Дмитро заскочив в автобус в останню хвилину. У відділі довелося затриматися на 10 хвилин, так як потрібно було доробити термінову роботу, всі давно пішли, а він вирішив, що до автобуса встигне, ось і встиг, а то довелося б Новий рік на вулиці зустрічати.
Вони вийшли з офісу разом з головним інженером їхньої будівельної компанії, і на стоянці той запропонував підвезти його до автовокзалу. Там, попрощавшись з начальником і побажавши йому щасливого Нового року, Дмитро побіг до автобуса.
Всі місця були зайняті, залишалося одне єдине, а поруч місце займала жінка при надії. Він сів і, привітавшись, запитав:
– Не заважатиму вам? А то я можу і постояти.
– Ні-ні, все добре, сидіть, – відповіла вона і відвернулася до вікна.
Дмитро задрімав, їхати йому було недалеко, але він не боявся заснути, адже за кермом був його односелець дядько Василь, не раз він будив його вже в рідній Олексіївці.
Він уже спав, як раптом жінка поруч почала стогнати. Прокинувшись, Дмитро нічого не зрозумів:
– Щось сталося? – стривожено запитав Дмитро.
– Ой, я ж їм казала, щоб мене залишили, інакше буде погано, я не доберуся до них знову, адже Новий рік на носі. А вони сказали, що ще рано. Я і поїхала додому. Ой, ой, а виявляється, що вже час. Ой, ой, не знаю, що робити, як мені тепер назад до пологового будинку їхати, ой-ой-ой …
Всі почали озиратися, а Дмитро кинувся до водія:
– Дядько Василю, що робити, там жінка при надії, у неї, у неї, – говорив він, не знаючи, як пояснити те, що відбувається з жінкою.
Дядько Василь швидко розвернув автобус і став поперек дороги тим, хто їхав до міста. Він вискочив з автобуса і пішов вперед. Назустріч йому мчала машина. Дмитро теж вийшов з автобуса і пішов за ним. Машина зупинилася.
– Терміново в пологовий будинок жінку треба вести, – вимовив дядько Василь, – Дмитре, виводь її.
– Та ви що, скоро Новий рік, а я тут буду з чужою бабою возитися, та за мною вже машини стоять, чуєте сигналить.
Дядько Василь дістав телефон:
– Зараз, зараз я ваш номер машини запишу, і можете їхати, дорогий товаришу, – він записав номер у своєму телефоні і сказав: – Якщо з жінкою або дитиною щось трапиться, то моя совість буде чиста. Пасажири бачили, як я з вами розмовляв, а один і чув, Дмитре, ти чув, що сказав чоловік?
– Так, дядько Василю, я зараз спробую її вивести, там з чоловіків у нас сьогодні один старенький дід і підліток, думаю, що ми з ним впораємося.
Водій машини потоптався, а потім підстелив щось на заднє сидіння:
– Я готовий, – приречено сказав він дядькові Василю.
І ось вони їдуть по трасі в бік міста. Дмитро подзвонив батькам:
– Мамо, у мене свято скасовується. – і він пояснив ситуацію,
– Гаразд, синку, добре, що попередив. І ще візьми у неї телефон її рідних, та попередь їх. А то ж вони її шукатимуть.
– Добре, мамо.
– А ви хто їй? – запитав водій, – для чоловіка начебто молодий.
– Та я їй чужий, ми сиділи разом.
Водій зі страхом обернувся в його бік.
Дмитро зрозумів, про що він подумав, і сказав:
– В автобусі.
Той нервово засміявся. Ну ось вони вже під’їхали до пологового будинку. Вони з водієм допомогли жінці вийти з машини. І той сказав:
– Направо за рогом приймальна.
Дмитро потихеньку довів жінку до входу і вони зайшли в приміщення, де Дмитро і передав її медперсоналу. Дмитро залишився у вестибюлі, адже йому йти було нікуди. Він орендував квартиру зі своїм приятелем, а той, знаючи, що друг їде на п’ять днів, запросив подругу зустріти Новий рік удвох.
