Андрій мав погану репутацію у рідному селі. Будинок у нього був добротний, господарство міцне, дружина поступлива і працьовита, дочка слухняна, зовні схожа на батька.
З ними жила і молодша дочка…
І все б добре, та тільки односельці знали, що все це добро не зароблене в поті чола, а вкрадене у чесних людей. А погану славу і відлуння не наздожене.
Однак, не спійманий – не злодій. Андрій “працював” в якихось сусідніх містечках, селищах. Рідне село для нього було табу.
…Вперше Андрій одружився в 20 років. І зовсім не з великого кохання. Просто дівчина “потрапила” з пристойної родини.
Тато – професор, мама – декан. Дівчина була дуже красива. Всі ці складові лестили молодому чоловікові. Андрій не впав у бруд обличчям і влаштував весілля на заздрість усім. Благо, можливість така була…
Пощастило…
Через рік молода дружина почала підозрювати щось недобре в родині. Чоловік на роботу не ходить, а гроші ллються рікою… Почала допитуватися. Чіткої відповіді не отримала.
Народилася дочка. Андрій, як і раніше, “намагався” для сім’ї. Все для дружини, все для дочки. І одного разу дружина дуже здивувалася одній знахідці.
Марія (так звали молоду жінку) вирішила поміняти землю квітці в горщику. І коли витягла цю квітку, на дні горщика виявився невеликий згорток. Розгорнула і остовпіла!
Золоті каблучки, кулони, ланцюжки, сережки… Їх було багато.
“Боже мій! Звідки? Невже, це витівки Андрія? Гарні витівки! Це ж кримінал!”
Коли чоловік повернувся, Марія показала йому знахідку:
-Може, нарешті, поясниш, звідки це?
Андрій спокійно відповів:
-Ти що, маленька? Зовсім не розумієш? Я злодій! Задоволена?
Марія ошелешилася.
Наступного дня Андрій на столі знайшов записку від дружини. “Іди! Все, що вважаєш за потрібне – забери. Мені не потрібне крадене щастя. Про нас з дочкою забудь назавжди!”
Андрій був готовий до такого фіналу. Занадто вже «чистенька» і совісна була дружина, щоб прийняти його спосіб життя. Він знав – вмовляння марні. Тому зібрав свої речі і пішов.
…Наступні чотири роки Андрій провів у місцях не таких віддалених. Ставати на шлях виправлення він не поспішав. Пам’ятаючи про своє незавидне дитинство (батька не було, мати вічно гуляла, приводила в їх квартирку все нових і нових “татів”, Андрій завжди голодний), він твердо вирішив, що його власна сім’я ні в чому не буде мати потреби.
Він піде на будь-яку брудну справу, аби не голодувати.
Отже, Андрій вийшов. Сидів за крадіжку. Зробив для себе деякі життєво важливі висновки. “Працювати” обережніше, без напарників, дружину знайти поступливішу.
І майбутня дружина незабаром знайшлася. Зовсім ще дівчинка, 18-ти років. Бери і ліпи все, що хочеш, як з податливої глини.
У цієї дівчинки була одна мати (любителька “багаття і пісень”), батько давно пішов до іншої жінки. Дівчинка готова була вийти заміж за першого-ліпшого. Мати була не проти. …
Андрій залицявся до дівчини цілий рік. Дарував подарунки їй і майбутній тещі. Поселився, правда, в їхній квартирі. Але, зате, зробив в ній ремонт, купив багато різної побутової техніки…
Оксана і її мама зайвих питань не задавали. І Андрій зрозумів – його правила гри прийняли. Оксану він полюбив по-справжньому! Сам від себе не очікував таких почуттів! Відіграли пишне весілля.
На світ з’явилася донечка. Назвали Софією.
Андрій її обожнював. Сім’я здавалася ідеальною. Але не все було гладко…
Якщо Андрій кохав дружину беззастережно і безповоротно, то Оксана ще не пізнала кохання! Вона була вдячна Андрію за його турботу і обожнювання, але …не більше.
І коли Софія підросла, Оксана відчула себе жінкою, готовою до неземного кохання!
А що? Молода, красива, забезпечена дамочка. Чому б і ні? Тим більше, рідного чоловіка вічно немає вдома. Він “на гастролях”.
Довго шукати не довелося. На солодке швидко прилітають бджоли…
Оксана познайомилася з братом своєї подружки. Закохалася до нестями. Симпатичний, розумний, веселий. Вчитель фізики. І зручно, і приємно Оксанці. І забезпечена, і кохання вистачає з лишком.
Веселилася дружина недовго. Знайшлися “доброзичливці”… Відкрили очі чоловікові-рогоносцю. Андрій поставив умову Оксані – можеш, мовляв, йти до свого вчителя, якщо у вас кохання, але дочку не віддам!
Оксана заметушилася. Наговорила купу гидоти чоловікові… Пішла.
Не минуло й півроку, повернулася. “Вибач, Андрію! Біс спокусив!”
Але тоді Оксана не сказала чоловікові, що любити свого вчителя фізики вона зовсім не перестала. Просто жити від його авансу до зарплати дуже проблематично. Та й без Софії як же можна?
Андрій все пробачив дружині. Кохання… Це воно терпить, прощає, плаче і знову прощає. Це воно забирається в серце злодія, шахрая, пройдисвіта і не виженеш його! А будеш страждати, вити від душевного болю і… кохати, кохати, кохати!
Андрій надумав відвезти свою сім’ю від “вчителів фізики” куди подалі. Оксана погодилася. Та й душевних мук буде менше.
