– Ось уже…
Ксюша важко зітхнула, розглядаючи себе в дзеркало. Куди поділася та струнка дівчинка з довгими ногами і виступаючими ключицями? Ту красуню вона не бачила вже два роки, відколи була при надії.
Ксюша згадувала, як усім доводила, що материнство – це не привід забути про себе. Що, будучи мамою, можна правильно харчуватися і займатися спортом. А ще, що сидіти з дитиною – зовсім нескладно. Працювати набагато важче, треба щодня кудись вставати, їхати, чимось займатися.
Але все виявилося зовсім інакше. І зараз Ксюші було соромно за свої слова.
По-перше, працювати виявилося куди легше. Мабуть, тому мами сидять у декреті з дітьми, тому що вони сильніші характером, ніж батьки.
На роботі ти можеш сходити на перерву, спокійно пообідати, поговорити з колегами. Та й Бог із ним, із робочим часом. Адже існують вихідні та відпустки! А в декреті про це можна забути.
Гаразд, відпустка! У декреті навіть лікарняного немає! Буквально тиждень тому Ксюша з температурою в тридцять вісім заколисувала малюка, тому що чоловікові її, бачте, треба виспатися.
А ще виявилося, що чоловік пізнається в декреті. Ксюша завжди думала, що Максим – турботливий і добрий чоловік, який завжди їй у всьому допоможе.
Але, виявилося, що допомагати він готовий тільки в тому, що його несильно напружує. Тому, вся турбота про дитину і будинок лягли на плечі Ксюші. А чоловік лише дивувався, чому це його дружина так втомлюється. Їй же на роботу ходити не треба.
Ну і, власне, те, про що сьогодні сильно сумувала Ксюша – зовнішній вигляд. Так, час і справді є, щоб зайнятися спортом. Наприклад, коли дитина вдень спить. Щоправда, тоді можна забути про їжу і прибирання. Та й сил і бажання на той самий спорт просто немає.
Ксюша відчувала себе амебою, яка тиняється квартирою туди-сюди, мріючи просто поспати.
А харчування? Правильно харчуватися це здорово, було б кому готувати. А, зазвичай, Ксюша нічого не встигає, і коли з’являється вільна хвилинка, щоб поїсти, вона хапає те, що погано лежить. Зазвичай, це хліб і якась шкідлива ковбаса.
Було б, напевно, простіше, якби були бабусі. Але батьки Максима жили в іншому місті, а мама Ксюші постійно працювала. Та й до онука вона була байдужою.
Залишається допомога чоловіка, але той не поспішав її надавати. Зате дуже любив висловлювати претензії, зокрема й про зовнішній вигляд його дружини.
– Треба б тобі на дієту сісти, – похитав він головою, коли Ксюша вийшла з душу в одному рушнику. – Скільки ти набрала? Кілограмів двадцять?
Ксюша тоді навіть почервоніла. Вона й сама знала, що виглядає не дуже, але чути таке від чоловіка…
– Я б у спортзал пішла, та от тільки коли? Може, я буду у вихідний ходити, а ти з сином посидиш?
– А я коли відпочивати буду? – хмурився Максим. – Та й узагалі, навіщо гроші витрачати? Поки дитина грається, увімкнула на телевізорі тренування і займайся.
– Але ти ж ходиш!
– Та тому що як я буду вдома займатися? Ти вічно бурчиш, Ромка лізе.
– Ну так і я про що…
– Ох, Ксюшо, це все відмовки! Якби я цілий день сидів удома, то і я б займався тут.
Ксюші було одночасно і соромно, і прикро. З одного боку, Максим правий, треба якось приводити себе в норму. Хоча, як це зробити, якщо їжа зараз – це єдине, що приносить задоволення?
Але й на чоловіка вона злилася. Він хоче, щоб Ксюша привела себе у форму, але допомогти при цьому не бажає. Місяць тому вона спробувала купувати тільки корисну їжу, щоб не спокушатися, то він першим почав обурюватися, що йому їсти нічого.
І той же спортзал. Ксюша б із радістю туди ходила (хоча б тому, що там ти без дитини перебуваєш), але так Максим навіть кілька разів на тиждень не погоджується посидіти з сином. При цьому запевняючи, що нічого складного в цьому немає.
Загалом, Ксюша дуже нервувала через свій зовнішній вигляд, але водночас розуміла, що немає в неї сил щось змінювати. Якби хоча б підтримка була, а тут і її не допросишся.
Але це хвилювання то з’являлося, то зникало. Іноді вона думала про те, що й добре, нехай вона буде повною. Зате щаслива. А часом важкі думки долали її, мовляв, і некрасива вона, і здоров’я своє губить.
Їй би розвіятися, зустрітися з подругами, трошки урвати свободи, але так знову ж таки, ніяк. Максим не відпускав її нікуди, мовляв, треба з дитиною сидіти.
