Дмитро закохався в молоду вчительку, як це іноді буває у хлопчиків у старших класах.
Настя після закінчення інституту почала викладати. Спочатку вона соромилася старшокласників – адже різниця у віці була всього п’ять років, але все більше дівчина переконувалася в тому, що вибрала правильну професію.
Їй подобалося в школі: і вчити дітей, і чути дзвінки, що кличуть на урок, і навіть проводити батьківські збори.
Настя не могла не помітити закоханий погляд Дмитра. Хлопчик старшого класу навіть пересів ближче, на другу парту. Він як заворожений стежив за кожним рухом Насті і червонів, коли вона викликала його відповідати.
Хлопець думав, що вчителька не здогадується про його закоханість, проте його погляд видавав його з головою.
Українська мова і література стали найбажанішими для Дімки предметами, він навіть підтягнувся з них, щоб не справляти враження недоумка.
Щасливим днем для Дмитра була п’ятниця, коли ці предмети стояли останніми уроками в розкладі. Друзі, не дивлячись ні на що, бігли додому, а Дімка спеціально щось шукав в портфелі, повільно складав підручники і зошити, поки Настя робила записи в журналі. Вони залишалися самі в класі.
Він підходив до неї і, з заздалегідь підготовленим питанням з літератури, просив щось пояснити йому.
Настя охоче розмовляла з Дмитром, але мета його допитливості їй була зрозуміла. Одного разу вона сказала йому, що якщо він підготує сам невелику доповідь на наступний урок з питання, яке його цікавить, то отримає дванадцять.
Дімка відмовився, вирішив більше не чіплятися з питаннями, але вигляд у нього був абсолютно нещасний.
– Анастасія Миколаївна, можна я Вас додому проводжу, все одно нам в один бік. Ходімо разом.
Вона кивнула. І з тих пір вони по п’ятницях йшли додому разом. Щасливий час… Потім Дімка став щодня чекати молоду вчительку, щоб провести її додому. Він не міг вже обійтися без того, щоб щодня не поговорити з нею, не заглянути в її очі, не почути її сміх.
Вихідні були для нього тортурами. Нарешті, він став приходити під її вікна і недільними вечорами, запрошуючи на прогулянку.
Після однієї з таких весняних прогулянок вони цілувалися в під’їзді. Дмитро був щасливий, Настя теж: незважаючи на різницю у віці та свій вчительський статус, вона закохалася.
Вони захопилися одне одним настільки, що це стало видно всім: і школярам, і педагогічному складу. Зашепотілися батьки.
Настю викликали на «килим» до директора школи. Літня директорка відчитала молоду вчительку, як тільки могла. Дівчина намагалася виправдовуватися, пояснюючи, що її і Дмитра пов’язують найніжніші, шанобливі стосунки. Але це було марно.
Вчителі з огидою поглядали на Настю в учительській, навмисно охаючи і зітхаючи їй услід.
Нарешті, на найближчій педраді її соромили і практично ображали, називаючи жінкою легкої поведінки, яка ганьбить високе звання вчителя і наставника…
Незважаючи на кінець навчального року, Настю змусили написати заяву про звільнення, навіть не відпрацювавши двотижневий термін.
Тому, коли Дімка чи не першим вбіг до класу на урок літератури, він побачив Ганну Семенівну ,вчительку географії, яка заміняла Анастасію Миколаївну.
Хлопець все зрозумів. Того ж вечора він прийшов заспокоювати Настю. Вони гуляли алеєю парку, тримаючись за руки. І тут Настя сказала:
– Дмитре, нам не потрібно більше зустрічатися. Ми з глузду з’їхали: і ти, і я. Сам подумай. Так, я не приховую, ми обоє закохалися. Я – теж.
Тут Діма нахилився і поцілував її прямо в губи.
– Настю, більше нічого не кажи. Не хочу чути. Це ти зараз божеволієш. Ми будемо разом і назавжди.
– Та ні. Навряд чи щось вийде. Мені і твоя мати дзвонила. Все правильно. Не можна нам зустрічатися. Просто зарано. Тобі зарано. Треба вчитися… Нам не по дорозі. Прощавай.