Купив Андрій будинок у глухому селі. Почали облаштовуватися. А незабаром Оксана народила другу дочку! Андрій був безмежно щасливий!
Та недовго тривала ця сімейна ідилія.
Малятко було копією …вчителя фізики!
Оксана сама не очікувала такого ефекту!
Як бути? Андрій від гріха подалі поїхав. Місяць не з’являвся вдома. Малюка зненавидів. Не підходив до неї, не реагував на її плач, не помічав. Оксана зайвий раз намагалася не потрапляти на очі чоловікові.
Андрій всю свою увагу звернув на Софію. У ній він бачив свого …наступника:
-Я злодій і ти повинна бути злодійкою!
Оксана мовчала, не заперечувала, не перечила чоловікові. Навалялася, вже, в гріхах! На все життя нагадування…
Дочки підростали. Софії – все найкраще, Таїсії – що залишиться… Андрій не зміг прийняти нерідну дочку. Він її називав – “молекула”.
Дівчинка дуже хворіла в дитинстві. Була тиха, рідко посміхалася, весь час притискалася до сестри Софії. Рідну маму побоювалася. Та її часто карала.
Оксана, щоб догодити чоловікові, теж ополчилася на молодшу дочку. Нібито це Тая винна у всіх гріхах сім’ї.
Коли Таї було років вісім, вона підійшла до тата Андрія і запитала:
-Тату, можна я тебе буду любити?
На що Андрій байдуже відповів:
-Люби свою рідну маму, мені твоя любов не потрібна!
Навіть сусіди жаліли Таїсію. Оксані та Андрію висловлювали:
– Що ж у вас Тая, немов падчерка?
Андрій огризався, мовляв, за своїми дітьми стежте…
Тая закінчувала школу. Випускний вечір на носі. Всі дівчата хваляться сукнями. Тая попросила маму купити випускну сукню. Найдешевшу. До тата не наважилася підійти з цим питанням. Відмовить.
Оксана купила дочці скромну сукню. Блакитну. Під колір очей. Таї вона дуже сподобалася. Сукня їй личила. Дівчина була в передчутті свята! Сукня висіла в її кімнаті, на найвиднішому місці. Тая нею милувалася!
Уявляла, як вона, можливо, затьмарить усіх однокласниць! І як її, обов’язково, запросить на вальс Валера!
Ох, і заміж би вийти за нього! Він хороший, добрий.
І поки дівчина мріяла, в її кімнату влетів розлючений Андрій, схопив нову сукню і почав шматувати її на дрібні шматочки! При цьому він кричав:
-Ось тобі випускний вечір, «молекула»! Будеш знати, як у мене гроші красти! Дармоїдка!
Тая ошаліла:
-Татку, які гроші? Я не брала! Чесне слово!
Вона не могла навіть заплакати! Не виходило. Тая задихалася від нерозуміння! Їй було страшенно боляче! За що їй це?
Пізніше з’ясувалося – гроші “позичила” Софія. Просто забула татові про це сказати. Дуже потрібні були фінанси.
Тато у Таї навіть вибачення не попросив…
На випускний вечір Таїсія не пішла. Ридала в подушку всю ніч.
…Заміж за Валерія вийшла. Поїхала жити з чоловіком до міста. Народила трьох синів. До рідного дому не навідувалася. Намагалася забути.
Софія вийшла заміж за священика. Дітей не було.
Пройдуть роки і матінка Софія з батюшкою удочерять двох сестричок з дитбудинку.
Здавалося, Тая забула дорогу до рідного села. Але їхала якось в електричці з родиною по гриби, зустріла сусідку по батьківському дому. Та й каже:
-Що ж ти, Таєчко, зовсім батька закинула? Він лежить паралізований у мене вдома. Тільки очима водить. Мовчить. Плаче.
Дружина його втекла до міста до іншого, дочки носа не показують. Важко мені, Тая, доглядати за ним! Ваш будинок згорів! Влучила блискавка.
Треба ж, у селі стільки будинків, а блискавка вибрала ваш! Напевно, тому що він був найвищий і найбільший. Та ти приїжджай скоріше! А то,не стане вашого батька.
Тая зібралася відразу в дорогу. Хотілося тихої помсти. Вона приїде і розповість батькові, як треба було любити дітей. І батько змушений буде слухати її, заперечувати не зможе!
Вона всі дитячі образи пригадає йому!
“Ви, дорослі люди, свої гріхи на неї повісили. Хіба ж їй, дівчинці, це під силу? Ось і мама втекла від батька! Здогадуюся, до кого. До фізика.
Хм, любов жива. Ех, тату, я і батька-то біологічного знати не хотіла і не хочу! Тебе любила, та й люблю! А ти… Я в дитинстві завжди себе винною вважала. Думала – це я погана, дурна, не можу зрозуміти, чому мене тато ніколи по голівці не погладить, ні пригорне, морозиво на свято не купить…?
Ех, тату… Ти хотів, щоб я розтанула… А я танула… Від любові до тебе, від твоїх рідкісних посмішок, від твого запаху… Ти був злодієм. А де ж твої багатства?…
Це не блискавка вдарила в наш будинок, а ти! Ти всім своїм життям викликав цю блискавку!”
…Приїхала, побачила, підготовлені слова випарувалися. Безмежна жалість і все. Поплакали, помовчали.
…Тая перевезла Андрія до себе в місто. Два роки доглядала за ним. До останнього подиху Андрія була біля нього…
Спеціально для сайту Stories