– Ну нічого, посиджу тут, не виженуть же мене на мороз.
– А ви навіщо залишилися? – запитала його медсестра, яка повернулася.
– Так мені діватися нікуди, сподіваюся, ви мене не виставите на вулицю.
– А ти ким жінці доводишся?
– Ніким, ми з нею разом в автобусі їхали, там їй і стало зле.
Медсестра шанобливо поглянула на нього, а потім повела його в якесь приміщення:
– Сиди, ми підійдемо сюди до 00:00, з нами і зустрінеш Новий рік, – засміялася вона,- ти не бійся, у нас один чоловік є, ти будеш другий. А поки що можеш прилягти ось на цій кушетці, – сказала жінка, – а куртку давай мені, я її в гардеробі повішу. У нас вхідні двері на замку. Так що за неї не турбуйся.
Дмитро заснув, і йому снився сон: він на ковзанці, а поруч з ним весела дівчина, вони мчать на ковзанах, а він там уві сні такий щасливий…
А потім його розбудили:
– Вставай, без чверті дванадцять, – над ним стояла симпатична дівчина і посміхалася, – ходімо зі мною, ми передумали тут збиратися, у нас ялинка стоїть в кабінеті старшої сестри, туди ми і підемо, у неї затишніше. Там уже всі зібралися Новий рік зустрічати, але правда без міцного, зате у нас є дитяче ігристе, – весело сказала вона.
– Ні, не варто турбуватися про мене, – сказав Дмитро.
– Мені сказали тебе привезти. Тож ходімо, у нас на всіх один Віктор Григорович, ти нам просто необхідний.
І вона потягнула його за руку, а Дмитро йшов за дівчиною і думав:
“– Це ж треба такому трапитися, Новий рік зустріти в пологовому будинку. Мене ж усі засміють, навіть батьки. Але зате я немовляті, можна сказати, допоміг з’явитися на світ.”
– Мене Дмитром звуть, а вас?
– А я Рита, – посміхнулася дівчина.
– А скажіть, що з тією жінкою, яку я привіз?
– Хлопчик , 3.900.
– А це як: добре чи погано? – поцікавився Дмитро.
– Дуже добре. Вранці я постараюся тобі його показати.
– А що можна?
– Ні, звичайно, але з будь-яких правил бувають винятки, ось і ти з цим немовлям виняток з правил, – засміялася вона, а тобі і справді нікуди піти зараз?
– Ні, я живу з другом на орендованій квартирі, а він сьогодні вирішив своїй дівчині влаштувати романтичний вечір. Я ж зараз повинен бути у батьків у селі. Ну ось вийшло так, що я повернувся, але я не хочу заважати їм, адже він зібрався своїй Світлані пропозицію зробити.
– Ой, як романтично, – вигукнула Рита, і тут вона відкрила двері праворуч і крикнула: – Ну ось, дівчата, і наш кавалер.
Незабаром вони пили дитяче ігристе і веселилися. Навіть танці влаштували. І вони з Віктором Григоровичем, лікарем-анестезіологом, розважали жіночу частину медколективу. А вранці Рита показала йому немовля, воно було таке зворушливо-безпорадне. Зате мама була така щаслива:
– Хлопчик, розумієте, яка радість, хлопчик. Адже у нас з чоловіком дві дочки, а він дуже хотів сина. Я така рада, така рада. Дякую вам, молодий чоловіче, а як вас звати?
– Дмитро, – відповів він.
– А я Олександра Іванівна.
– Я вчора додзвонився до вашого чоловіка, він повертається з вахти четвертого, чекайте. Пам’ятаєте фільм колись був «Ніч в музеї». Ось і в моєму житті теж з’явилася цікава ніч – в пологовому будинку. Адже я і Новий рік тут зустрічав.
– Ну вибач мені, друже, за те, що я тобі Новий рік зіпсувала.
– Та що ви, Новий рік з батьками я ще не раз зустріну, а такого вже не буде.
