Єгор прокинувся серед ночі.
Взагалі-то, він і не спав.
Забувався на короткі миті і просто лежав із закритими очима. Поруч спала дружина.
Може, вона теж тільки вдавала, що спить? Він прислухався. Ні, дихає рівно. У своєму ліжечку сопів дворічний Антон.
Квартира, сім’я, син, що ще потрібно? Але чому так тужливо на душі? Останнім часом на нього все частіше навалювалася ця безпричинна туга.
Вдень відволікала робота, а ось ночами…
Обережно, щоб не розбудити дружину, він вибрався з-під ковдри, босоніж пішов на кухню, щільно прикрив за собою двері.
Світло вуличного ліхтаря билося прямо у вікно, відкидаючи на стіни і меблі світлі прямокутники. Раніше Єгору подобалося, щоб темрява в квартирі не була повною. Але останнім часом світло ліхтаря дратувало, турбувало, заважало спати.
Ліхтар настирливо світив у вікно, ніби запитував: «Чого тобі треба? Все є: квартира, дружина, син, робота. Живи і радій. А ти не спиш, ніби совість мучить…»
«Адже так і є», – подумав Єгор.
***
До третього класу Єгор сидів за однією партою з Іваном, найкращим другом, якого знав з дитячого садка. Потім вчителька їх розсадила, і до п’ятого класу Єгор сидів з повненькою дівчинкою Людою, у якої була довга товста коса.
Вона була відмінницею, з нею не поговориш на уроках. Списувати домашні завдання не давала, але завдання пояснювала чудово, краще за вчителя.
Потім вона перейшла в іншу школу, батьки змінили квартиру. І вони з Іваном знову сиділи разом.
А потім у клас прийшла нова учениця, Оля Соловейко. У неї було кучеряве світле волосся і блакитні оч. Ванька тоді хворів, пропускав школу, і Олю посадили поруч з Єгором. Дівчинка була така красива, що він не став обурюватися, нагадувати, що взагалі-то з ним сидить Іван.
Одного разу, коли писали контрольну, Єгор не витримав і помацав її волосся. Воно виявилося м’яким і шовковистим. Оля здивовано подивилася на нього своїми блакитними, як безхмарне небо в літній день, очима.
Іван одужав, прийшов до школи, але його місце поруч з Єгором було вже міцно зайняте. Він почав обурюватися, хотів поговорити з вчителькою, але Єгор відрадив його.
– Зрозумів. Ти закохався в цю білявку, – огидно зареготав Іван.
– Так. – Єгор підло подивився на друга.
«Ще слово і пошкодуєш», – попереджав його твердий погляд. Іван відразу перестав сміятися.
Коли Оля замислювалася, вона гризла кінчик олівця або ручки. Одного разу він потайки взяв з парти її олівець і сунув у свій рюкзак.
Вдома, коли робив уроки, прикусив обгризений кінчик олівця зубами, зімкнувши губи на його шорсткій поверхні. Розчаровано відчув смак дерева, а не губ Олі, як сподівався.
З тих пір олівець лежав на його столі, він раз у раз поглядав на нього.
У десятому класі Єгор запросив Олю в кіно. Весь фільм він сидів, немов ковтнув кілок, роблячи вигляд, що уважно дивиться на екран. А сам боровся з бажанням взяти руку Олі в свою. Соромився своїх вологих від нервового напруження долонь.
І тільки наступного разу, коли в залі згасло світло, а на екрані замиготіли кадри фільму, він осмілів і весь сеанс стискав її руку.
Але коли в залі увімкнули світло, вони як по команді розтиснули долоні. Потім було перше зізнання в коханні, перший незграбний поцілунок…
Після школи Єгор не пішов вчитися далі. Батько давно не жив з ними. Потрібно було допомогти мамі виховувати молодшого брата. Власне, через нього батьки і розлучилися.
Батько не хотів другої дитини, звинуватив матір, що вона нагуляла. А сам, як виявилося, давно мав на стороні коханку. До неї і пішов.
Восени Єгора забрали на службу, а Ольга вступила до інституту і пообіцяла чекати на нього.
