Посварилася я зі своєю подругою, напевно, назовсім. Вона мені наговорила стільки всього. Назвала утриманкою, що сиджу на шиї в чоловіка, сказала. Ну як так? Начебто близька людина, а зовсім не розуміє мене.
Я от вважаю, що якщо ти віриш у свій шлюб, не треба бігти влаштовуватися на роботу. Чому жінки працюють у шлюбі? Та просто тому що бояться, що ось, мовляв, чоловік наліво сходить або образить якось.
Далі розлучення, а як без роботи одній прожити, ніяк. Я не засуджую таких боязких жінок, але у своєму чоловікові впевнена на 100 %. Від подруги, звісно, не очікувала підлості.
Але вона наприкінці нашої розмови сказала, що, мовляв, ось чоловік від мене піде, тоді подивимося, як тобі буде. Навіщо таке говорити навіть? Як на думку таке спадає… Звісно, я не змогла просто промовчати.
Теж у відповідь “уявила” ситуацію, коли від її ненаглядний піде, бо її майже ніколи немає вдома, все на роботах своїх двох метушиться. Та й узагалі, називати мене безробітною ніяк не можна, адже я працюю дружиною.
Це непросто буває. Скільки мудрості потрібно, щоб утихомирити конфлікт. А розрахувати витрати сім’ї, так щоб усім на все вистачило. А сину з уроками допомогти.
Цього року ще й взяла на себе обов’язки голови батьківського комітету. Вважай, теж робота. За затишком вдома стежу. І себе балую, щоб чоловік дивився на мене і захоплювався красивою дружиною.
Усе це потребує багато сил та енергії. Крім того, мій коханий тільки підтримує ідею мого тривалого декрету. Він втомлюється на роботі, хочеться прийти додому, смачно поїсти, розслабитися за цікавою розмовою.
Тут я йому і догоджаю. Моя подруга багато доводила, що, мовляв, у мене мають бути окремі гроші – суто на себе і свої забаганки. Так чоловік вручив мені весь сімейний бюджет, я звідти беру все, що мені треба.
Може, звісно, вона заздрить – її чоловік заробляє набагато менше за мого, ось і їй доводиться по роботах бігати, але навіть у такому разі багато образливого про себе почула сьогодні. Не хочу поки що з нею спілкуватися.
