Валя була дівчинкою скромною, поступливою, слухняною, доброю і трохи наївною. Вірила, що всі люди такі ж, як вона. Для кожного знаходила виправдання. Навіть для брата, який її задирав і ображав без будь-якого приводу.
Мама брата ніколи не сварила. Мовчки спостерігала за тим, як одна дитина знущається над іншою. Називала це уроком життя і вихованням волі.
Якщо Вальці набриднуть знущання брата, то вона дасть відсіч. А раз не відповідає йому, значить влаштовує все. Правда, все це було відмовками для сторонніх. Відсіч братові давати не можна було. Інакше можна було отримати. Мати не нехтувала фізичними покараннями. І ремінь в руки брала, і на гречці змушувала стояти.
Тому Валі доводилося терпіти і стусани, і потиличники від Гени. Та й соромно їй було на рідного нерозумного брата нападати. Він був ще маленьким і не розумів, що робить.
Десь у книгах вичитала, що на зло злом не можна відповідати, тільки добром. А добро завжди перемагає зло. Тільки той, хто сіє добро, живе з чистою совістю. А Валя дуже хотіла жити з чистою совістю і душею.
– Вальку чекає нещасливе життя, – ділилася мама з подругами, – вона з гнильцем в душі. Ясна річ, чому – в татка з його матусею пішла. Вам з боку не видно, а я то знаю, які гидоти творить дівка, варто тільки очі від неї відвести. – Брехала жінка.
– А ось мій Генка молодець. Завжди знає, чого хоче. Не дає себе ображати. Тільки на нього можна сподіватися. – Хвалила вона сина.
– Добрий, розумний, хороший хлопчик. З ким, з ким, а з сином мені пощастило.
Правда, її слова сильно відрізнялися від істини. Але кому зізнаєшся, що ставлення до дочки обумовлено зовнішньою схожістю зі свекрухою? Люди біля скроні пальцем покрутять, лікуватися відправлять, засуджувати почнуть. Та й не перша вона жінка в світі, яка відчуває ненависть до своєї дитини через зовнішню схожість з кривдником.
Бували випадки і гірші, коли дитина ставала засобом помсти. Дотягнутися до колишнього чоловіка і його матері жінка не могла. І свою ненависть мимоволі вона спрямовувала на дочку.
Валя й не думала, що маму також дратує в ній наївність і доброта. Більше того, мама вважає ці якості чимось на зразок вади. Внутрішньої потворності, яку потрібно коригувати. І ось парадокс…
У школі над Валею хлопці не сміли знущатися. Однокласникам і на думку не спадало ображати дівчинку. Валя здавалася їм легкою, повітряною і ніжною. Соромно було над нею жартувати і користуватися її наївністю.
Дивно це було: чужі жаліють, рідні ображають. Але Валя вголос не нарікала. Образу тримала на самому дні своєї душі. З дитинства вихована на потиличниках, докорах і наказах, вважала це прикрим варіантом норми. Лише раз за весь час Валя дозволила собі вольність, вирішивши сказати те, що тримала в серці.
Сталося це після того, як молодший брат заради забави відрізав їй волосся, поки вона спала. Генці тоді було п’ять, Валі вісім. Вона вже ходила до школи. Прокинувшись і побачивши, що сталося, розплакалася. Вперше дозволила собі вилити почуття. Мати ж її горе не зрозуміла:
– Подумаєш волосся… Відросте. Ось у мене зуб випав, це біда. Навіть не подумаю Гену карати. Нема чого нити даремно і жаліти себе.
– Гену ти любиш більше. – Не стільки вічні причіпки, знецінення засмучували дівчинку, скільки різне ставлення матері. Валі, як і будь-якій дитині, хотілося знати, що мама її любить. Нехай навіть на словах. Хотілося розради.
Мама не стала відмахуватися, як це зазвичай бувало. Подумавши, відповіла:
– Я люблю вас однаково. З тебе виховую господиню, дружину. Гниль ви..ваю. А на брата не дивись. Він хлопчик, з нього інша вимога. Тим більше тобі він молодший брат. Тобі вісім років, он яка кобила, а йому тільки п’ять.
Ти за нього повинна волосся на голові рвати, а не пред’являти мені претензії про те, що когось я люблю більше. Егоїстка і ледарка. Слабодуха. Та не любила б я тебе, давно в ліс відвела. Можна сказати, що дитина не послухалася і заблукала, поки за грибами ходили.
