Тамара підскочила за 15 хвилин до будильника. Вона обережно спустила ноги з ліжка. Точно все, як вона й думала. Тапки Григорія були мокрими, а поряд сидів задоволений кіт. Тамара швидко схопила тапки, вискочила на кухню, кинула їх у тазик, а з шафи дістала такі самі.
Вона відразу купила дві пари однакових тапок, щоб можна було ось так вранці їх поміняти. Аж надто добре вона свого кота знала. Кіт, що прийшов за нею слідом на кухню, смикнув хвостом, і скривджено вийшов. Жінка тихо пройшла до спальні, поставила сухі чисті капці, і вийшла.
Кіт, не дивлячись на неї, пройшов на кухню. Він ішов так, ніби робив ласку цій дурній жінці. Тамара мимоволі посміхнулася. Як не крути, а кіт у всьому має рацію. Не щастило їй з чоловіками. Хотілося чогось такого… Романтичного, а не сільського, але ось якось не зросталося.
Ні, від чоловіків відбою не було. Тамара жінкою була ефектною, але, чи вона занадто поспішала, чи обирала не тих, чи кіт своєю зневагою до її обранців допомагав, але жоден чоловік надовго в неї не затримувався. Адже завжди все дуже серйозно! Та й кандидати непогані.
Тамара зробила собі каву, сиділа, сьорбала і дивилася на кота. Це покарання вона виловила з калюжі неподалік магазинчика, в якому працювала. Як почула писк, і сама не знала. Калюжа ця була там стільки, скільки Тамара пам’ятала себе. Навіть у спеку вона не пересихала.
Через неї хтось жалісливий перекинув дощечку, і всі цією дощечкою проходили. Як опинилося там кошеня, до сьогодні залишалося для неї загадкою. Того дня вона була не в настрої. Петро, представницький чоловік, з яким вона вже два місяці жила, ні з того, ні з чого, раптом зібрав валізи.
Він її таким поглядом окинув, що Тамара самі двері йому відчинила, та ще й прискорення додала, а потім розплакалася. Вона в селі завжди наймоднішою була, а він що? Дві пари штанів всього, та й те, одні Тамара йому купила. Але довго сумувати вона не звикла, та й на роботу треба було.
Ввечері й знайшла цього заморку. Іншого й слова йому не підібрати. Вдома кошеня купала, у теплий рушник загорнула, нагодувала, і до грубки поклала. Той притих, заснув. Переробивши всі свої справи, лягла й Тамара, а вночі прокинулась через те, що хтось теплий пісні їй у вухо співає.
У світлі нічника побачила кошеня, яке влаштувалося у неї у вигині шиї, і солодко муркотів. Вона прикрила його ковдрою, та й заснула з посмішкою. Цілий рік Тамара не намагалася вийти заміж. Так, їй уже 30, скоро і поїзд піде, а що робити?
Чи не віддавати своє серце і красу, наприклад, Степанові, який зі школи за нею ходить, зітхає? Ну, ні. Не про таке життя вона мріяла. Вона хотіла жити у міській квартирі, до села лише на вихідні приїжджати. Звичайно, зараз нікого своїм транспортом не здивуєш, але все ж таки…
Життя хотілося іншого, культурного. От і шукала собі наречених на боці. Ні, Тамара не була доступною жінкою, але приблизно раз на рік, а іноді й частіше, виходила «заміж». Щоправда, до весілля жодного разу так і не дійшло. Вона знову глянула на кота.
Між іншим, востаннє саме кіт зробив так, що Михайло, майже кандидат наук, відмовився на ній одружитися, адже все вже було домовлено. Він уже з мамою приїхав. Машина біля хвіртки стояла, Тамара з-за паркану на цікавих, що проходили, гордо поглядала. Ось вам! Чи не вірили? А Тамара змогла!
Тоді загалом усе так добре було. Михайло мамі своєї угіддя Тамари показував. Жінка ягідку зірве, квіточка понюхає. Тамара посміхалася. Мама Михайла поблажливо посміхнулася їй у відповідь. Майбутня свекруха заявила, що треба кота кудись віддати, бо вона тварин не любить.
Тамару слова ці покоробили, але вона виду не подала, зате Васька відреагував. Встав, потягнувся, у хату пішов, а за 10 хвилин повернувся і відразу побіг на дах. Він завжди там сидів, коли натворить чогось. Минуло ще 5 хвилин, рівно стільки, скільки знадобилося матері Михайла дійти до кімнати.
