Якщо не щастить у грошах, пощастить у коханні – це Марині завжди повторювала бабуся.
Що ж, усе вийшло так, як бабуся й казала в житті Марини. Тільки з точністю до навпаки.
Тому що гроші у дівчини водилися, а ось із кавалерами була серйозна проблема.
У старших класах школи і на перших курсах університету, коли всі були поглинені пошуком стосунків і першим любовним досвідом, Марині було не до цих ігор.
Потрібно було вирватися з маленького містечка, де вона мешкала в одній квартирі з матір’ю, батьком, його батьками і трьома батьковими братами.
Непогана мотивація, насправді – домогтися хоч чогось у житті, аби не тулитися, як огірки в бочці.
– Ох, Маринко, потрібні тобі ці книжки-курси, краще б на побачення сходила, – докоряла їй мама. – Ось я в твої роки…
Не відставав від неї й батько, щоразу вдаряючись у спогади про бурхливу молодість, результатом якої стала поява Марини і швидке весілля.
І що найсмішніше – ні бабуся з дідусем, ні дядьки жодної проблеми в такому способі життя і тих умовах, де доводиться існувати, не бачили!
Мовляв, так, у тісноті, але не в образі ж. А те, що усамітнитися періодично хочеться – то он “куточок замисленості”, там і усамітнюйся, п’ять хвилин у тебе є…
Ось і працювала Маринка всю юність, щоб вивчитися і на пристойне місце влаштуватися, щоб хоч на орендовану, хоч в іпотечну якусь однокімнатну, але з’їхати з цього табору.
Знайти роботу вдалося ще на третьому курсі. За фахом, та ще й із перспективою підвищення після диплома.
Коли це саме підвищення насправді відбулося, зарплата Марини дозволила їй взяти в іпотеку квартиру неподалік від місця роботи.
А потім дівчина стала братися за будь-який підробіток, щоб погасити якомога швидше кредит і не переплачувати банку за свої кревні метри.
Були гроші у Маринки тепер. І квартира була. Та ось тільки чоловіка не було.
Траплялися, звісно, залицяльники і навіть спроби почати стосунки були, та ось тільки все було якось несерйозно і до вагомих результатів не приводило. До тих пір, поки в житті жінки не з’явився Сергій.
Дивно, але цей чоловік зміг сподобатися не тільки Марині, а й її мамі, хоча загалом у жінок були протилежні погляди на те, яким має бути чоловік.
І якщо Марина оцінила ввічливість, акуратність і пунктуальність, то мамі до душі припала зовнішність і гумор кавалера доньки.
– Тягни його до РАЦСу, донечко, з ним по життю не засумуєш.
– Ні вже, мамо. Я не хочу так… – вона ледь не сказала “як ти”, але вчасно стрималася, щоб маму не образити.
Викрутилася, завершивши фразу по-іншому:
– Хочу переконатися, що в нас із ним справжні почуття і те саме кохання. Ви ось із татом усе життя разом, треба і мені таку саму людину знайти…
– Моя ж ти дівчинка, я й не знала, що в тебе нарешті прокинулося почуття романтики.
А то все суто сухар із самого дитинства, – розчулилася матір, не підозрюючи, що почуття романтики в Марини не було як клас.
Більше цікавила спільність інтересів, наявність у домі співрозмовника, ну і фізичний бік питання, куди ж без цього.
Із Сергієм їй було добре. Переїхавши у квартиру жінки, чоловік, всупереч застереженням подруг, не став захаращувати її сміттям і розкиданими шкарпетками.
Але й прибивати нові полички не поспішав, та й з чого б, якщо квартира-то не його? А ось половину грошей на всі загальні витрати віддавав кожне тридцяте число, як багнет.
А п’ятнадцятого, коли давали аванс, водив Марину на який-небудь концерт або брав її в поїздку на кілька днів.
Усе було добре рівно до того моменту, як зайшли розмови про майбутнє весілля і в місто, де жили Марина з Сергієм, переїхала потенційна свекруха.
І начебто б не нав’язувалася вона Марині в співрозмовники, не стирчала в неї на кухні цілими днями, та й готувати-прибирати не вчила, але риторика Сергія під впливом матері почала дуже вже сильно змінюватися.
Начебто якісь дрібні шпильки,розмови, але якщо скласти все до купи, то виходило, що своїм життям і майбутньою дружиною чоловік різко став незадоволений. І що робити з цим Марина не знала рівно до одного моменту.
– Мені не подобається те, що ти обрала, – заявив кавалер, коли у вихідний день Марина поїхала обирати шпалери в спальню. – Тут потрібно не ось це ось … , а ось така ось краса, – він одразу показав на шпалери, які взагалі не підходили до стилю приміщення, та й що з меблями, що з вікнами не поєднувалися взагалі.
Можливо, запропонуй Сергій якийсь порівнянний варіант або аргументуй свою позицію – Марина б ще погодилася розглянути його пропозицію.