Друг Іван вже давно гуляв з дівчатами, вважав себе більш досвідченим в амурних справах, підбивав друга перед від’їздом перейти з Олею на більш близькі стосунки. Мовляв, буде згадувати потім. Та й міцніше прив’яже цим подругу, щоб чекала, нікуди не поділася.
Але Єгор не наважився на цей крок.
Через рік він повернувся. Ольга радісно дивилася на нього закоханими очима, схожими на безхмарне небо. Тоді вони і стали вперше близькими.
Як годиться, Єгор відразу зробив дівчині пропозицію. Тільки з весіллям доведеться почекати. Все у них буде, ось тільки заробить грошей.
Ольга ще вчилася, до батька він би нізащо не став звертатися за допомогою, а звалювати на батьків Олі всі витрати на весілля було соромно.
Івана на службу не взяли за станом здоров’я. Він уже рік працював у Києві.
Тут якраз повернувся на вихідні і почав вмовляти Єгора поїхати з ним. Розповів, що займається ремонтом квартир і котеджів. Хлопці розумні і надійні, всього навчать, на гроші не кидають. Таких бригад у них кілька, знайдеться місце і для Єгора.
– Чого тут думати? У Києві зарплати набагато вищі. Ти за рік не тільки на весілля заробиш. Через два роки зможеш купити квартиру, якщо економити будеш, – заманював Іван.
Єгор роздумував. Пропозиція приваблива, гроші потрібні, але знову розлучатися з Олею не хотілося. І все ж бажання заробити переважило. Тим більше що не на край світу поїде, зможе додому приїжджати.
Закохані легко дають обіцянки. Єгор теж пообіцяв Олі, що заробить на весілля і повернеться, що кохає її, що вони обов’язково будуть разом…
Але як часом важко виконати ці обіцянки, особливо, коли життя підкидає випробування.
Єгор поїхав на заробітки, пообіцявши дзвонити і писати. Іван орендував з напарником невелику квартиру в передмісті. Єгор оселився з ними, виходило зовсім дешево.
Тіснота не заважала, та й приходили в квартиру лише ночувати. Єгор втомлювався, але перед тим, як заснути, не забував зателефонувати Олі.
Додому виривався рідко.
Працювали майже без вихідних, а якщо і видавалася коротка перерва між замовленнями, намагався відіспатися і набратися сил.
Весна цього року видалася ранньою. Ремонт котеджу закінчили раніше терміну, отримали на руки великі суми. Вже давно можна було зіграти весілля, але Єгор збирав гроші на квартиру.
На радощах друзі вирішили відзначити вдале закінчення об’єкта, розслабитися в кафе. Єгор замовив собі пінне.
– Чоловік ти чи ні? – Іван плеснув йому в келих біленької.
З незвички і від втоми Єгора швидко розвезло. Потім вони пішли проводжати на вокзал третього сусіда по квартирі. Той їхав до батьків на кілька днів.
Коли під’їхала електричка, Єгор ледве стримався, щоб не кинутися до Олі. Додому вони з Іваном вирішили піти пішки, щоб швидше провітрити голови.
Попереду йшла дівчина в світлому плащі, її підбори привабливо стукали по асфальту, кликали за собою.
– Яка! Підіграєш? – запитав Іван і пішов наздоганяти дівчину.
Єгор йшов позаду. Іван заливався солов’єм, розповідаючи дівчині різні історії. Вона дзвінко сміялася з його жартів. Знову зайшли в кафе…
Вранці Єгор прокинувся з страшним головним болем, язик прилип до пересохлого піднебіння. Поруч на подушці побачив розкидане темне волосся. Дівчина спала, відвернувшись до стіни. Він смутно пам’ятав минулий вечір, а її ім’я, як дісталися до будинку, геть стерлося з пам’яті.
Єгор відкинув ковдру і з подивом виявив, що без одягу. Одягнувся, насилу натягнув штани, обійшов квартиру. Івана не було, але на столі лежав аркуш з адресою нового об’єкта.
Єгор жадібно напився води, потім розбудив дівчину, сказав, що потрібно їхати на роботу.
