як він сів у машину і поїхав. Він навіть не обернувся, а ось Олена ніяк не могла відійти від вікна.
Може, сподівалася, що зараз його машина з’явиться у дворі і Антон скаже, що це був просто дурний жарт. Але нічого цього не відбувалося.
Всю ніч вона не могла заснути. Дзвонити і розповідати про свою біду їй було нікому. Мамі вона давно була не потрібна. Та раділа, коли дочка вийшла заміж і практично відразу про неї забула.
У Лариси завжди ніби існувала тільки одна дитина і це молодший брат Олени.
Були подруги, але це такі ж матусі, як і вона. Зараз напевно відпочивають. Та й чим вони зможуть їй допомогти?
Заснула Олена тільки під ранок. Спробувала зателефонувати Антону, але він скинув дзвінок і у відповідь надіслав смс, щоб вона його більше не турбувала.
У цей момент закапризувала Катя і Олена підійшла до неї. Не можна їй розкисати. Пішов і нехай. У неї є донечка, про яку треба піклуватися. Треба думати, як жити далі.
Подивившись, скільки грошей в гаманці і на картці, Олена жахнулася. Навіть якщо попросити господиню квартири на 5 днів почекати з платежем до моменту отримання допомоги, то їй все одно не вистачить.
А ще треба щось їсти. Можна було б підробити на віддаленій роботі, але Антон забрав свій ноутбук.
У Олени було ще 2 тижні оплаченої оренди, щоб щось придумати. А придумувати треба було швидше.
Але коли вона обдзвонила всіх своїх знайомих, то зрозуміла, що у неї нічого не вийде.
Ні на одну роботу її не візьмуть з маленькою дитиною. Навіть щоб мити підлоги треба з кимось залишити Катерину на годину, а то й на дві. Але ні з ким. Та й зміна квартири навряд чи допоможе.
Вони, орендували не дуже дорогу квартиру. Єдиний вихід був йти до батьків. Але вона запізнилася з сімейним життям, а ось брат одружився досить рано. І жив у матері разом зі своєю сім’єю, в якій підростали двоє близнюків.
Разом на двокімнатну квартиру припадало 5 осіб, а якщо ще й вона з Катериною приїде, то як розміститися?
Олена повідомила господині квартири, що з’їжджає після закінчення терміну оплати.
Вона не знаходила собі місця. Так, можна орендувати кімнату в гуртожитку, і вона навіть дивилася їх. Але там було таке сусідство, що й ворогу не побажаєш.
Писала Антону з проханням допомогти фінансово для дочки, але він не відповідав. Навіть не читав повідомлення. Мабуть, додав до чорного списку.
До моменту звільнення квартири залишалося 5 днів, і Олена почала пакувати речі. Їх було хоч і небагато, але треба було чимось себе зайняти. У цей момент у двері подзвонили.
Відкривши двері, вона стояла в подиві. На її порозі стояла Валентина Михайлівна – її свекруха.
«Невже у мене ще більші проблеми?» – подумала Олена, пропускаючи свекруху в квартиру.
З Валентиною Михайлівною у неї завжди були напружені стосунки. Це коли один одному посміхаються, але в душі ненавидять.
У день знайомства, ще тоді майбутня свекруха дала зрозуміти, що Олена їй не подобається. Як і багато матерів, вона вважала вибір сина неправильним. Адже можна було знайти краще.
Саме тому Олена відразу сказала, що жити разом вони не будуть. Вони не уживуться. Тому пішли на орендовану квартиру.
Коли свекруха приходила в гості, то було як у тих анекдотах: «Галю, а ти пилюку тут взагалі протирала?».
Та й їжу, яку готувала Олена, свекруха не їла, кажучи, що таке тільки свиням дають.
Правда, коли Олена була при надії, свекруха перестала так сильно робити нерви. Але коли з’явилася на світ Катюша, то відразу заявила, що дитина не в їхню породу, а значить Антону треба ще перевірити, чи є він батьком чи ні.
Тільки коли Каті виповнилося півроку, Валентина Михайлівна почала впізнавати в ній знайомі риси обличчя і хоч трохи брала на руки.
Антон як міг заспокоював дружину. Казав, що мама ростила його одна і тому вона така ревнива. Просив потерпіти, адже вона приходила не часто. І хоч Олена була б рада допомозі хоч іноді, але ніколи не просила свекруху.
А тут вона стоїть у неї в коридорі, та ще й після того, як Антон пішов. Напевно, хоче позлорадіти наостанок. Але Олені зараз все одно.
З роздумів Олену вивів голос Валентини Михайлівни.
— Так, швидко збирай речі. Тобі з Катериною тут не місце. – Сказала свекруха.
— Валентино Михайлівно, вибачте, я вас не розумію.
— Та що розуміти? Збирай речі, я сказала. Ви їдете до мене.
— До вас?
— А ти куди збиралася? До матері, де повно народу?
— Так. Ви все знаєте?
— Звичайно, знаю. Шкода, що раніше не дізналася. Сьогодні цей ледар повідомив. У мене трикімнатна квартира. Всім місця вистачить.
У Олени не було вибору.
Приїхавши в будинок Валентини Михайлівни, їй спочатку було страшно. Потім вона показала кімнату для неї і Каті. А коли Олена трохи розібрала речі і поклала Катю спати, то прийшла на кухню.