Там біля дивана стояли її дорогі італійські туфлі. Те, як матюкалася ця культурна дама, чула все село. Зізнатися, і Тамара, яка не один рік відпрацювала в торгівлі, таких слів не знала. Навіть брову здивовано підняла. Загалом кіт у туфлях подарунок залишив, а Тамара знову в дівках залишилася.
Як вона лаялася тоді на кота. Кіт на Тамару не дивився, знав, що вся її злість ненадовго. Біля хвіртки стояв Степан. Він недбало сперся на стовп, і Тамара мимоволі залюбувалася його фігурою. Ось де сила. Наречені-то її міські всі кволі були, хоча сама Тамара форми мала округлі.
Він тоді сказав, що тварини розумні, тому варто Тамарі звернути увагу на те, на що натякає Васька. Вона зачинила за собою двері. Навіщо їй це говорити, якщо вона вже й сама думала. Васько ніколи й ніде не гадив. І гості ж до неї приїжджали, і гостювали не один день. Все було нормально.
Як тільки наречений, то на тобі! Вона вже каву допила, як зі спальні почулася лайка. Тамара стомлено заплющила очі. Забула, що кіт давно вже навчився всі двері в будинку відчиняти. З Євгеном вона познайомилася місяць тому, а ось учора він до неї у гості приїхав.
Увечері посиділи, він сильно захмелів. Все розповідав, як вони чудово заживуть. Тамара повірила, потяглася до нього, але Євген уже захропів. Ну, нічого… Буває. Втомився людина з дороги. Вона пішла до спальні. Наречений вляпався одразу двома ногами і репетував, що кота треба викинути.
Тамара спокійно подивилась на Євгена. Коли Тамара нагадала, що кіт в цій хаті живе довше за нього, то Євген швидко схопив свою сумку і кинувся до передпокою. Тамара прибрала сліди невдоволення кота. Десь з-під ліжка долинув задоволений «мур».
Увечері, коли прийшла з роботи, Ваську свого не знайшла. Дивно. Зазвичай чекає на неї біля хвіртки, а сьогодні ні. Вона весь дім обійшла, весь двір. Не було Васька. І тут почула, що десь високо нагорі кіт жалібно нявкає. Вона вискочила за хвіртку. Так і є, сидить на високій тополі. Чи не самій верхівці.
Кіт дивився на неї шаленими очима і репетував. За півгодини вмовлянь вона пішла за драбиною. Довго приміряла, начебто встановила. Залізла, ніяк не дотягтися, тоді перелізла на сук, сіла на нього, і в цей момент драбина впала. Тамара розгублено дивилася вниз. І що тепер робити?
Кіт же, спокійно обігнув її гілками, спустився вниз і пішов у будинок. Потрібно кликати на допомогу чи намагатися злізати самій. Нині їй стало страшно. Вона заплющила очі, і вже хотіла розплакатися, але почула голос. Тамара розплющила очі. Ну, звісно, хто це може бути?
Саме той, кого вона найменше бачити хотіла – Степан. Він дивився на неї і посміхався, але якось по доброму. Потім підняв драбину і пожартував, що тепер Тамара йому винна вечерю. Тамара махнула рукою. Вечеря, то вечеря. Вони зі Степаном з дитинства були знайомі.
Навіть цілувалися колись у молодості. Як усе так вийшло, вона й сама не могла сказати. Тільки прокинулася вона поряд із Степаном. Найдивніше, що не хотілося нікуди з цих обіймів. Вперше вчора вона почувала себе Тамарою, людиною, а не лялькою, яка обов’язково має справити враження.
Треба вставати. Вона поворухнулася, але Степан тільки міцніше притис її. Потім прошепотів, що принесе каву, і виповз з-під ковдри, залишивши Тамару у теплих обіймах ранкової ліні. Таке також уперше. І вона майже розслабилася під дзвін посуду на кухні, але потім згадала про Ваську. Чорт…
Він же зараз… Тамара й сама не розуміла, чому так сильно налякалася? Адже це всього лише Степан. Вона ніколи не хотіла за нього заміж, хоч і знала, що він обожнює її, але зараз, коли подумала, що через кота він може піти, мало не заплакала. Жінка обережно встала. Треба щось робити.
Вчора, коли вона все це розповідала Степанові, вони разом реготали, а зараз їй зовсім не до сміху було. Тамара навшпиньки вискочила в передпокій. Вона вже була готова просто сховати черевики. Що завгодно придумала б, скаже, що вкрали! Але черевики були сухі. Вона навіть покрутила їх у руках. Ні, нічого… Дійсно, Васька розумний…