З пологового будинку вони з Ритою вийшли разом. Сніг, що випав вночі, скрипів під ногами, і Рита раділа:
– Ну нарешті мороз, значить і ковзанка в парку скоро почне працювати.
І тут Дмитро згадав свій сон і уважно подивився на Риту, там уві сні дівчина сміялася. А Рита зараз, хоч і раділа морозу, але тільки злегка посміхалася.
– Рита, а давайте обміняємося телефонами, може разом будемо на ковзанку ходити?
І вони внесли один одного в свої контакти.
Дмитру до автобуса було ще дві години, тому він проводив Риту додому. Вона жила недалеко від автовокзалу. А потім він йшов на автовокзал такий щасливий, що сам себе не впізнавав:
“Що це я такий сьогодні? Мені весь час хочеться посміхатися, я немов летіти кудись зібрався, до того мені зараз добре.”
В автобусі він підійшов до дядька Василя:
– З Новим роком вас, дядько Василю, не знаю як ви, а я його в пологовому будинку зустрічав, – радісно повідомив він водієві.
– Так, ніч і у мене була незабутня, добре, що ти довіз її до пологового будинку, адже у мене це вже третій випадок і другий саме в Новий Рік. Правда, в перший раз нас чоловік породіллі наздогнав і сам повіз її в пологовий будинок.
Дмитро сів в самому кінці салону і почав уявляти собі, як вони з Ритою будуть кататися на ковзанці.
Дні пролетіли непомітно. І ось Дмитро після дзвінка Риті стоїть біля воріт пологового будинку. Рита вийшовши на ґанок і пошукавши його очима, побігла до нього.
Дмитро тепер був точно впевнений, що Рита та сама дівчина зі сну, вона бігла радісно сміючись, а він розставив ширше руки і зловив її в свої обійми, вони довго так і стояли обійнявшись, посміхаючись один одному. А наступного дня ввечері Дмитро чекав її в парку біля ковзанки.
Минув майже рік. Дмитро і Рита стояли на автовокзалі і чекали автобуса на Олексіївку, і тут біля них зупинилася машина:
– Привіт, рятівнику, – почули вони голос.
Озирнувшись, Дмитро побачив на задньому сидінні жінку, яка здалася йому знайомою, вона посміхалася.
– Що, Дмитре, не впізнав? А я тебе впізнала відразу і медсестру теж. Я навіть ваші імена пам’ятаю, адже вона Рита, правильно?
– Так, – розгублено вимовили обоє.
– А я Олександра Іванівна, пам’ятаєш? – вона вийшла з машини і ширше відчинила двері, – А це, можна сказати, ваш хрещеник.
На задньому сидінні в дитячому кріслі сидів маленький малюк і уважно прислухався до їхньої розмови. І тут Дмитро згадав:
– Ой, а я вас зовсім не впізнав, ви зараз так добре виглядаєте.
– Так, коли ми з тобою зустрілися, я була в паніці, мене мучили перейми. Та ще й думки про те, що мене можуть кинути на дорозі, а ось і чоловік, знайомся Славко, це мій рятівник Дмитро і рятівниця, її звуть Рита, вона всю ту страшну ніч зі мною возилася, – вам куди їхати? – раптом несподівано запитала вона?
– В Олексіївку.
– Так це мимо. В гості?
– Так, до батьків з гарною новиною: ми подали заяву в РАЦС, в кінці січня буде весілля.
– Ну я за вас рада, адже я, можна сказати, посприяла вашому знайомству, – радісно вимовила Олександра Іванівна.
Тут озвався і її чоловік:
– Ну, ми майже під’їхали, командуй, хлопче, як далі їхати.
І через п’ять хвилин вони вже під’їжджали до рідного дому Дмитра.
– Щастя вам, діти, – прощаючись, сказала Олександра Іванівна, – ви його заслуговуєте!
І вони поїхали. А Дмитро, взявши Риту за руку, повів її до батьківського дому, де їх з нетерпінням чекали батьки Дмитра.
Спеціально для сайту Stories
