Ліда все чекала, що син повернеться, материнське серце відчувало, що він живий. Невістка жила так, ніби чоловіка у неї вже немає: продала його фотоапарат, лижі і навіть батьківський годинник на ланцюжку.
-Мамо, жити нам на що? – огризалася вона, коли Ліда висловлювала їй претензії.
Жити і справді було складно. Невістка працювала медсестрою в жіночій консультації, сама Ліда працювати не могла: передні зуби так розкришилися, що з дому соромно було вийти. Син обіцяв, що заробить гроші і оплатить їй нові, і Ліда йому вірила. А Марія радила вирвати всі і купити вставну щелепу.
-У моєму віці? – обурювалася свекруха. – Я зовсім молода, яка вставна щелепа! Не треба з мене бабусю робити!
Ліда і онукам не дозволяла бабусею її називати, просто Ліда. Марія закочувала очі, хоча хто, як не вона винна, що Ліда так рано бабусею стала?
Синові було двадцять, коли народили першого, потім другого слідом. Ліда була б не проти, якби народилася онука, але було два хлопчики, галасу від яких на весь будинок, сусіди вічно по батареї стукають.
Яку роботу Івану запропонували, Ліда не знала. Він і Марії не сказав, і правильно – та така пліткарка, відразу всім розповіла б! А люди злі, Ліда це добре знала, ще наврочать, чого доброго. Шкода, звичайно, що і їй син нічого не сказав, вона б змогла зберегти його таємницю. Але скаже ще, ось повернеться і скаже.
Насправді вона сходила до стоматолога, готова була вже і на щелепу, коли газ у них стали погрожувати відключити. Борги за квартиру величезні, куди Марія дивиться?
Хлопчаки ще ці – горить прямо все на них, тільки купить нові штани, як вже в дірках всі! Школярі обидва, і Марія скаржиться, що і зібрати в школу дорого, і в самій школі гроші тягнуть.
Ліда цього не розуміла: ну, не підуть вони на платний англійський, і що з того? Іван взагалі німецьку вивчав, а поїхав до Америки, працює там. І нічого, справляється.
-Були б у мене зуби, сходила б на ваше батьківські збори і пояснила їм, що до чого, – говорила Ліда. – Закон про освіту треба читати! Освіта у нас безкоштовна. І тобі б не завадило.
– Мамо, ну коли мені читати? – закочувала очі Марія. – Поки уроки з цими зробиш, від букв вже нудить!
Ліда не була дармоїдом: вона влаштувалася клеїти оголошення на під’їздах. Спочатку пробувала розвозити газети, але коліна не витримали навантаження.
За оголошення платили менше, але теж гроші. Розклеювала вона їх ввечері, в темряві – дуже соромилася своїх зубів, тому що дивилися на Ліду всі, як на бездомну. А вона, між іншим, бібліотекарка. Тільки ось тепер вона не може працювати в бібліотеці, там треба говорити, а зубів у Ліди немає.
З хлопчаками Ліда теж допомагала: забирала їх зі школи, розводила по гуртках. Марія влаштувалася підлоги десь мити, і в ті дні, коли в консультації не працювала, тікала туди.
З грошима начебто і справді краще стало, але витрачала їх Марія не на те: то фрукти купувала, то яловичину.
-Діти в рваних черевиках ходять, а вона на горщик все спускає! – лаялася Ліда.
Скоро вона зрозуміла, в чому справа. Хоча ні, не сама зрозуміла: добрі люди підказали.
-Марія, що, при надії? Роги твоєму Івану наставляє? – запитала сусідка.
Всі знали, що Іван на заробітки поїхав. І ось сором який – Марія і справді чекала дитину! Ліда кілька днів придивлялася, а потім прямо запитала:
-І хто ж це зробив?
-Не ваша це справа, мамо, – стиснула губи Марія.
-Ні, моя! Ти в моєму домі живеш поки що. І я не дозволю тобі так з Іваном поводитися. Ось повернеться він, що я йому скажу? Як в очі буду дивитися?
-Та він не повернеться! – зло викрикнула Марія. – Він нас покинув, мамо, зрозумійте це вже, нарешті!
