У школі Тамара була відмінницею. Просто так виховали батьки, що все потрібно робити добре.
А ось Максим вчився на трійки з усіх предметів, крім математики. Тут він був асом, перемагав у всіх олімпіадах. Ходив він вічно розпатланим. Була в нього погана звичка запускати пальці у волосся, коли щось не виходило. Трохи сутулився, смішні окуляри в товстій роговій оправі надавали йому вигляду ботаніка. Дівчата його не цікавили, думав тільки про теореми і формули.
Одного разу Максима випадково штовхнули на перерві, окуляри злетіли й розбилися. На уроці він короткозоро щурився на дошку. Тамара раптом звернула увагу на його профіль – профіль грецького полководця, з виразним підборіддям, прямим носом, гарно окресленими губами і пухнастими віями навколо очей.
Від удару в плече вона здригнулася.
– А він нічого, без окулярів просто красень, – прошепотіла їй у вухо подруга Марина. Тамара зніяковіло відвела очі, але через кілька хвилин знову дивилася на Максима. Після уроків вона підійшла до нього і сказала, що без окулярів йому набагато краще.
– Лінзи не пробував носити?
Наступного дня до школи він прийшов без окулярів, але й не мружився. Тамара зрозуміла, що батьки купили йому лінзи.
– Так краще? – запитав він її на перерві.
– Набагато, – посміхнулася Тамара.
З цього дня вони почали зустрічатися. Він захоплено розповідав про теореми і формули, а вона не зводила з нього закоханих очей. Підтягувала його з української мови та літератури.
Йому, переможцю математичних олімпіад, були відкриті двері багатьох ВНЗ. Через Максима Тамара раптом змінила своє рішення вступати на філфак у рідному місті та поїхала до Києва, аби бути з ним поруч.
Навчання в університеті добігало кінця, батьки Тамари наполягали на її поверненні додому. Вона втратила будь-яку надію залишитися з Максимом. Але перед самим від’їздом він усе ж таки освідчився їй, ніяково ставши на коліно і простягнувши каблучку в коробочці, як у кіно.
Максим вступив до аспірантури, став викладати в університеті першокурсникам. Молодим дали кімнату в сімейному гуртожитку для викладацького складу, з маленькою кухнею і ванною.
Тамара була посередньою студенткою, крім роботи вчителем їй нічого не світило. Через півтора року вона привела у світ дівчинку і вже не повернулася до школи. Максим захистив кандидатську, отримав престижну премію за доказ якоїсь складної теореми. Тамара сиділа вдома і виховувала доньку.
Статті Максима друкували в міжнародних журналах. Його навіть запрошували читати лекції за кордоном. Присвоєння ступеня доктора фізико-математичних наук стало новим етапом його кар’єри. Тамара щиро раділа успіхам чоловіка, адже в цьому була і її заслуга. Із гуртожитку вони переїхали у квартиру в центрі Києва.
Знайомі вважали їхню сім’ю зразковою, ставили за приклад своїм дітям. Все життя Тамари оберталося навколо Максима і доньки Оксани, яка виросла в справжньою красунею, рано вийшла заміж за молодого художника, який подавав надії.
Але все зруйнувалося в один день. Тамара збиралася готувати обід, коли задзвонив телефон. Вона підняла слухавку і привітно відповіла.
– Ви дружина Максима Шумейка? Я дзвоню, щоб попередити вас. Ваш чоловік вас зраджує. Не кидайте слухавку, – попросила жінка, хоча Тамара й не збиралася цього робити.
– У нього був роман із моєю донькою. Бідну дівчинку ледве витягли з депресії, коли він її кинув. Зараз він зустрічається з молодою викладачкою. Вони разом їздять на конференції… Алло, ви слухаєте? Просто хочу відкрити вам очі…
У слухавці давно лунали короткі гудки, а Тамара все тримала її в руці. Вона не належала до людей, які вірять пліткам, тож вирішила переконатися в усьому сама. Прийшла в університет, знайшла аудиторію, в якій Максим читав лекцію, і стала чекати.
Нарешті, двері аудиторії відчинилися, у коридор висипався галасливий натовп студентів. Максим пройшов повз Тамару, не помітивши її. Він ніколи не дивився по сторонах. Коли він зайшов у кабінет, Тамара почекала кілька хвилин і відчинила двері. Максим цілувався з красивою молодою жінкою…
***
“І що мені робити?” – вкотре ставила вона собі запитання, сидячи на кухні і втупившись на шпалери в дрібну квіточку.