– Вибач, я смутно пам’ятаю… – почав він.
– Не переймайся, – сказала дівчина.
Вона одяглася і пішла першою. Єгор випив кави і теж поїхав на об’єкт. Іван зустрів його ображеним.
– Ну ти й жук. Не думав, що ти такий спритний. Кохаю Олю, а сам…
– Я нічого не пам’ятаю. Ользі не кажи, – попросив Єгор.
– Гаразд, переодягайся і приєднуйся до роботи.
Місяць Єгор не їздив додому, хоча можливість була. Соромно було дивитися Ользі в очі. Жінки зраду за версту відчувають. Ользі сказав по телефону, що багато роботи, що сумує, що день весілля наближається.
А потім Івану зателефонувала та дівчина. І коли встигли обмінятися телефонами?
– Тебе, – сказав Іван і передав другу мобільний.
– Ну що? Навіщо кликала? – запитав друг, коли Єгор повернув телефон.
– Запропонувала зустрітися, сказала, є розмова, – відповів Єгор.
– Вона в тебе закохалася. Дивись, як би не довелося одружуватися, – підморгнув Іван.
– Не каркай. Я Олю кохаю. Як її звати?
Увечері вони зустрілися з Тетяною в тому самому кафе. Дівчина виглядала блідою і явно засмученою. Вона нервово теребила ручки сумочки.
– Дякую, що прийшов. Я повинна тобі сказати… Загалом, я чекаю дитину. Не дивись так на мене, я сама в шоці.
Дитина… Єгор не міг повірити. З Ольгою багато разів вже це робили і нічого. Іван дівчат міняв, як рукавички, жодна не піднесла йому такого сюрпризу. А тут одного разу вистачило. Єгор і зараз не був упевнений, що між ними щось було.
– Це точно? Може, затримка? – запитав він.
– Ти начебто не незайманий, а задаєш такі дурні питання. Тест зробила, перш ніж зустрічатися з тобою, – огризнулася Таня.
– Він точно мій? Розумієш, я нічого не пам’ятаю. Я був не в тому стані, щоб…
– Ти думаєш, я з усіма? – спалахнула Тетяна і підхопилася зі стільця.
Він утримав її за руку.
– Та почекай ти. Сядь. Просто несподівано все це. У мене є наречена.
– Знаю, вночі мене Олею називав.
Єгор спітнів, футболка прилипла до спини.
– Батько дізнається, погано мені буде . У мами серце хворе. – На очах Тані заблищали сльози.
– Я не можу на тобі одружитися. Я обіцяв Олі…
Таня розридалася і вибігла з кафе. Він наздогнав її на вулиці, став заспокоювати. Єгор вирішив одружитися. Зрештою, куди діватися? За свої вчинки потрібно відповідати.
Батьки Тані виявилися милими і простими людьми, зустріли його, як рідного, обговорили весілля. Єгор не міг повірити, що все це відбувається з ним, не міг зрозуміти, як потрапив у таку халепу.
Таня красива, але він її не кохає. Але й вчинити з нею, як батько з матір’ю, теж не міг. Єгор батька пам’ятав, а ось брата його ніколи не бачив. Мати зробила тест на батьківство, відіслала батькові. Він написав, що кохає іншу, від аліментів не відмовляється, але більше чути про них нічого не хоче.
Аліменти виявилися смішними. Єгор пам’ятав, як ридала мати, дивлячись на перекази від батька.
Гаразд, він був веселий. А вона теж хороша, пішла з двома хлопцями до них додому. А Іван де був? Навіщо залишив їх одних? Єгору дуже хотілося звалити провину за те, що сталося, на інших.
– Що збираєшся робити? – запитав Іван.
– А у мене є варіанти? – обурився Єгор.
– Зроби тест на батьківство, – порадив друг. – Якщо дитина не твоя, розлучишся потім.
Єгор з’їздив додому, все розповів Олі. Вона не плакала, мовчки дивилася на нього розгубленим поглядом.
