Тиждень тому Марія Іванівна відразу запідозрила недобре: її холодильник перестав гудіти, а навколо розтеклася калюжа.
«Тільки б до сусідів не потрапила вода!» Жінка побігла за ганчіркою з відром і поспішно зібрала воду з підлоги.
Таке вже й раніше бувало. Але тепер води набігло більше, ніж раніше. А мовчання старого залізного друга затягнулося. Марія Іванівна сиділа на табуретці і сумно дивилася на холодильник:
– Ось, і ти мене покинув, – пенсіонерка спробувала пожартувати, посміхнувшись, щоб не впасти у відчай.
Поломка холодильника була сильним ударом для Марії Іванівни. Вона знала, що рано чи пізно це трапиться, але намагалася не думати про погане. Живучи на одну пенсію, складно викроїти суму для великої покупки.
Спочатку жінка викликала чоловіка за порадою сусідки, який розумівся на техніці:
– Михайле, подивіться, будь ласка. Може, вийде якось виправити.
– Ні, дешевше вийде купити новий. Та й запчастини на таку модель вже не знайдеш.
– Дякую за допомогу. Дуже шкода.
– Ви не переживайте. Зараз яких тільки холодильників немає. І дорогих, і дешевих. Вам же не потрібно до стелі.
– Ні, не потрібно, звичайно. Завтра піду в магазин. Скільки я вам винна?
Знайомий, який дав Марії Іванівні його номер, дуже просив багато не брати. Добродушна й інтелігентна пенсіонерка, яка поховала чоловіка кілька років тому, жила більш ніж скромно.
Її син живе в іншому місті і не відвідує матір. Весь будинок обурено шепотівся, коли її Ігор не приїхав допомогти матері, коли вона навесні зламала ногу.
Зате Марію Іванівну часто впізнавали на вулиці в їхньому районі. Все життя пропрацювала вчителькою, залишивши приємні спогади і у випускників школи, і у їхніх батьків. Вона завжди раділа, зустрічаючи колишніх учнів.
Михайло пішов, не взявши грошей. Ця бабуся, яка живе в небагатій, але затишній квартирі зі стареньким ремонтом, нагадала йому його власну матір. Та розмовляла так само привітно і тихо.
«Я така ж покупниця, як і всі інші»
У будь-якому випадку потрібно чекати пенсію, яка прийде через кілька днів. Але все одно доведеться пропустити один платіж за комуналку.
«Нічого, заощаджу десь» – Марія Іванівна не сумувала, бо за її підрахунками вона мала впоратися.
І ось день покупки настав. У залі магазину побутової техніки жінка швидко пройшла повз красиві холодильники, що блищали під яскравим світлом, в кінець рядів.
Там стояли простіші моделі. Оглянувши цінники, вона відразу знайшла 2 варіанти, які вкладалися в рамки допустимої суми, яку пенсіонерка могла собі дозволити витратити.
– Ну і що, що об’єм зовсім невеликий. Зате морозилка є. Багато мені треба чи що? Тут все вміститься, – подумала Марія, відкриваючи дверцята холодильника, висотою нижче її невеликого зросту.
– Добрий день! Я можу Вам чимось допомогти? – усміхнений молодий продавець з’явився, як джин з пляшки.
– Добрий день! Підкажіть, будь ласка. У чому різниця цих двох моделей? Вартість у них приблизно однакова, а чи є важливі відмінності?
– Ну… – власник бейджика «Артем» закотив очі, – я б взагалі не рекомендував це купувати. Самі бачите, – консультант обмахнув нещасний холодильник, – зовсім застарілий варіант. І решітка ззаду стирчить.
– Я все-таки хотіла б зупинитися на цих моделях.
Артем відразу скривився. Він працював у магазині зовсім недавно, і керівник чітко пояснив йому, що «збільшувати чек» – прямий обов’язок. А якщо покупець відмовляється розщедрюватися, значить, ти йому погано зміг пояснити переваги дорожчої техніки.
– Його вам розморожувати треба буде. А ось цей, – Артем показав холодильник у сусідньому ряду за ціною в 3 рази більше, – розморожується сам. Його і беріть.
– Мене це не відлякує. Моя єдина вимога – щоб працював. Вибачте, що я це розповідаю, але мій холодильник підвів мене в невідповідний момент і навіть продукти ніде зберігати, крім як на балконі.
А кошти дозволяють купити тільки такий варіант.
– Так якщо грошей немає, навіщо в магазин ходите? У мене інших справ, крім Вас, вистачає. Ну, у дітей візьміть, я не знаю. У подруги позичте. Все краще, ніж таке – Артем кивнув на холодильник, – купувати. Вам що, діти не допомагають?
– Що, вибачте? – Марія Іванівна здивувалася.
Продавець зачепив за найболючіше. Гаразд, син, Ігор, давно живе своїм життям. Головне, що у нього з дружиною все добре.