-Не вигадуй! Іван не такий, він відповідальний! Може, в біду потрапив, може, не пускають його. Терпіння, Маріє, треба мати, а не за чоловіками бігати.
Тоді Марія взяла свій телефон, натиснула там щось і сунула Ліді прямо до носа, так що нічого розгледіти було неможливо.
-Та почекай ти! – поморщилася Ліда і відсунула телефон подалі. – Це що?
На фотографії Іван широко посміхався, обіймаючи за талію таку ж білозубу блондинку. На тлі зеленіли пальми, немов заставка на комп’ютері, а не реальна картинка.
-Це – нова дружина Івана. Зі мною він розлучився, як виявилося. І ніколи він не повернеться, мамо! Ні-коли!
Ліда зовсім нічого не розуміла в цих інтернетах, а у самої Марії питати не хотілося. Запитала у старшого онука. Той похмуро подивився на Ліду і сказав:
-Тобі треба, ти і шукай його сторінку. А я не буду. Він зрадник, бабусю.
-Не називай мене бабусею, я ж просила.
Онук закотив очі, прямо як Марія, і відвернувся.
З того дня Ліда втратила спокій. У те, що син міг так вчинити, вона не вірила, Марія напевно щось наплутала! А ось дитина в її животі – це незаперечний факт, і Ліду це лякало.
Що лякало більше, вона не могла сказати: те, що цей чоловік Марію кине, і доведеться Ліді в квартирі терпіти підкидька, або те, що Марія забере онуків і виїде.
Ліда, звичайно, часто їй говорила, що мріє про це, щоб дали їй пожити спокійно, але насправді така перспектива її лякала. І не через гроші, хоча це, теж – з її оголошень жити не вийде. Але онуків Ліда любила, що приховувати – хоч і непосидючі вони, але все ж свої, рідні.
«От би Марія з’їхала до свого коханця, а хлопчиків мені залишила, – мріяла Ліда. – Гроші тільки нехай приносить, а ми вже впораємося».
Живіт у Марії ріс і ріс, фруктів і м’яса в холодильнику ставало все більше і більше, а плітки внизу на лавці не вщухали: всім було цікаво, від кого Марія чекає дитину, та й самій Ліді теж. Чоловіка вона свого не показувала і навіть не згадувала.
-Він тебе кинув, чи що? – питала Ліда.
-Кинув, – погоджувалася Марія.
Але коли Ліда питала, чи не батько дитини купує це добірне м’ясо і фрукти, Марія знову погоджувалася:
-Він, мамо, звичайно, він.
Ліда злилася. Не для того вона Івана ростила, щоб такій …він дістався! Син завжди був хорошим і слухняним хлопчиком, вона не могла натішитися ним. Чоловік навідріз відмовився заводити ще дітей, немов відчував, що довго не проживе.
А Ліда лише один раз привела в дім чоловіка, і коли той підняв руку на хлопчика, вирішила, що краще буде одна. Так і залишилася одна, хоча саме зараз і почала замислюватися про те, щоб завести стосунки.
Тільки як і де: в квартирі тепер невістка з онуками, хіба що на чужу територію піти. Іноді Ліда мріяла про те, що Іван повернеться, зробить їй зуби, і влаштується Ліда в бібліотеку, де обов’язково зустріне імпозантного чоловіка і побудує ще своє щастя.
Перед появою дитини Марія стала дратівливою і плаксивою. Це й зрозуміло: чоловік, мабуть, до себе її не кликав. Напевно, взагалі одружений був, всі так думали. Марія чекала на дівчинку, а Ліда потай зітхала: могла б і їй онучку народити, адже може, коли хоче.
У пологовий будинок лягла заздалегідь, залишивши Ліді купу інструкцій щодо онуків. Ніби Ліда без неї не знає! І грошей залишила, але Ліда не стала купувати набридлі їй яблука, а купила онукам коли і чіпси. Ну а що? Діти ж повинні хоч іноді їсти шкідливу їжу.
Про те, що народила, Марія їй не повідомила, просто з’явилася вдома через п’ять днів: бліда, із заплаканими очима, без живота.
-А де дівчинка? – здивувалася Ліда.
-Немає, – відповіла Марія. – У мене немає дівчинки.