Настя розвернулася і пішла додому. А Дмитро, зблідлий, так і стояв там, де вони розлучилися. Новина про дзвінок матері боляче вразила його. Вдома, звичайно, мати розмовляла з ним, але те, що вона буде дзвонити Насті, він і подумати не міг. Все за нього, як за немовля, вирішили.
– Я все одно одружуся з тобою, зрозуміла? – крикнув він їй услід на весь голос. – Все одно, коли час прийде!
Він не став наздоганяти Настю, бо сльози градом лилися по його щоках, а він не міг допустити, щоб Настя це побачила. Тоді б точно вона його вважала за хлопчиська…
Безсилля охопило Дімку, він опустився на найближчу лавку і просидів там до вечора, не бажаючи йти додому і бачити матір.
Дмитро захворів. Застудився в парку. З запаленням легенів він пролежав у лікарні три тижні. Потім ледь закінчив школу, мало не заваливши випускні іспити.
Настя нічого про це не знала. Вона намагалася забути Дмитра.
Насті він більше не дзвонив. Мати зі сльозами випросила ще в лікарні у нього цю дурну обіцянку. Провчившись два роки в технікумі, Дмитро пішов в армію. Весь цей час він таємно від матері дізнавався про долю Насті через п’ятих-десятих знайомих.
Настя тепер працювала в районній школі невеликого селища, щодня їздила з міста туди і назад. Діма також знав, що у Насті був недовгий час залицяльник, але вони незабаром розлучилися. І що вона одна. Поки одна…
За цей час Дмитро подорослішав, зміцнів. Роки служби він згадував Настю і мріяв про те, як повернеться і обов’язково прийде до неї. І тоді вже нікого до неї не підпустить, і її вже не відпустить ніколи…
Але, мріючи про неї, він боявся, що Настя вийде заміж за пристойного хлопця,якого може зустріти
Ні, Дімка не може допустити такого. Тому він зважився написати їй листа. Ніби й не було між ними цих років, ніби вчора тільки були разом…
Він написав, як мріє про повернення додому, і як хотів би повернути ті побачення в парку, коли вони були разом. Він знову зізнався їй у коханні і просив почекати його, не виходити ні за кого іншого заміж.
До листа Дмитро поклав фотографію, де він з голим торсом підтягується на турніку.
Так зав’язалося їхнє листування, яке тривало рік. Матері, звичайно, дізналися про їхні листи. Дімка не став приховувати від мами своїх намірів щодо Насті. Тому обидві матері змирилися з коханням своїх дітей.
Кілька разів Дмитро дзвонив Насті. Це були щасливі хвилини для обох. Точний день повернення Дімка нікому не написав. Він хотів приїхати сам, і очікувано, і раптово.
Сам хвилювався і радів майбутній зустрічі і з родиною, і найбільше – з Настею.
Ледь переступивши поріг рідного дому, Дмитро потрапив в обійми рідних. Потім прийняв душ і поспіхом пообідав, коротко розповівши про дорогу додому.
Поглянувши на годинник, Дімка ще раз обійняв матір і поспішив до Насті.
Вона чекала на нього щодня. І сьогодні теж. Тому дзвінок у двері змусив серце забитися. На порозі стояв красень. Високий і мужній, навіть кращий, ніж фото.
Настя майже не змінилася. Все така ж струнка фігура і уважний погляд, все та ж мила посмішка і ямочки на щоках. Здається, що дівчина навіть розквітла, стала впевненішою і сильнішою.
Вони відразу обійнялися. Дмитро, який так довго чекав на цю зустріч, не став зволікати. Після поцілунку він відразу зашепотів Насті в саме вухо:
– Ну ось і все. Тепер ти моя. Як обіцяв, пам’ятаєш? Тоді в парку.
Настя посміхнулася.
– Звичайно, пам’ятаю. Ніколи і не забувала я тебе. Не змогла, як бачиш…
Весілля зіграли скоро, через місяць, чим вразили весь колектив школи, де працювала Настя вчителькою так недовго, де кар’єру їй зіпсував її ж учень, а тепер чоловік і кохана людина.
Спеціально для сайту Stories