А ось онук … Півроку тому поїхав до Харкова і тепер постійно просив переказати йому грошей. Марія Іванівна злилася, просила повернутися, але все одно не витримувала і виконувала інструкцію після того, як Вадим плакав у трубку:
«Інакше я сьогодні буду спати під мостом». Так її скромні заощадження, які й були, виявилися швидко розтрачені.
– Артем, що тут у тебе? – повз пройшов інший консультант і помітив роздратування Артема, який смикав ногою.
– Знову грошей немає, а холодильник треба. Збирається дешевий брати, – відповів хлопець, знизивши голос, але Марія Іванівна все чула.
– Та все у них є, у цих пенсіонерів, тільки витрачати не хочуть, на той світ забрати намагаються, – кивнув колега Артема.
– Жінко, а Ви знаєте, що ще й за доставку платити доведеться? І за підняття на поверх. Або Ви на санках додому самі повезете? Якраз сьогодні перший сніг випав.
Обидва консультанти зареготали і оглянули зал: третій продавець, який поправляв пилососи, підняв голову, як страус з піску, і схвально посміхнувся.
– Досить. Покличте головного! Я така ж покупниця, як і всі інші. Чому Ви зі мною так розмовляєте? Я що, вкрасти чи що цей холодильник хочу?
Марія Іванівна не витримала і її губи затремтіли. «Чому вони не можуть просто продати мені цей чортів холодильник» – думала вона останні 5 хвилин.
До такого ставлення жінка не звикла: раніше навіть неслухняні учні розмовляли з нею з повагою. А тепер ці двоє дивляться на неї, як на бруд під ногами.
– А головного немає! Ідіть в інший магазин скандалити. Ми тут перед вами танцювати не збираємося. Он, грошові покупці біля нормальних холодильників стоять….
Артем не встиг договорити: крім «грошових» він побачив постать прискіпливого господаря магазину. Сергій Петрович ще вчора вилаяв його за безлад і, на думку консультанта, чіплявся до нього як до новачка.
– Мені здалося, чи у Вас, Артеме, знову якісь проблеми?
– У нас все добре, ось, холодильник дорожчий намагаюся продати! – консультант безхитрісно відзвітував, гордий собою.
– Чому ж тоді покупниця тремтить, як осиковий лист?
Сергій Петрович особисто перевіряв порядок у своєму магазині щодня: за працівниками потрібно пильно стежити. Ось і сьогодні, зайшовши в зал, він відразу помітив налякану стареньку, над якою нависли двоє галасливих хлопців.
– Добрий день! Як Вас звати? Зачекайте… Ви не Марія Іванівна? – Сергій нахмурив брови. Зрозумів, хто стояв перед ним.
– Так, це я. А Ви мій колишній учень, напевно? – жінка радісно посміхнулася, забувши про образу, – вибачте, я Вас не впізнаю…
– Сергій я, Нечипарук . Пам’ятаєте, я до Вас на заняття після уроків ходив?
– Точно, Сергій! Як же я тебе відразу не впізнала. Ти так змінився… Солідний який став.
– Ходімо до кабінету директора, Марія Іванівна, поговоримо.
Сергій взяв колишню вчительку під лікоть і повів у підсобне приміщення. Артем повернувся до колеги і сказав:
-Льоха, нам кінець!
Сергій посадив Марію Іваніну в крісло і сам налив кави.
– Як у Вас справи?
– Та все добре, Сергію. Живу потихеньку. Кожен день школу згадую.
– А син, Ігор? З Вами живе?
– Ой, давно вже переїхав і одружився. Ми телефонуємо один одному… Іноді. Є онук, Вадим. Він зараз у Харкові намагається облаштуватися.
– Зрозуміло… А я хочу Вам подякувати. Якби Ви тоді зі мною не займалися після уроків безкоштовно, я б у житті ці іспити не склав і далі б вчитися не пішов. Дякую, що зрозуміли наше становище. Скажіть, мої продавці Вас образили?
– Так, Сергію. Їм не сподобалося, що я беру найдешевший холодильник. Ти б поговорив з ними: що, якщо людина – пенсіонер без товстого гаманця, то вона і не покупець взагалі?
– Це якась дика ситуація. Мені дуже соромно, що такі люди працюють у мене. Зараз я поговорю з ними.
Сергій ледве знайшов Артема з Льошею, які вдавали, що зайняті роботою.
– Хто дозволив так розмовляти з відвідувачами мого магазину?
– А що такого ми сказали? Напевно, бабуся просто нас не так зрозуміла.
– А я? Я вас теж не так зрозумів? Я стояв за стендом і слухав це неподобство. Ви не тільки себе ганьбите, але і мене!
Хлопці прикусили язики. Льоша ще намагався сказати про «підвищення чека», але Сергій відразу перервав його і вказав, що вони забули про головне: повага до будь-якого покупця завжди повинна залишатися на першому місці.