— Олено, я знаю, що наші стосунки далекі від ідеальних. Але ти зрозумій мене і, якщо можеш, пробач.
— Валентино Михайлівно, ви просто бажали кращого своєму синові.
— Я була егоїсткою. А сьогодні він мені подзвонив і все розповів. Ти пробач мене ще за те, що такого сина я виховала. Не знаю, де я так оступилася.
Адже його батько покинув нас, коли Антону було три місяці. Йому б і не знати, як важко матерям одним дитину виховувати. Але він негідник все ж повторив «подвиг» батька. Живіть тут стільки, скільки буде потрібно.
Олена й подумати не могла, що свекруха стане на її бік. А зараз і слова сказати не могла. Тільки сльози капали на стіл.
— І не реви. Суворо сказала свекруха.
— Не буду. Це я від вдячності.
— І від цього не треба. Вважай, що я свою провину загладжую. Не бійся, проживемо. Дах над головою є. Коли підеш на роботу, я з Катериною сидітиму.
Після цього дня вони стали нерозлучні. Звичайно, іноді проявлявся характер Валентини Михайлівни, але та сама себе зупиняла. Намагалася допомагати лагідно порадою, а не тиском і криками.
Сьогодні Катерині виповнювався рік. Мама і бабуся прикрасили кімнату кульками. На столі красувався ароматний пиріг з яблуками.
Катя, побачивши кульки, пішла до них.
— Оленко, дивись, наші перші кроки. Вигукнула свекруха, посміхаючись від щастя.
Вони підхопили іменинницю після того, як та сіла на попу, вирішивши, що кроків на неї сьогодні достатньо.
Коли вони сіли за стіл, у двері подзвонили. Валентина Михайлівна пішла відкривати. Ось кого кого,а сина вона не очікувала побачити.
— Привіт, мамо. Буденно сказав він, проходячи всередину разом з якоюсь дівчиною.
— І тобі привіт, синку. Навіщо прийшов?
— А що, я не можу просто прийти?
— Так ти 5 місяців про себе не давав знати. Мабуть, щось сталося?
— Мамо, ти розумієш, квартиру орендувати дорого, і ми з Анжелою вирішили пожити у тебе.
— З Анжелою? А це хто?
— Ну, мамо…
— Знаєш, у мене немає місця. Я ніби не одна живу.
— Ти що, собі коханця завела?
— А якщо б і завела, то не твоя справа. І за словами стеж.
Антон пройшов всередину квартири і побачив колишню дружину з донькою за святковим столом. Навколо були кульки.
— Синку, тобі тут не місце. Бачиш, ми зайняті?
— А що тут робить ця?
— Ця, як ти висловився, поки що твоя законна дружина. Якраз завтра буде останнє засідання, на яке ти, звичайно ж, не з’явишся, і вас розлучать. А сьогодні перший день народження твоєї доньки.
Але, як бачу, ти про це забув.
— Я думав, нас уже розлучили. А день народження… А може, вона й не моя дочка?
— Ну, якби ти приходив, то вже б розлучили. Хоча це не важливо. У мене живуть Олена з донькою, а зрадникам тут не місце. І якщо сумніваєшся в батьківстві та відмовляєшся від аліментів, то вперед, роби тест. Тільки гроші втратиш. А тепер іди.
— Мамо, ти розумієш, що якщо я зараз піду, то назавжди?
Валентина Михайлівна не відповіла. Вона просто вказала на двері.
Коли Катюша заснула, Олена підійшла до свекрухи.
— Мамо, як ви? Може, мені піти? Адже Антон ваш син.
— Олено, так, він мій син. Але не можна так поводитися зі своєю дочкою, як мінімум. Жінок може бути багато, а діти.
Навіть коли розходяться, треба допомагати. Адже він знав, як нам було. Ні, не пробачу, поки до нього не дійде.
Минуло 4 роки.
— Олено, ну скільки ти будеш ховати від мене свого чоловіка?
Олена почервоніла. Вона й не думала, що Валентина Михайлівна про все здогадується.
— Ну що ти червонієш? Ось, як школярі. Давай знайом.
— А ви не проти?
— Головне, щоб до тебе і Каті ставився добре. Так що знайом.
Валентина Михайлівна була на весіллі Олени і Вадима. Чоловік їй сподобався. Відповідальний і було видно, що любить Олену і до Каті ставиться добре.
— Ти не думай, що я з Катериною перестану допомагати. – Говорила на весіллі Валентина Михайлівна.
— Мамо, ну що ви. Я ж знаю, як ви її любите, а вона вас.
Коли у Олени і Вадима з’явився на світ син, то Валентина Михайлівна оголосила, що він теж її онук. Ніхто і не пручався. Адже Олена давно вважала її мамою, тому що навіть рідна мати не була так з нею близька.
А Антон одружився з Анжелікою. Вони поїхали і тільки через далеких родичів Валентина Михайлівна знає, що у нього там все добре. Так, син образив її, але він все-таки її син.
Але зараз вона рада, що у неї є і дочка. А ще двоє онуків. Але це тільки поки. Вона сподівається, що їх буде більше. Адже сил і любові ще дуже багато.
Спеціально для сайту Stories