Але подача пропозиції, образа її смаку, та ще й ця вся категоричність…
Напруга, що накопичувалася протягом кількох тижнів, змусила греблю всередині прорватися. І Марина висловилася надто жорстко і прямолінійно, всупереч своїм звичайним звичкам усе пом’якшувати і відводити розмову вбік.
– Сергію, це моя квартира і моя спальня, тому вибирати шпалери я буду на свій смак. Якщо тебе щось не влаштовує – ти можеш внести свою пропозицію, але зовсім іншим тоном і способом, ніж те, що ти вибрав.
– Ну нічого собі, як ти заговорила. Твоя квартира? А нічого, що я теж там живу?
Логіка в словах майбутнього чоловіка була, але Марина розуміла, що якщо здасться зараз, то програє і буде змушена піддатися вибору чоловіка.
– Так, ти там живеш. Але квартира не твоя. Чи ти пропонуєш ці шпалери сам поклеїти як свій, так би мовити, внесок у наше майбутнє життя?
– З чого це я маю клеїти шпалери у твоїй квартирі?
– Ось! – урочисто клацнула пальцями Марина. – Ти сам це сказав щойно. Моя квартира. У тебе там немає жодних майже обов’язків, але й прав поменше.
А право голосу полягає в можливості внести пропозицію, аргументувавши її чимось кращим за приниження мого вибору.
– От знаєш, Марино, я розумію тепер, чому ти досі одна. Ось це твоє занудство… Правильно мама казала… – почав було Сергій і тут же зупинився.
– Так-так, твоя мама щось казала? – криво усміхнулася Марина. – А ти не думаєш, що всі наши сварки почалася після того, як мама в це місто переїхала і ти почав у неї цілими днями стирчати?
– Можливо, тому, що розмови з мамою мені очі на тебе відкрили? Ти ж… Хочеш, щоб тільки тобі було зручно.
А на мене і мою думку тобі плювати з високої дзвіниці. Тільки використовуєш мене, а за людину не вважаєш.
– Це в чому я тебе використовую? – Марина мало не засміялася. Бо за кілька місяців спільного життя Сергій ні копійки не вклався ні в квартиру, ні в спільне майбутнє. Так, платив свою частину комуналки. Так, оплачував половину загальних витрат. Ах, який щедрий чоловік, оплатив те, що сам же і з’їв.
Вголос вона цього не висловила, але Сергій почав натомість перераховувати подарунки і поїздки, в які брав із собою наречену.
– Ось ти як заговорив? Тобто те, що ти мене в поїздки береш – це я тебе використовую.
А як тоді назвати те, що ти щодня їси приготовану мною їжу, йдеш на роботу в випрасуваних мною сорочках і повертаєшся, між іншим, у відмиту мною квартиру?
– Молоді люди, вибачте, не могли б ви трохи тихіше? – запитала їх літня жінка, яка проходила повз, вказуючи кудись назад.
Там стояла сімейна пара з візочком, у якому, судячи з усього, спала дитина.
І Марина раптом, саме подивившись на цю пару, зрозуміла: із Сергієм у неї немає майбутнього. Адже його мати нікуди не дінеться, як і настрій, який вона транслює в голову сина.
А коли з’являться діти… Про це навіть думати не хотілося. Про те, що Сергій претензії про використання може висловити синові чи доньці. Як і про те, що такими темпами вони зрештою можуть розійтися і залишиться Марина матір’ю-одиначкою.
Якщо вже виникають такі конфлікти ще коли до шлюбу справа не дійшла і вирішувати їх Сергій може тільки ось так, через приниження, претензії та звинувачення… Їм із ними явно не по дорозі.
– Нам варто розлучитися, – зовсім тихо промовила Марина.
– Що? – здивувався Сергій.
– Ну, ти хіба сам не висловився щойно про те, яка я погана? І смаку в мене немає, і використовую я тебе, і думку твою не враховую.
Можливо, не варто будувати стосунки з такою поганою жінкою? Прислухатися, так би мовити, до маминої поради?
– Знущаєшся?
– Ні, Сергію. Ось зараз я точно не знущаюся. І тобі наді мною знущатися не дозволю. Збирайся і переїжджай до мами, даю тобі три дні.
Довго ходила до Марини майбутня свекруха, доводячи, що син мав рацію, хороша жінка б зрозуміла, прислухалася і поступилася, а вона тут узагалі ні до чого.
Та тільки Марину не проведеш – бачила вона, що просто не в захваті та від того, що син у неї тепер живе. Ось і пошкодувала про те, куди все зайшло. Та тільки назад дороги вже не було.
І тільки Маринина мама довго журилася про те, як швидко закінчилися перші стосунки дочки. І адже через яку дрібницю ж розлучилися! Через ремонт, подумати тільки…Спеціально для сайту Stories