Ось так і жила Ксюша, звинувачуючи себе у всіх гріхах. І не думала, що головний чинник її стресу живе поруч із нею. І це навіть не син.
Але все з’ясувалося випадково.
Одного разу Максим заявив, що буде корпоратив на природі. Вирішили з колегами відпочити.
– А ми з тобою їдемо? – запитала Ксюша, мріючи вирватися хоч кудись. Та й Ромці на природі добре буде, та й вона поспілкується з людьми, у голові в яких не тільки мультики.
Максим якось зам’явся.
– Не думаю. Там, начебто, без сімей збираються.
– Але ти дізнайся. Макс, мені дуже треба кудись вирватися. Я теж хочу хоч трохи розвіятися.
– Я дізнаюся, – упевнено сказав він. І вже наступного дня повідомив, що йде один.
– Вибач, я питав щодо вас. Але мені сказали, що тільки співробітники.
Ксюша дуже засмутилася. Вона вже мріяла, як сидітиме десь на травичці, а поруч невпевнено ходитиме синочок. Так, можна і самим кудись виїхати, але все ж тут захід, багато людей. Може, навіть вдалося б із ким-небудь познайомитися.
Але ні, так ні.
У вихідний Максим поїхав на природу, а Ксюша залишилася із сином. З’їла шматочок пирога, потім сама себе вилаяла за відсутність сили волі. А вдень, коли Ромка заснув, вона вирішила посидіти в соцмережах. Добре б справи зробити, але ж і відпочити трохи хочеться.
І зовсім випадково Ксюша натрапила на акаунт колеги Макса. Вона його кілька разів бачила, навіть якось перетиналася з його дружиною.
І ось у нього на сторінці вона побачила, що він відпочиває на корпоративі з дружиною і донькою. Та й, судячи з того, скільки дітей на фото, всі колеги взяли своїх других половинок і дітей. Крім Макса.
Ксюша була настільки злою, що словами не передати. Значить, чоловік просто не захотів їх брати з собою! Тобто, і без нього Ксюші нікуди не можна (якщо тільки з дитиною), і з собою він її не бере.
Природно, коли Макс повернувся, у Ксюші були до нього запитання.
– Слухай, ну там усе в останній момент змінилося, я просто не став вас смикати…
– Смикати? Макс, я казала тобі, що мені бракує спілкування, що я замкнена в чотирьох стінах! Звичайно, я в таких умовах просто не можу мати гарний вигляд!
– Та ось у цьому й річ! – зірвався чоловік. – Мені соромно було кликати тебе! Ти ж так сильно погладшала, перестала за собою доглядати! У всіх дружини такі красиві, такі стрункі, з ними приємно поруч перебувати.
А мені б за тебе було б соромно! Та й відпочинок із дитиною – це не відпочинок! Тому, так, не захотів я вас із собою брати!
На Ксюшу, немов відро крижаної води вилили.
Так ось, у чому справа! Соромно йому за дружину, не хоче він відпочивати з дитиною. Наче Ксюша хоче.
Та й добре б сам був Аполлон. Так ні, звичайний чоловік. А на дружин колег задивляється, мовляв, доглянуті. То може, тому що за ними чоловіки доглядають? А не звалюють усі турботи на їхні плечі.
– Іди, – крізь зуби процідила Ксюша.
– Що?
– Я сказала, збирай свої речі і йди. Квартира моя, ти на неї права ніякого не маєш. І якщо тобі соромно за свою дружину, то настав час розлучатися.
– Ксюшо, та ти неправильно зрозуміла…
– Усе я правильно зрозуміла. Іди, я сказала!
Ксюша й не думала, що в неї вистачить духу ось так от вигнати чоловіка. Але в неї вийшло, і коли двері за Максом зачинилися, Ксюша навіть жалю не відчула. Тільки злість.
Макс думав, що вона охолоне. Але, через кілька днів, Ксюша раптом зрозуміла, що їй без чоловіка краще. Користі від нього все одно ніякої не було, аліменти він платитиме, зате ніхто не стане тикати в неї пальцем і ображати.
І, що дивно, коли чоловік пішов, Ксюша стала перетворюватися. Вона з легкістю схудла (може, тому що не треба було тонну їжі готувати), а ще в неї з’явився вільний час. Тому що тепер тато забирав сина, щоб побачитися з ним (на поріг його Ксенія не пускала), і ось у ці години вона займалася тим, що їй хотілося.
Через рік Ксюша знову стала стрункою красунею. Максим навіть спробував знову її завоювати, але він їй уже був не потрібен.
А ще вона зрозуміла, що більшість проблем у голові. І коли причина стресу усувається, то й життя налагоджується. Сумно, що іноді тією самою причиною виявляється, здавалося б, близька тобі людина.Спеціально для сайту Stories
