– Господине, солі не дасте? А то я забув купити – на порозі стояв усміхнений чоловік.
Олена мовчки пішла на кухню і насипала йому в баночку. Повернулася, а він поруч стоїть.
– А нічого у вас. Затишно! – він озирнувся.
Олена розлютилася.
– Я вас запрошувала до будинку? Ні. Візьміть сіль і йдіть звідси.
Він похитав головою:
– Яка ж ви негостинна. Ми ж ніби як сусіди.
Олена пройшла повз нього і відкрила ширше двері:
– Ідіть звідси. Набридли.
Цей великий будинок раніше був власністю діда Олени. А після його відходу раптом з’явилася його позашлюбна дочка. Спритною виявилася жінкою. І докази привезла, і вибила собі через суд дві кімнати. Гаразд би там жити стала, так вона їх продала невідомому чоловіку.
Кімнати відгородили, зробили окремий вхід. Через ці хвилювання бабуся теж не затрималася на цьому світі.
Все це сталося, коли Олені було вже двадцять.
Так що все це відбувалося на її очах. З тих пір до сусіда вона відчувала ненависть. Хоч і не він був першопричиною всіх їхніх бід, але нічого вдіяти з собою не могла.
Мати, після відходу батьків, відразу вийшла заміж за якогось кренделя з квартирою, куди вхід для Олени був закритий.
А все тому, що у Олени з дитинства були проблеми — величезна родима пляма прикрашала праву сторону її обличчя. Яких тільки прізвиськ у неї не було в дитинстві. Веснянкувата — найневинніше. Так що вітчиму вона була не потрібна.
— Вона всіх сусідів розлякає своєю фізіономією!
Якось підслухала Олена і з тих пір з матір’ю бачилася, коли та приїжджала до неї.
Людей вона не боялася, просто зайвий раз не показувалася їм на очі. А коли у неї спочатку округлився живіт і народився син, всі були в шоці. Хто? І ніхто не знав, як вона благала свого колишнього однокласника Павла, щоб він зробив їй дитину.
Він тоді погодився тільки за певну суму грошей. І ніхто про це не дізнався. Павлу було не з руки хвалитися, а для Олени важливим був син.
А коли Івану виповнилося п’ять років, сусіда не стало. Зате з’явився новий. Чи то племінник, чи то ще хтось. Почав облаштовувати свою половину. Добудову поставив, воду провів, газ.
Олена крізь зуби терпіла все це. То свердлить, то прибиває. Та ще й Іван звик туди бігати. Сяде в куточку і цвяшок у дощечку забиває. Олена розуміла, йому не вистачало батька, але і цю дружбу не заохочувала.
Намагалася з сусідом про це поговорити, але як його Іван називав, дядько Олег, їй просто сказав:
— Нехай до чоловічої роботи звикає. Мені батько в три роки молоток невеликий подарував. І не турбуйтеся, я за ним наглядаю. У мене у самого брати вважай на руках виросли, так що я звик.
Олена намагалася Івана не пускати, але той ображався, як дорослий. Забивається в кут і мовчить. Зітхає Олена, та й відпускає. У того відразу очі розгоралися і він кричав:
— Дядько Олег, я йду допомагати!
Ще Олену дратувало, що сусід часто приходив до неї позичати: сіль, сірники, цукор. Правда, потім повертав, але вже упаковками. Олена спочатку не брала, а потім плюнула. Все одно він на ґанку все залишить. Ну, якщо людині грошей нікуди подіти, їй у господарстві знадобиться.
А одного разу вона мимоволі почула розмову між сином і Олегом. Іван запитав:
— Ось у мене мама красива, а тата немає. А мені так хочеться. Адже мамі все не розповіси.
Олена затамувала подих в очікуванні відповіді сусіда.
— Так , Іване, мама у тебе красуня. Але вона у тебе занадто незалежна і нікого до себе не підпускає.
Іван задумливо сказав:
— А я Петру Федоренку в вухо дав. Він сказав, що у мами бородавка на обличчі , як у чаклунки!
Олег засміявся:
— І справді чаклунка. Я хотів цю спадщину продати, але як твою маму побачив, вирішив, звідси ні ногою!
Олена не стала слухати далі і крикнула:
— Іване, вечеряти!
Той підбіг до матері.
— А можна , дядько Олег, з нами повечеряє?
Олена, дивлячись в благальні очі сина , відповіла крізь зуби:
— Можна.
Іван за столом заснув і Олег дбайливо відніс його в ліжко. Олена накрила його ковдрою. А потім запитала в Олега:
— Чаю чи додому підете ?
Він повернувся до неї.
— І чаю, і це…
І поцілував.
У Олени закрутилася голова, але вона взяла себе в руки.
— Ви що собі дозволяєте?
Олег посміхнувся.
— Ти як їжачок колючий, а якщо голки прибрати?
Олена посміхнулася:
— А це не бентежить? — і вказала на своє обличчя.
— А я її не помічаю. Мені в тобі подобається твоя впертість, твоя ніжність. А це? Зараз, якщо тебе це бентежить, прибирається просто.
Олена раптом розплакалася.
— Ти розумієш, як це мені заважає все життя? Я і працюю дистанційно, щоб ніхто не розглядав мене і не дай Бог жалів!
Він притиснув її до себе.
— Добре, якщо це буде найневиннішою проблемою в нашому житті.
Вона подивилася на нього:
— У нашому?
Він твердо сказав:
— Так. І мені здається, що нам пора об’єднати наші кімнати. Завтра ж і почну.
А Олена, зітхнула з полегшенням, нарешті з нею поруч справжній чоловік. Навіть пляма її більше не бентежить. Адже справа не в красі обличчя, а в глибині душі.
Спеціально для сайту Stories