Ось так. Єгор одружився з Тетяною. Потім у них народився син. Поки він був маленьким, Єгор не торкався його, та й не було коли. Але одного разу прийшов додому, а син пішов йому назустріч, смішно розставивши руки в сторони. Єгор підхопив його на руки, притиснув до себе і… полюбив.
А ось Таню, як не намагався, покохати не зміг. Вона це відчувала, злилася і ображалася, чіплялася до нього через дурниці. Додому йти не хотілося. Але як згадував сина, так ноги самі несли Єгора додому.
Тетяна ревнувала. Вона з сином крутилася цілими днями, а Антон біг до батька, варто було тому прийти додому. Через це теж сварилися.
Якось всі втрьох поїхали до матері. Потрібно було її познайомити з дружиною і онуком. Випадково чи ні, але на вулиці зіткнувся з Олею. Перекинулися парою фраз. Він не міг дивитися їй в очі, соромно було. Наобіцяв і обдурив, виходить…
***
Єгор дивився у вікно на спляче місто. Черв’як сумнівів все ж точив його зсередини. Він зробив тест на батьківство. Навіщо? Сам не знав. Відповідь лежала у внутрішній кишені куртки. І що з цим тепер робити?
Антона він любив і вважав своїм сином. Але як жити з жінкою, яку не любив, яка обдурила? Жити далі, вдаючи, що нічого не знає, навряд чи вийде. Провини з себе не знімав, але факт залишався фактом.
Ось і не спав він, вже яку ніч. Треба було відразу зробити тест, коли народився Антон, як радив Іван.
Ну зробив би, і що? Розлучився з Тетяною? Кинув її і сина? У тому-то й справа, що ні, не зробив би він так. Він і зараз не був упевнений, чи варто говорити дружині, що все знає. Одна помилка веде до іншої. І не вибратися. А може, і не треба вибиратися?
Батьки Тані взяли до себе бабусю, а молодим віддали її квартиру. Не його ця квартира, не його життя. У нього є тільки його руки. Він обов’язково заробить на квартиру, як обіцяв Олі. Ось тільки чи потрібна вона їй тепер? Але Іван говорив, що вона одна, інститут закінчує.
Все можна виправити. Потрібно тільки зважитися. Поїхати і почати спочатку. А Ольга пробачить. Повинна пробачити…
Під стелею спалахнула люстра.
– Що сталося? Чому не спиш? – Таня стояла в дверях у короткій нічній сорочці.
Єгор вдихнув на повні груди і почав говорити…
– Я завжди знала, що одного разу ти здогадаєшся, – сказала Таня.
Вони сиділи за столом навпроти один одного.
– Що думаєш робити?
– Я Антона люблю і буду любити, як свого сина. Я не приховував, що кохав іншу. І зараз кохаю.
Таня не кричала, не била посуд. В її очах стояли сльози, а витягнуті на столі руки дрібно тремтіли.
– Чому не сказала правду?
– Боялася втратити. Ти надійний, я відразу це зрозуміла. Тому вибрала тебе. Ти підеш?
– Так буде краще. З сином даси бачитися? – Тетяна кивнула. – Аліменти надсилатиму…
І тут вона кинулася до нього, встала перед ним на коліна, заридала.
Єгор гладив її по голові, як дитину.
– Не треба, не плач. Встань… – просив він її. – Так буде краще. Сама поміркуй. Жити разом, з обманом… навіть заради сина не треба. Я не можу дати тобі тієї любові, якої ти заслуговуєш, чекаєш. Рано чи пізно ти сама втомишся від цього.
Людині потрібна любов, без неї немає сенсу жити і терпіти. Любов – це цемент, який скріплює сім’ю. Без цементу будинок розвалиться. Повір мені. Не вийде…
А сам думав: «Аби тільки Ольга пробачила. А якщо не пробачить, буду жити один. У мене є мати, брат, син. Я потрібен їм. Прийшов час виправити помилки. Завтра я поїду…»
Від прийнятого рішення відразу стало легше.
Таня перестала плакати, підвелася з колін.
У вікно заглядав каламутний світанок.
Єгор встав і пішов збирати речі…
Спеціально для сайту Stories
