— Ну розповідай, Оленко, як пройшло, — варто було зайти додому, як мама, потираючи руки, почала чекати від дочки подробиць.
І не дивно, що вона хвилювалася, адже не кожен день дочка йде знайомитися з матір’ю хлопця.
І скільки таких знайомств закінчуються розривом відносин, коли з’ясовується, що мама у хлопця настільки неадекватна, що подальше життя з її постійною присутністю не представляється можливим.
— Нормально все пройшло, мамо.
— Тобто як це, нормально?
— Ну просто, нормально. Світлана Віталіївна запитала, чи є у мене якісь алергії, напоїла чаєм з варенням. Про тебе і тата питала, мовляв, хто і звідки.
— І що сказала, коли дізналася?
— Та нічого не сказала.
— Як це? Щоб міська не сказала, що син знайшов дівчину з села? Не буває такого.
Знаєш, як мене свого часу твоя бабуся, мати батька, за це прополоскала?
— Ну, може, тобі не пощастило. Або мені пощастило. Тут вже я не знаю.
— А про що ще питала?
— Ну, де вчилася, ким працюю. Про в’язання трохи поговорили, вона, виявляється, теж цим захоплюється.
Я рецепт гострих огірочків попросила, вона розповіла, я записала…Начебто все.
— Дивна якась жінка, — насторожено видихнула мати.
Її можна було зрозуміти: свого часу і вона, і всі її подруги натерпілися від свекрух.
Дами траплялися або уїдливі, або контролюючі і, головне, всі як одна вважали, що улюблений синочок міг би знайти когось кращого, ніж «ця ось твоя».
І тут Олена приходить і каже, що на самому знайомстві нічого не сталося.
Ніяких висловлювань про кулінарний коледж, ніяких шпильок про роботу кухарем і навіть про матір із села нічого не сказано!
Та не буває такого.
Висновок – або дочка просто про щось промовчала або не помітила, або ж вся опера ще попереду.
Але справа потихеньку рухалася до весілля – і ніяких спроб у бік навмисного приниження або образи потенційної невістки Світлана Віталіївна не робила.
Мати Олени навіть зустрічалася з нею кілька разів, щоразу дивуючись, здавалося б, повній беземоційності жінки і відсутності будь-яких спроб впливати на майбутній захід.
— Донечко, ось мені ця сукня зовсім не подобається, — зітхнула жінка, коли Олена у весільному салоні вийшла до них зі Світланою в черговому підібраному вбранні.
Потенційна свекруха в цей момент зітхнула і з якимось докором у погляді подивилася на Вероніку.
— Що ви так дивитеся?
— Та так. Адже вас ніхто не змушує цю сукню одягати, то в чому справа?
— Ось саме, мамо! Мені ця сукня дуже подобається, навіть більше, ніж та, яка була третьою. Напевно, її і візьму, — задоволено посміхнулася Олена.
— Може, поміряєш решту? Раптом якась сподобається більше? – запропонувала все тим же миролюбним тоном Світлана.
Дівчина кивнула і дійсно переглянула запропоновані варіанти. Але вибрала все ж ту сукню, проти якої заперечувала мати.
І вже коли вони йшли додому, втомлені і задоволені, не забула зауважити матері:
– Ось бачиш, а ти боялася! Так Світлана Віталіївна поводиться часом краще, ніж ти. І своєю думкою не набридає, і ніколи мене не вичитує.
– Можливо, це тому, що їй на тебе наплювати, – образилася Вероніка. Дочка лише хмикнула і пішла вперед, ні слова більше матері не сказавши за весь вечір.
Весілля вийшло скромним – запросили тільки батьків і найближчих друзів.
На заході всі дарували або гроші, або побутову техніку.
Адже, як виявилося, у новоспеченого чоловіка є квартира, яка дісталася йому від бабусі, причому потребує мінімального косметичного ремонту.
Ось тільки меблів і техніки там не було ніякої – відразу після відходу старенької в інший світ звідти було викинуто все старе, а квартиранти, які прожили там декілька років, привезли все своє.
