Одружені з чоловіком понад 10 років. До цього зустрічалися майже п’ять років. Кохання і в мене, і в нього. В цей час я мала труднощі з моєю сім’єю. Він завжди був поряд.
На даний момент у нас три чарівні доньки. Через 3,5 роки після появи старшої доньки в нас з’явився сином, якого ми дуже чекали. Але як виявилося, коли я була при надії, він мені зраджував.
Я про все дізналася. Були розмови, сльози, але я намагалася не піднімати сильну бурю через те, але стрес дався взнаки, і ми так і не побачили нашого синочка. Сподівалася, що він схаменеться. Він припинив спілкування.
Я мало не збожеволіла. Через чотири місяці знову дізналася, що при надії – трійня. Все було добре. Діти з’явилися на цей світ заплановано, але доля забрала найменшу.
Малята допомогли мені, і я змогла змиритися з втратою. Три роки тому помітила, що він знову щось приховує. Влізла у телефон. Побачила дружнє листування. Я подзвонила.
Та сказала, що друзі, і вона зустрічається з його другом. Не дуже повірила, але вирішила тримати її ближче до себе. Три місяці тому, знову листування, але вже іншого характеру, і його освідчення в коханні.
За 15 спільних років він ніколи не освідчувався мені в коханні. Відбулася розмова. Він відмовлявся, казав, що нічого немає, вона не стала брехати. Тоді й він зізнався. Зізнався, що любить мене шалено, але і її теж.
Хоче взяти її за дружину, і мати від неї дитину, але просить мене бути із ним. Я знаю, що не можу без нього, в нас справжнє коханням, але й так жити теж не можу. Що робити? І доньок не можу лишити без батька!
Вони дуже люблять одне одного! Піти не куди. Квартира його батьків. Вигнати? Чи терпіти, сподіваючись, що одумається? Найстрашніше, що я зараз ненавиджу його протягом цих місяців, живу як страшний сон.