Валі чомусь стало соромно після тієї розмови. А мама все продовжувала говорити про те, що Валя невдячна. Непорозуміння, яка не цінує добре ставлення до себе. Адже її годують, одягають, дозволяють вчитися. А вона ниє через якесь волосся, дурниці меле.
Далі мати почала перераховувати, чого позбулася у своєму житті. Скаржитися на те, що не може вставити собі зуби, що доношує старі речі, економить на собі. Що жоден чоловік не хоче пов’язувати з нею свою долю. І, звичайно, виною тому діти, а не поганий характер.
– Довела мене все-таки! Ти як твоя бабця, щоб вона перевернулася, тільки про себе думаєш.
Валі мати відчайдушно намагалася прищепити почуття провини. Але разом з ним у дівчинки зростав і страх бути покинутою, вигнаною. Мало яка дитина не злякається, коли найрідніша людина розмірковує про те, як відвела б своє чадо в ліс на радість вовкам і кабанам.
А ще Валі того дня спало на думку, що вона не гідна любові матері. І цю саму любов треба заслужити. Щоб одного разу від неї не позбулися.
Так і минуло дитинство Валі, яка тягнулася до матері, догоджала, не перечила, аби тільки знати, що та її любить і ніколи не відмовиться.
Ненависті до брата не відчувала і всі образи йому прощала. Та й як відчувати ненависть до того, за ким з дитинства доглядала. На шкоду знанням залишалася вдома, щоб доглядати за ним, вчасно давати ліки, втішати, якщо було потрібно.
І на все це Валя знаходила сили, незважаючи на те, що сама була дитиною, яка потребувала догляду. І дуже хотілося любові. Ставши підлітком, начитавшись різних книг, почала мріяти про сімейне щастя.
Генка ж ріс іншим. І міг дозволити собі багато чого. Іноді дозволяв собі грубощі, чіпляючись до дрібниць. Нічого не коштувало йому прикрикнути на матір. Ніхто не помічав, але він став ставитися до матері так, як та ставилася до Валі. Мстився за сестру.
Мати у відповідь плакала, з шкіри вилазила, щоб догодити синові. Нерідко говорила, що Гена її єдина надія, світло у віконці. Валя вже давно не реагувала образою на такі заяви. Їй було шкода матір, і грубі слова Гени вона вважала несправедливими. Могла заступитися.
Гена сестрі нічого не відповідав. Давно переріс той вік, коли йому хотілося смикати сестру, псувати її речі, обзивати і насміхатися. А якось він взагалі розплакався. Валя, спробувавши дізнатися причину, здивувалася:
– Я стільки гидоти тобі робив. – Каявся він. – І мені було весело завдавати тобі шкоди. І я не розумів, ніхто не зупиняв. Пробач мене.
Валя на нього не злилася. Обійняла у відповідь.
І якось так вийшло, що чим більше Валя на шкоду своїм інтересам проводила з ним час, тим менше Гені хотілося її ображати. Він любив сестру і злився на матір, коли та починала знущатися або принижувати Валю.
Закінчивши школу, Валя влаштувалася на роботу і стала фінансово вкладатися в сім’ю. Мама сприймала це як належне.
Гена ж, закінчивши школу, вступив до інституту. Правда, на платній основі. Вдома мама підняла питання про те, як оплачувати навчання. Їй не подобалося, що син у вільний від навчання час буде працювати.
– Хоч один у родині з мізками, – все не могла натішитися мати. – А з оплатою, якось впораємося. Он Валька працює, я працюю. Підробіток якщо що брати будемо. Твоя справа освіту отримати, решту залиш нам.
Валя теж раділа за брата. Була не проти йому допомагати. Тільки гроші від сестри він категорично відмовлявся брати. Це і послужило початком сварки.
– Валя для себе жити повинна, – сказав він, залишившись з матір’ю наодинці. – І освіту повинна отримати, життя влаштувати.
Заява сина прозвучала, як грім серед ясного неба. Гена вперше відкрито заступився за сестру.
– Хто така Валька? – Розсміялася мати. – Освіта? Їй би мізків, щоб заміж вийти. Знайти хоч якогось пройдисвіта, який закриє очі на її недоліки.
– А які у неї недоліки? – Цікавився Генка.
Мама продовжувала посміхатися, незважаючи на те, що питання їй не сподобалося. Та й звучало це не як питання, а як виклик.
– Крім того, що шанує і поважає тебе. – Додав він, не дочекавшись відповіді.
– Коли ти став так піклуватися про сестру? Заступаєшся ось. Матері на постійній основі грубиш. Свою матір поважати і шанувати треба.