І, звичайно, коли з’їхали, це саме «все» вивезли з собою, так що молодим належало обставити собі квартиру з «нуля».
— Я в техніці не розбираюся, та й у ваших потребах теж, тому ось вам сертифікат на сто тисяч в магазин техніки, самі вибирайте, що вам сподобається, — сказала Світлана, коли прийшов її час вручати подарунок.
— Ні, ну їй точно плювати і на сина, і на тебе заразом! — обурювалася мати після церемонії.
Вона, на відміну від нової родички, ночами не спала, вибирала найбільш підходящу плиту, щоб духовка була на кілька режимів і щоб обов’язково був гриль, а ця…
— Мамо, їй не байдуже. Вона подарувала найкраще. Ми на цей сертифікат холодильник оплатимо і пральну машину.
А ти б краще замість плити з такою духовкою подарувала б варильну поверхню і мікрохвильовку. Все одно у нас в родині ніхто не пече, – відповіла їй Олена.
– Це що ж виходить, мати у тебе погана? Не так все робить? Не те вибирає?! І краще для тебе ось ця байдужа жінка, ніж рідна кров, так, чи що?
— Мамо, ну чого ти починаєш…
Звичайно, вони помирилися. Але осад у Вероніки все одно залишився. І зіграв свою роль, коли в молодій родині з’явився спочатку син, а потім і дочка.
Вже коли першому було п’ять років, а другому три, жінка почала помічати, що другій бабусі малюки раді більше, ніж Вероніці.
І одного прекрасного дня, зустрівшись зі свекрухою в під’їзді будинку дочки і зятя, все ж викликала ту на відверту розмову.
— Світлано, а чим ви так онуків заманюєте? І, головне, навіщо ви це робите?
Вам же байдуже і на сина, і на мою дочку, і на їхніх дітей, то що це: просто на зло мені робиться?
— Вибачте, але я не розумію, про що ви.
— Та про те, що діти постійно до вас просяться. Про те, що вони відповідають на питання про те, яку з бабусь більше люблять, що вас.
І не треба робити вигляд, що ви цього не знали.
— Я не задаю їм таких питань, так що так, я цього не знала. Якщо ж вони кажуть подібне, то може, варто запитати їх самих, чому раптом вони зробили такий вибір?
Або не задавати питань, відповіді на які знати не хочете, — знизала плечима ця черства, байдужа жінка.
Онуки, варто було Вероніці почати їх розпитувати, відразу видали їй, що бабуся Свєта ніколи їм нічого не забороняє.
А якщо і забороняє, то робить це спочатку мама, а бабуся Свєта просто передає її слова.
Ще бабуся Свєта показує мультики на комп’ютері, тому що телевізора у неї немає.
І вчить їх користуватися комп’ютером, тому що сама на ньому працює і багато знає.
А ще – бабуся Свєта навчила старшого онука в’язати, а з молодшою поки що разом перемотують нитки і розпускають старі речі.
— А ще – вона не лається, коли ми бруднимо одяг на прогулянці. Дає спеціальні речі, ми в них можемо і на гірку, і на турніки, і з собакою побігати – і нічого за це не буде, – видав найстрашніший секрет старший онук.
Власне, з питанням про те, що ж це за «спеціальні речі» такі, Вероніка і пішла в результаті до Світлани.
Вирішила для себе, що посваритися з цією байдужою жінкою все одно не вийде, а так хоча б можна буде поради запитати.
— А ось, дивіться, — хмикнула Світлана, показуючи на мішок, що стояв у кутку. — Тільки сьогодні привезла.
Це або в секонді в дешевий день, або на спеціальних сайтах з рук можна або купити, або навіть даром взяти дешеві речі, які і викинути не шкода.
Ось я такі візьму, переперу в машинці гарненько, а потім на прогулянку на цих двох бешкетників одягаю.
