Моя історія починається приблизно так само, як і в мільйона інших людей. Минулого року все в один момент перевернулося. Перші дні я була в якомусь ступорі. Не знала, що робити далі.
Тому, коли зателефонувала мама і сказала їхати до неї, я так і зробила. Тоді мені здавалося, що це гарне рішення. Мої мама і сестра живуть за кордоном вже багато років. Мама поїхала, коли ми з сестрою ще до школи ходили.
Після школи сестра вирішила поїхати до неї, а я залишилася, бо в мене тут була непогана робота. Та й освіту я здобула хорошу. Мені стало важко з перших днів. Усе було не тим, до чого я звикла.
Навколишній світ здавався чужим, але мама і сестра постійно твердили, що я освоюся і звикну. Я вирішила залишитися, а вже потім вирішувати, що робити далі. Перший час я жила в мами, але в неї маленька квартира.
Тому я знайшла окрему квартиру. Мені не хотілося користуватися безкоштовними пропозиціями, адже іншим потрібніше, ніж мені, адже мені пощастило з роботою. Уже багато років я працюю віддалено в закордонній фірмі.
Тому зарплата непогана, та й працювати можна де завгодно. Однак моє нове житло було в рази меншим, ніж те, яке в мене було вдома, адже там я жила в просторій квартирі, а тут була маленька квартира на першому поверсі.
Нічого кращого мені знайти не вдалося. Та й ціни трохи кусаються. Для життя в іншій країні потрібно вирішити безліч бюрократичних питань. І, мабуть, це найбільше позбавляло мене мотивації.
У нас питання з папірцями вирішуються якось простіше. Не хочеться скаржитися, адже люди були до мене дуже терплячі, але їхня тяганина з кожним папірцем мене просто стомлювала, а ще був мовний бар’єр.
Я думала, що непогано знаю мову. Однак я сильно себе переоцінила. Хоча й розумію, що з часом це б виправилося само собою. Може здатися, що це все дрібниці. Однак усе разом стало дуже сильно мене пригнічувати.
Вдома в мене було комфортне життя. Я почала дуже сильно сумувати. Мені снилася моя квартира. Дуже хотілося додому, але мама і сестра постійно насідали і говорили, щоб я спробувала звикнути.
Тому я вирішила залишитися ще трохи. Так я провела з рідними літо й осінь. Ситуація анітрохи не покращилася, мені хотілося назад. Однак і тут вони мене вмовили, адже всі всюди твердили про важку прийдешню зиму.
Тоді я залишилася, відсвяткувала з ними Новий рік. І ось, коли минув майже рік життя за кордоном, я вирішила повернутися додому. Я зрозуміла, що мені подобається їздити за кордон.
Але тільки подорожувати, дивитися на визначні пам’ятки, але вже точно не будувати тут свій побут. В рідному місті в мене своя квартира, яку я дуже люблю. Та й заробітки мої там виглядають істотнішими.
Тому минулого тижня я повернулася додому. Мама і сестра щодня телефонують і намагаються мене переконати. Кажуть, що я прийняла неправильне рішення, що буду шкодувати.
Дорікають мені, що я доклала недостатньо зусиль, щоб залишитися, а я зрозуміла, що й не хочу залишатися. Мені добре вдома. І я хочу жити тільки тут. Хіба я неправильно вчинила?