– Матір так. Але хіба може називатися матір’ю та жінка, яка відчайдушно ненавидить дочку? – Запитав у відповідь він. – Та хоч тричі ти стався до мене краще, не заслуговуєш називатися матір’ю.
Від нечуваної нахабності посмішка миттєво зійшла з обличчя жінки. Словесний удар від сина був принизливим і несправедливим.
– Мені здається, що Валя, доглядаючи за тобою, часу дарма не втрачала. Пубертатним періодом скористалася.
Подібної образи Генка стерпіти не зміг. Розлютився так, що ледь не вд..ив рідну матір за таке зухвале, мерзенне припущення. Мати ж, помітивши реакцію, продовжила нести гидоти. Сварка була гучною. Генка після скандалу поїхав. А мати в тому, що сталося, звинуватила Валю.
– Через тебе ж посварилися! Я все чекала, коли гени себе покажуть. І ось показали. Як свекруха моя, спокійно жити не можеш. Мало тебе в дитинстві карала.
Валя слухала матір і не розуміла, що зробила не так. Не розуміла, чим заслуговує на ці звинувачення. А коли мати почала викидати її речі, вона зовсім розгубилася, не знаючи, куди подітися.
Одне лише знала точно – залишатися їй не варто. Якщо в дитинстві Валя часто вибачалася перед матір’ю за те, в чому не була винна, то зараз і не думала нічого говорити. Щось у душі тріснуло, зламалося, обірвалося. Здійснився головний страх. І нехай мати не в глухий ліс її відвела, але все одно, відмовилася від неї. На двері вказала.
І Валя пішла.
Її прихистили друзі. Света і Михайло, брат і сестра, прийняли її до себе. Живучи в чужому домі, Валя переживала про те, що сталося. Дивлячись на сім’ю подруги, дивувалася, що стосунки в родині можуть бути іншими. І всіх дітей можуть любити однаково.
Анастасія Петрівна, так звали матір Михайла і Свети, поставилася до неї дуже тепло. У відповідь Валя намагалася всіляко догодити. Вважала, що за добре ставлення треба платити. Тому що по-іншому не звикла.
– Навіть не думай нас так ображати, – сказала Анастасія Петрівна. – Добрі справи, за які платять, стають послугами. У нашій родині є правило – стався до людей так, як хочеш, щоб ставилися до тебе. Що це за допомога така, якщо у відповідь чекатимуть матеріальної подяки?
Гена, дізнавшись про те, що мати вигнала Валю з дому, вирішив взагалі перестати з нею спілкуватися. Жінка не могла повірити, що син, для якого завжди був приготований найкращий «шматок пирога», може так просто відвернутися від неї. І винною в цьому вважала саме дочку.
Жаліла, що в дитинстві ще від неї не позбулася. На Валю ж вчинок матері подіяв позитивно. Тепер дівчині доводилося думати про себе. І чим більше Валя робила для себе, тим більше налагоджувалося її життя. Та й Гена не залишався осторонь.
Єдине, що засмучувало, – думки про матір. Валя довгий час не могла знайти в собі сили повернутися і поговорити. Вона все намагалася виправдати матір, як і раніше вважаючи, що всі люди добрі.
І одного разу Валя все-таки зважилася примиритися. Причиною цьому стали новини, що мама живе погано, почала часто хворіти.
Стоячи на порозі свого будинку, Валя вирішила, що не буде перебирати образи, запропонує допомогу, поділиться радістю про те, що Генка з відзнакою закінчив інститут. Що вона скоро вийде заміж. І треба ж за кого – за Михвйла. Свого друга, який давно був у неї закоханий.
Саме він і запросив дівчину, коли дізнався, що Валю вигнала мати. І треба ж ось так склалося… Валя хотіла і Гену з собою покликати, але той категорично відмовився відвідати матір. Все ще злився на неї, не відповідав на дзвінки. Немов викреслив зі свого життя.
Мама, побачивши Валю, зовсім не зраділа. І навіть слухати її не стала:
– Ти сина у мене відвела! Не смій сюди приходити. У мене більше немає дітей.
Коротка фраза розставила все на свої місця. Валя ще якийсь час постояла на порозі. Раптом їй спало на думку, що вона завжди була сиротою. З цими думками вона і пішла.
На щастя, вдома на неї чекав коханий наречений, турботлива Анастасія Петрівна, вірна подруга Светка і Генка, який збирався повідомити якісь хороші новини.
На неї чекала сім’я, про яку вона так мріяла.
Спеціально для сайту Stories