І все – хоч по траві, хоч по іржі, хоч по бруду нехай лазять, навіть якщо щось порвуть – викинути за таку ціну не шкода.
— А як же дбайливе ставлення до речей? Адже дітям його потрібно прищеплювати.
— Ну, я сина до цього після десятого привчала. Там все просто робиться: все, що забруднив, переш сам, а заміна всьому, що порвав, купується за рахунок твоїх кишенькових грошей.
Він у мене так в п’ятому класі в футбол рюкзаком пограв, потім два тижні без цукерок і чіпсів посидів — відразу урок засвоїв.
— Цікава система виховання, — промовила Вероніка. І все ж не витримавши, запитала у Світлани. — Ви мені ось що скажіть: ви так дивно поводитеся тому, що вам байдуже, чи це теж така система?
— У якому сенсі дивно?
— Та ось дочка ще про ваше знайомство розповідала, відразу мені дивним здалося, що ви ні їй, ні синові нічого з приводу його вибору не сказали.
Та не зустрічалася мені ще така свекруха, яку б невістка влаштовувала.
— Вероніко, ну а що я повинна була йому сказати?
— Ну, навіть не знаю… Як вона вам взагалі, сподобалася чи ні.
— Щоб вона мені сподобалася, їй треба було бути чоловіком років на двадцять старшим. Тоді б я і оцінювала, чи цікава ця людина і чи підходить вона для стосунків.
А дівчину сина що оцінювати? Йому з нею жити, не мені. А у нього повинні бути до його віку мізки, щоб розуміти, чи потрібна йому ця людина, які цілі він переслідує, укладаючи з ним шлюб і які плани на подальше життя будує.
А я своїм мозком за нього жити не маю наміру — є й цікавіші справи.
— На вашу думку, у мене немає цікавих справ? — одразу ж обурилася Вероніка.
— Я цього не казала, ви самі зробили такий висновок, — одразу ж посміхнулася Світлана. — Але, в принципі, висновок напрошується приблизно такий, враховуючи, що ви намагаєтеся жити за дочку її життя.
Олена ж оборону тримає, видно, що звикла постійно від вас свій особистий простір захищати.
— Нічого вона від мене не захищає! Я її мати і я знаю, як буде краще для моєї дочки! — образилася Вероніка.
— І насторожує вас те, що я не збираюся стверджувати, нібито знаю, як буде краще для мого сина.
Вибачте, що не відповідаю вашим стандартам, — глузливо промовила Світлана.
Хмикнувши, Вероніка розвернулася і вийшла з квартири свекрухи. Слова цієї жінки, втім, запали в душу.
І, подумавши, Вероніка зрозуміла, що дійсно нібито нічим, крім дочки і онуків, в житті не цікавиться.
Адже колись мріяла про те, що ось виросте дочка, з’їде від неї — і заведе собі Вероніка козу і курей.
І забула ж про це зовсім, зовсім забула!
Три місяці по тому онуки в гостях у Вероніки з захопленим вереском гладили недавно куплене бабусею козеня.
Те періодично намагалося пожувати рукави їхніх курток, а Вероніка спокійно на це реагувала. Тепер і у неї є «чудо-мішок» спеціального одягу для прогулянок і метушні онуків на землі.
— А ти стала хороша, як бабуся Свєта, — задоволено посміхнулася онука, коли прийшов час пити чай.
— Я — як я. Без будь-яких порівнянь. Пийте чай і до ліжок, мама сказала, щоб я вас о десятій вкладала спати.
Онуки зробили незадоволені мордочки, але спати пішли, не сперечаючись.
Мама сказала — це вам не бажання бабусі, мамина воля в родині закон!
Головне, щоб протрималося це правило не все життя, а до моменту дорослішання людини.
Пощастило, що Світлана це знала немов на рівні інтуїції.
І пощастило, що Вероніка все ж послухалася голосу розуму і зуміла перебудувати своє життя до того, як пустити під укіс долю власної дочки або онуків своїми знаннями про те, як треба краще.
Спеціально для сайту Stories
