Коли Таня вчилася в 8-му класі, в її родині з’явився маленький братик. Різниця між дітьми 15 років.
Таня була далека від дитячих ревнощів і образ, тим більше, що і їй в родині приділялася не така вже й пильна увага.
-П’ятірку отримала? — байдуже вислуховувала мама, — Ну, а що ти ще повинна була отримати? Навчання — головна праця школяра.
І все. Ні похвали, ні гордості за дочку, само собою зрозумілий факт.
Таня з натхненням взялася допомагати мамі в догляді за маленьким Олексієм. Купала, гуляла, прала пелюшки. І продовжувала отримувати в школі очікувані п’ятірки, яких ніхто не помічав, як не помічав ні стопки випрасуваних пелюшок, вимитого посуду, переодягненого малюка.
-Так і повинно бути, — повчально зауважував батько, — дочка — перша помічниця по дому. Так повелося. Ти і нас в старості зобов’язана доглядати, а Льошка — це інше.
Син — це продовження, це кар’єра, це звершення і надії. І йому ти, як старша сестра, завжди зобов’язана допомагати. Це твій сестринський обов’язок.
Ось так Таня закінчила інститут, влаштувалася на роботу, вийшла заміж, народила сина.
І чоловік теж не помічав ні чисто прибраної квартири, ні смачного борщу, ні навіть того, що Таня росла по кар’єрі, почала отримувати і зарплату більшу, ніж у нього.
-Ну всі жінки заради сім’ї стараються, — говорив чоловік, — я б не став жити з тобою, будь ти інша.
Тато пішов засвіти, брат підріс і готувався вступати в інститут, а мама хворіла.
-Ти повинна допомогти братові, — дзвонила мама, — він не пройшов на бюджет, треба на платне. Мені ніде взяти грошей, а ти старша сестра. Це твій обов’язок допомагати виховувати і навчати молодшого брата.
І Таня допомагала, платила, влаштовувала. Не замислюючись про те, коли ж вона просила батьків народити їй брата, щоб було кому допомагати, кого навчати і влаштовувати.
А у вихідні, замість відпочинку, Таня бігла в квартиру, де колись жила, щоб приготувати їжі на тиждень, прибрати в кімнаті брата-студента і забити холодильник матері.
-А хто ж іще повинен це робити? Ми так і вважали, що дочка повинна допомагати батькам. А у мене пенсія — копійки, а Олексію стільки всього треба.
А потім Таня приходила додому і повторювала все те, що щойно зробила, бо вона ж дружина, вона ж повинна.
А ще через кілька років Таня влаштовувала до себе на роботу брата, який за 2 роки після закінчення інституту так і не знайшов собі нічого підходящого.
А ще платила вже кредит за навчання свого сина, який теж ріс надією на звершення, але за балами на бюджет не пройшов.
А потім Таня якось вичерпалася. Посіріла, стала втомлюватися і стрімко худнути. Але не могла зупинитися у своєму вічному бігу: «вона ж повинна».
А коли їй повідомили діагноз і стадію, виявилося, що робити що-небудь вже і пізно, але можна спробувати, хоча дуже дорого.
-Де я такі гроші візьму, – сказав чоловік, – ти повинна була раніше помітити, що з тобою щось не так. Відвалимо такі гроші і що? А не допоможе? Тобі все одно буде, а мені борги віддавати?
-Я одружуватися зібрався, – відповів брат, – гроші на весілля відкладені. Ти давай, це… тримайся.
-А як я буду жити? – влаштувала істерику мама.- Невістка хіба за мною буде доглядати? Ти сама винна у всьому. Не береглася, не думала, що рідних втягнеш у такі витрати. Егоїстка. Ти повинна була раніше звернути увагу на те, що не все гаразд з тобою.
«Повинна, повинна, повинна», — дзвеніло у вухах у Тані. І тільки син, дізнавшись, що з його матір’ю і скільки потрібно грошей, мовчки пішов і написав заяву в інституті, і гроші, сплачені за рік, а справа була у вересні, йому повернули.
А потім влаштувався на роботу. А Таня пішла лікуватися. І це допомогло. І немов разом з хворобою, Таня випрямила спину і скинула весь свій величезний борг перед усіма.
І квартиру собі орендувала, пішовши від чоловіка, а потім розлучилася і поділила на три частини гроші від продажу нею, між іншим, заробленої трикімнатної.
Вони з сином взяли по квартирі в іпотеку, а чоловік свої гроші прогуляв, повернувся в передмістя, до літніх батьків.
І мама живе з братом і його сім’єю, намагається Тані нагадати про борг, дзвонить, лається. Та ще й брата, нарешті, з роботи Тетяни попросили, бо вона перестала заступатися і покривати його косяки.
І тепер вона невдячна дочка, яка не виправдала сподівань, віроломна дружина, яка позбавила чоловіка квартири, погана сестра, яка нічим не допомогла рідному братові, а ще й свою стару матір на його плечі звалила.
Зате Таня вперше в житті на 6-му десятку нікому нічого не винна. Вона майже молода, майже здорова і має сина, який виріс на подив, порядним.
Раніше б скинути тягар і забути про вічний борг. Ну вже добре, краще пізно, ніж ніколи.
Спеціально для сайту Stories