– Зараз обслужіть Марію Іванівну на найвищому рівні! Зрозуміли?
Жінці було навіть якось незручно, коли молоді люди розгублено вибачалися, підлещувалися і старанно вбивали адресу доставки. Ще б пак: Сергій Петрович грізно навис поруч і зло спостерігав за ситуацією.
– Тепер і ти, Артем, і ти, Льоша, будете саме так розмовляти з кожним покупцем. Зрозуміло?
– Так! – хором відповіли горе-консультанти.
– Не треба, – Сергій побачив, що жінка дістала гаманець, – нехай це буде і компенсацією за поведінку цих двох недотеп, і подарунком. На знак подяки за те, що Ви, Марія Іванівна, робили для мене та інших дітей з нашої школи в той складний час.
– Ні, Сергію, будь ласка. Не став мене в незручне становище, – вже тримаючи банківську картку в руках, Марія Іванівна попросила. – Артем, давайте я оплачу.
Сергій кивнув.
Вже о 9 ранку Марія Іванівна почула дзвінок телефону: точно, доставка. За півгодини будуть. Вона ще раз протерла підлогу і встала біля вікна чекати. Ось, «Газель» під’їхала. Ось, вантажники – бідненькі! – коробку тягнуть. Щось велика коробка, висока…
Побігла відкрити двері. Червоні і захекані старі знайомі – Артем і Льоша – затягували важку і довгу коробку. На свій подив Марія Іванівна розгледіла на ній малюнок модного двокамерного холодильника і напис іноземною мовою.
«Сергій! Ну навіщо!»
– Зачекайте, хлопці, зараз, я Вам двері притримаю! Так-так, ось сюди поставте…
Новоспечені вантажники зняли упаковку і жінка побачила модний, дорогий холодильник.
– Хлопці, це від Сергія, так?
– Так, Марія Іванівна. Вибачте нас ще раз за вчорашнє.
– Що було, то минуло. Ви, я бачу, поплатилися. На 4-й поверх таку махину тягнути… Давайте я Вас чаєм хоч напою на знак примирення!
– Дякую, але тепер ніколи. Нам ще 12 замовлень по місту розвозити. Сергій Петрович перевів нас у вантажники, яких завжди не вистачає.
– Через мене, так?
Хлопці промовчали. Та й так все було зрозуміло. Сказали тільки, щоб «холодильник постояв перед включенням менше 12 годин».
Коли вони пішли, Марія Іванівна ще й побачила СМС від банку: магазин оформив повернення коштів. «Що ж я, дурна, у Сергія номер телефону не взяла… Як йому віддячити тепер? Завтра знову в магазин піду», – думала жінка, перебираючи шкільні фотографії.
Ось він, Сергій Нечипарук, 8-й клас. Хлопчик із сім’ї з батьком пройдисвітом і нещасною матір’ю, яка працювала цілими днями.
Марія Іванівна здригнулася: зі спогадів вирвала трель дверного дзвінка. «Хто ж там? Може, хлопці щось забули? Подруга в лікарні, а прийти більше нікому…».
Подивилася у вічко і здивувалася ще більше: у під’їзді стояла ціла юрба з Сергієм на чолі. Він тримав у руках величезний букет квітів.
– Доброго дня! Ой, що відбувається, у мене навіть голова закрутилася… Сергію, діти…, – жінка обережно взяла квіти.
Марія Іванівна дивилася на гостей і поступово впізнавала то одне, то інше обличчя. Ось Оленка Трофименко з опуклою родимкою біля носа. Це – Люба Кучеренко, точно…
– Куди ж я вас усіх розсаджу! – у жінки текли сльози. Її не забули. Про неї пам’ятали!
– Ми просто прийшли сказати, що Сергій вирішив організувати зустріч однокласників наступного місяця. Особисто запрошуємо Вас, Марія Іванівна!
– Прийду, звичайно прийду. Які ви всі великі стали…
*****
– Бабусю, прийшли ще тисячі 2 хоча б. У мене знову оренда хостелу закінчилася, – Вадим знову просив гроші.
У Марії Іванівни був такий гарний настрій, що навіть образ онука, який лягає спати під мостом, не викликав бажання відправити гроші.
– Вадиме. Я більше не відправлю ні копійки. Єдине, чим тепер можу допомогти, – це попросити знайомого власника магазину побутової техніки влаштувати тебе вантажником тут, у своєму місті.
– Я пробував працювати вантажником. Мені не сподобалося! Скоро продавцем-консультантом влаштуюся тут. А які в твоїй дірі перспективи?
– Тоді нічим не можу допомогти, – твердо відповіла Марія Іванівна і почула гудки, – Пробач його, Господи; піду краще холодильник увімкну.
Спеціально для сайту Stories