І розплакалася.
Що там сталося, Ліда так і не дізналася, Марія не говорила. Лежала на дивані, відвернувшись до стіни, і плакала. Від молока, що прийшло, у неї запалилися груди, і Ліда робила їй компреси з капустяного листа.
-Ну, годі тобі! – говорила вона Марії. – Все на краще. Ось повернеться Іван, і народите з ним ще дівчинку.
Марія починала ридати, а Ліда ображалася: що такого вона сказала?
Марія відходила довго. Але працювала ще більше, Ліда вдома її зовсім не бачила.
-Мамо, досить оголошення клеїти, займайтеся хлопчиками. У вас краще вийде уроки з ними робити. Гроші я сама зароблю.
І дійсно, заробила: закрила борги за квартиру, купила хлопчикам нові черевики і куртки, навіть телефони нові. Ліда б посварила її, але Марія повела її до стоматолога, робити зуби. Там їм озвучили, скільки це буде коштувати, і у Ліди серце завмерло від такої суми.
А Марія сказала:
-Добре, давайте робити.
Мабуть, кредит взяла. Або Іван їй грошей надіслав, а вона мовчить. Краще б прямо Ліді надсилав, вона б правильніше ними розпорядилася.
З новими зубами Ліду, і справді, влаштували в бібліотеку. І вона там зустріла Семена Олексійовича, до якого через рік переїхала.
Квартиру залишила Марії з дітьми, нехай живуть. Семен Олексійович допоміг їй знайти Івана в мережі, і Ліда навіть йому написала. Той відповів, що боявся її осуду, що зустрів жінку всього свого життя і повертатися не збирається.
Ліда засмутилася: може, це її помилка була, вона якось не так сина виховала? Але Марія сказала, що ніхто не винен, таке життя.
Минуло три роки, Марія так і жила з синами, нікого собі не завела, хоч Ліда була вже й не проти. Вони з Семеном Олексійовичем завели французького бульдога, вигулювали його вечорами, йдучи під ручку, і Ліда була щаслива.
До онуків приїжджала раз на тиждень, дозволяла називати себе бабусею і дивувалася, як швидко вони ростуть.
Одного разу вона зачепила колготки, і по нозі пішла стрілка.
-Федоре, де у мами лак для нігтів? – запитала вона у старшого онука.
-Не маю поняття, – відповів той. – Подивися в її кімнаті, вона там свої дрібнички тримає.
Ліда почала відсувати скриньки, заглядати в шафу. Вона робила це без жодних підступів, просто шукала лак. І побачила стос білих конвертів. Стало цікаво, заглянула, що там.
У конвертах були фотографії дівчинки. На зворотному боці підписано: один місяць, два місяці, три місяці. Ліда дивилася на ці фотографії і довго не могла зрозуміти. Сіла на ліжко, думала, зводила кінці з кінцями. Звела.
Згадала, як Марія неодноразово згадувала, що лікар один в консультації допомагає неофіційно парам завести дитину: знаходить здорових дівчат, іноді і яйцеклітину їх беруть. А що, всі задоволені – гроші за таке платять хороші.
Ліда подивилася в дзеркало. Дорого Марії її зуби обійшлися, ой, дорого.
Вона акуратно склала конверти назад, лак не знайшла, так і залишилася в рваних колготках. Дочекалася Марію – та пізно поверталася, влаштувалася тепер в платну клініку, там зміни були довгі. Ліда обійняла її і сказала:
-Донечко, ну що ж ти себе так заганяєш! Відпочивати тобі треба, жити нормально, чоловіка зустріти – роки-то у тебе які! Не вартий Іван таких переживань.
Марія сховалася в неї на плечі, розпустила сльози.
-Ну, чого ти? Не реви! Все буде добре. Я тут вирішила квартиру на тебе оформити, так що ти у нас наречена з приданим будеш. Хлопці вже великі, пора і для себе пожити, донько.
У Ліди самої очі були на мокрому місці, але плакати вона собі давно не дозволяла. Добре все-таки, що дівчинка жива і напевно улюблена. А Марія народить ще дівчинку. Поки ще встигає…
Спеціально для сайту Stories