Тамара здригнулася, коли почула, як у замку повернувся ключ.
“Обід не встигла приготувати”, – злякалася за звичкою Тамара й одразу ж заспокоїлася. – Навіщо? Нехай тепер готує інша”. Вона дістала з комори валізу і пішла збирати речі.
– Ти вирішила всі свої сукні віднести в хімчистку? – запитав Максим, увійшовши до спальні.
Тамара почула в його голосі не здивування, а насмішку. Вона прямо подивилася на чоловіка.
– Це твої речі. Ти йдеш звідси.
– Чому? Куди? – Ось тепер, нарешті, він здивувався.
– Ти ще питаєш? Я сьогодні заходила в університет, бачила тебе з нею… Красива. Ти міг би сам розповісти мені, а не чекати, поки це зроблять інші.
– Що розповісти? Які інші? – Тепер Максим вилювався.
– Знайшлися добрі люди, розповіли про твої зради зі студентками, молодими викладачками. Зізнайся, будь чоловіком.
– Я не розумію… – Максим відвів погляд.
Тамара сіла на ліжко поруч із валізою, закрила обличчя долонями і заплакала.
– Тамаро, – Максим підійшов до неї, торкнувся за плече.
Вона сіпнулася, скидаючи його руку.
– Я все життя присвятила тобі, позбавляла клопоту, щоб ти займався доказом своїх теорем, мав гідний вигляд. А ти… Ти був упевнений, що я нікуди не подінуся. У мене нічого немає. Усе це твоє… – Тамара обвела рукою спальню, – куплено на твої гроші. Я можу тільки вести господарство, більше ні на що не здатна. Ти перестав помічати мене, як меблі, – говорила вона крізь сльози.
– Мені нікуди йти, а тобі є. Як ти думаєш, твоя коханка дозволить розміняти нашу квартиру? – Тамара закрила валізу і поставила перед чоловіком. – Усе. Іди до неї.
– Ось тут ти помиляєшся. Я нікуди не піду. Хочеш, іди сама.
Тамара немов відчула удар під дих. Вона дивилася на чоловіка і не могла зробити вдих.
– Ти приведеш її сюди, у нашу квартиру? Ляжеш із нею на наше ліжко? Господи, я не впізнаю тебе.
Мить вони дивилися одне одному в очі. Потім Тамара вийшла в передпокій. Вона чекала, що він зупинить її, але Максим мовчав. Як у маренні, Тамара вийшла з квартири. Вона сіла на лавочку біля під’їзду, ноги не тримали. Хвилювання і потрясіння останніх годин дали про себе знати.
– Тамарочка, ви не захворіли? – поруч зупинилася сусідка.
Тамара похитала головою. Вона дістала з сумочки, без якої ніколи не виходила з дому, телефон і викликала таксі. Нема чого розсиджуватися і муляти сусідам очі.
– Мамо? Ти сама? Що сталося? – запитала Оксана, коли Тамара приїхала до доньки.
– Я пішла від батька. Можна пожити в тебе, поки не придумаю, що робити далі? – Тамара важко опустилася на пуфик.
– Як пішла? Чому?
– У нього молода коханка. Я не можу вдавати, що нічого не сталося. Він відома людина. Не хочу, щоб за моєю спиною шепотілися і пліткували. Скоро всі дізнаються. – Тамара закрила обличчя руками.
Оксана принесла склянку води.
– Живи, звичайно, тільки… Вітя працює вдома, він не любить, коли йому заважають. Він і своїй мамі не дозволяє до нас приїжджати без попередження. А тут ти… Може, тобі краще повернутися додому, помиритися з батьком? Чи поки що пожити в готелі? – обережно запитала донька.
Тамара не вірила своїм вухам. Оберігала доньку від турбот, клопотів по дому. А вона далі передпокою не пустила її, запропонувала пожити в готелі. Що ж, як виховала доньку, те й отримала.
– Ти маєш рацію. Так справді буде краще. Не збагнула одразу, що можна поїхати в готель. – Тамара піднялася з пуфика.
– Я зараз викличу таксі. – Оксана кинулася в кімнату по телефон.
Вона невдовзі повернулася і сказала, що таксі відвезе матір у гарний і недорогий готель.
– Дякую, – Тамара вийшла з квартири.
Чому це сталося з нею? Коли вона прогледіла доньку? Може, не потрібно було пороти гарячку, йти від Максима? Треба було залишитися, вимагати розміну квартири… Але повертатися принизливо. Тамара поїхала в готель.
Вранці вона прокинулася і не відразу згадала, чому ночувала не вдома. А коли згадала, те, що сталося напередодні, обрушилося на неї з новою силою. Було все і нічого не залишилося. Майже п’ятдесят. І нікому не потрібна, навіть доньці.
Їсти не хотілося, хоча з учорашнього дня в роті не було й макової росинки. Нестерпно сидіти в номері готелю й оплакувати своє життя. Тамара вийшла на вулицю, сіла в сквері на лавку. “Що далі? На що жити? Я нічого не вмію, крім як вести домашнє господарство. Грошей надовго не вистачить”.
Погляд упав на залишену кимось стару газету “Робота для вас”. Хтось підкреслив кілька оголошень, хтось їх просто вирвав. Тамара почала читати. З проживанням пропонували роботу нянями та домробітницями.
“Дружина професора працює домробітницею”. Від цієї думки Тамару пересмикнуло. “Може спробувати репетитором?” Максим часто їздив закордон, Тамара займалася з ним англійською, хоч у цьому якийсь досвід є.
Вона знайшла кіоск, купила свіжу газету і повернулася в готель. Репетитора англійської шукали багато хто. Тамара вибрала кілька оголошень, де не вказувалися вимоги щодо віку та досвіду роботи.
Але зателефонувати не вийшло. Заряд телефону був майже на нулі. Завтра вранці, коли Максим піде на роботу, вона з’їздить додому, забере деякі речі і зарядний пристрій. Настрій піднявся й одразу захотілося їсти.
Уранці Тамара поїхала додому. Насамперед поставила телефон на зарядку і стала збирати речі. Мобільний несподівано задзвонив. Кілька секунд Тамара роздумувала, дивлячись на незнайомий номер. Якщо в чоловіка чи доньки прокинулася совість, то, що їм заважає зателефонувати зі свого номера? Бояться, що вона не відповість?
– Я слухаю, – відповіла Тамара.
– Ви дружина Максима Шумейка? Ваш чоловік у кардіологічному відділенні… Інфаркт… Він просив зателефонувати вам.
Тамара хотіла запитати, чому їй, адже в Максима тепер інша жінка, але передумала і просто поїхала в лікарню. Максим зрадів їй, коли Тамара увійшла в палату.
– Тамаро, вибач. Мені соромно, що наговорив тобі… Повертайся. Я обіцяю, що цього не повториться.
– А як же твоя…
– Вона кинула мене. Тамаро, я зробив помилку… Мені погано без тебе…
Вона приходила до Максима щодня з курячим бульйоном у термосі. Він швидко йшов на поправку, зморшки на обличчі розгладилися. Одного разу Тамара підійшла до палати, тільки хотіла відчинити двері, як почула радісний голос Максима:
– Ганнусю, як я радий, що ти прийшла. Я думав, що ти мене кинула…
Тамара присіла на диванчик у холі відділення. Виходило, він знову обдурив її.
– Із вами все гаразд?
Тамара підняла голову. Перед нею стояв літній лікар. Він відвів її в ординаторську, напоїв чаєм, а вона все розповіла йому. Він слухав, не перебиваючи.Спеціально для сайту Stories
– Образа і ненависть роз’їдають душу, вбивають її. Зверніться краще до юриста, він підкаже, як вирішити вашу проблему. Зі свого боку я постараюся донести до вашого чоловіка, чим йому загрожують стосунки з молодими жінками. Інфаркт він уже заробив.
– Дякую. Я так розгубилася, що не знала, за що хапатися.
Тамара повернулася додому. У лікарню до Максима вона більше не ходила. А через два дні лікар зателефонував їй. Молода коханка злякалася, що доведеться доглядати за старим чоловіком і все-таки кинула його. Вночі у Максима стався новий напад…
Попращатися з ним прийшли майже всі викладачі університету, студенти. Говорили багато добрих і хороших слів.
Після відходу Максима Тамара поїхала додому, у своє рідне місто. Що їй робити в Києві без Марка? Почати життя спочатку ніколи не пізно.Спеціально для сайту Stories
“Моя мама говорила: “Ніколи не жертвуй собою заради інших”. З роками я зрозуміла, у чому глибокий сенс цієї фрази: якщо ви жертвуєте собою до кінця, від вас нічого не залишиться. Економлячи себе, свою енергію, ви здатні віддавати потроху, але багатьом. Тим, хто потребуватиме вас завтра”
