Дзвінок Ігоря ввів Таню в повний ступор. Вона розплакалася, накинула пуховик і вийшла на вулицю. Під ногами хрустів сніг, сонце тільки сходило, настав новий морозний день 30 грудня, але яким він буде?
Таня сподівалася, що це свято допоможе їй зблизитися з п’ятирічною Марією — донькою Ігоря. Адже все так добре починалося.
***
Напередодні ввечері вони втрьох приїхали на заміську дачу, щоб підготуватися і зустріти Новий Рік. Ігор вкладав спати доньку, Таня чекала на нього біля каміна.
— Занудьгувала?
— Ні, все нормально. Марія заснула?
— Ага, після вечірньої прогулянки на свіжому повітрі швидко заснула. Тепер можна і по келиху червоного. За наш з тобою день.
***
Рівно рік тому Таня познайомилася з Ігорем. У її подруг і колег цей роман викликав змішані почуття — жалість і заздрість. Звичайно, заздрити було чому — Ігор практично не мав недоліків. Впевнений у собі, надійний і красивий чоловік — про що ще могла мріяти самотня 28-річна жінка?
Але у нього була єдина велика в житті любов — дочка Марія, яку він завжди ласкаво називав Марусею. Таня добре запам’ятала той день, коли в кафе вона запитала:
— Марусь, яке морозиво ти будеш? Шоколадне, полуничне чи білий пломбір?
— Мене звати Марія. А Марусею мене може називати тільки тато. Я буду пломбір.
— Вибач, будь ласка. Я зрозуміла.
Маму Марії Таня ніколи не бачила, навіть на фотографіях. Вона — професійна танцівниця, яка три роки тому віддала перевагу успішній кар’єрі в Європі. Рідко, але бувають такі жінки. Мама Марії залишилася жити за кордоном. Під час одного з приїздів на батьківщину оформила з Ігорем розлучення, давши згоду на те, що дитина буде з батьком, а потім щасливо вийшла заміж за італійця.
Ігор заспокоював:
— Тетяно, не переживай, Маруся до тебе потихеньку звикне. Адже відразу нічого не буває!
— Я все розумію.
— Вона не пам’ятає свою матір, але жінкам, на мою думку, не довіряє на підсвідомому рівні.
Марія була не по роках акуратна, серйозна і небалакуча. Насторожено вона поводилася навіть з найдобрішою нянею Вірою Семенівною. Таня завжди намагалася бути з дитиною природною і ненав’язливою, не приставала з питаннями, не закидувала дорогими іграшками і вкрай рідко залишалася у Ігоря ночувати.
***
Біля каміна було затишно і жарко. Ігор ще не встиг випити напій з келиха, як задзвонив телефон. Щоб гучною розмовою не розбудити дочку, він пішов на кухню. А коли повернувся, Таня відразу по його обличчю зрозуміла — сталася якась страшна неприємність.
— Тетяно, вибач кохана, мені треба зараз їхати.
— Куди, Ігор, ти в своєму розумі?
— Серйозна аварія на одній з електропідстанцій. Ти тільки уяви собі, що в такий мороз пів міста залишилося без світла, тепла і води. А післязавтра Новий Рік. Адже всі хочуть його по-людськи зустріти.
— Це надовго?
— Ще ніхто достеменно не знає, що сталося. Все керівництво в шоці, терміново піднімають аварійні бригади. Я подзвоню, як тільки щось проясниться.
Ігор працював начальником служби підстанцій у великій енергетичній компанії. Він швидко зібрався і поїхав. Таня зайшла в кімнату Марії, подивилася, як тихо сопе спляча дитина, і повернулася до каміна. Заснула вже далеко за північ, вкрившись ковдрою на дивані.
Розбудив її дзвінок:
— Тетяно, ви там як? Маруся ще спить?
— Так, спить. Все нормально. Як у тебе справи?
— Ну, роботи тут… дай Бог, щоб за добу впоратися.
— Що? За добу?
— Тетяно, будь розумницею, я дуже тебе прошу. Поясни все Марусі, а я пізніше їй зателефоную. Не сумуйте, мої улюблені дівчатка. Я все зроблю, щоб швидше до вас повернутися. Пообіцяй мені, що впораєшся.
— Ми впораємося. Обіцяю.
Таня ходила по засніженому двору. У місті немає стільки снігу, його прибирають. Саме тому вони вирішили святкувати Новий Рік на дачі — без гостей і суєти, з кришталево чистим морозним повітрям і вогнем біля каміна.
Вона була сама не своя, боялася — як сприйме Марія терміновий від’їзд тата? Поспішила до будинку, раптом дитина вже прокинулася. Тихо зайшла в її кімнату.
— А де тато?
— Доброго ранку, Маріє. Його терміново викликали на роботу. Там велика аварія, а ти ж знаєш, що тато — найкращий фахівець. І зараз від нього залежить, зустрінуть люди в місті Новий Рік по-святковому чи ні. Він пізніше подзвонить тобі і сам все розповість.
Марія заплакала. Вона ще сиділа в ліжку, така маленька, з скуйовдженим після сну волоссям, крихітними пальчиками витирала великі сльози. Тані дуже захотілося обійняти дитину і розплакатися разом з нею. Але вона не наважилася цього зробити.
— Що ми будемо робити, Таню?
— Давай для початку я тебе розчешу, у мене чудово виходить плести гарні коси. А потім, як годиться господиням тридцятого грудня, будемо готувати будинок до свята. Там у дворі росте красива маленька ялинка, а що, якщо ми її прикрасимо? Чи є тут якісь іграшки?
— На горищі багато всяких коробок, може щось і знайдеться.
Але, перебравши на горищі купу мотлоху, вони знайшли тільки дві гірлянди і формочки для піску. Таня встромила в мережу одну, потім другу гірлянду — обидві не працювали. Відразу в голову прийшла думка: «Як завжди, швець без чобіт».
— Ну що, Маріє! Схоже, справ у нас не менше, ніж у тата, хоч би за добу впоратися. Доведеться майструвати ялинкові іграшки самим. У тебе фарби є?
— Є. І гуаш, і акварель.
На це у них пішла добра половина дня. Розбавляли в баночках фарби, роблячи різнокольорову воду, потім заливали її в пісочні форми, акуратно опускали туди мотузочки і виносили на мороз. Поки вони застигали, різали з кольорового паперу сніжинки, ліхтарики і клеїли довгі ланцюжки, розвішували все це по дому.
Зголодніли неабияк, Марію навіть не потрібно було вмовляти обідати. Потім відварювали овочі для святкових салатів, замаринували м’ясо. Кілька разів дзвонив Ігор, але дочка йому нічого особливо не розповідала:
— Татку, ми дуже зайняті, як і належить жінкам тридцятого грудня! Це буде для тебе сюрприз.
Увечері Таня з Марією увімкнули освітлення у дворі, тепло одягнулися і почали прикрашати ялинку крижаними іграшками. У світлі ліхтарів всі ці котики, їжачки, лисички і зайчики красиво виблискували.
— Маріє, чесно тобі скажу, такої ялинки у мене ніколи в житті не було.
— От якби ще гірлянду сюди, щоб все переливалося.
— Ну, тато приїде з роботи, полагодить гірлянди, і ми їх обов’язково розвісимо. Часу ще є — ціла доба.
— Думаєш, він встигне усунути аварію?
— Звичайно, інакше й бути не може. Ти втомилася?
— Не дуже.
— Тоді може, сьогодні ще приготуємо торт? Або вже завтра?
— Сьогодні, сьогодні, щоб тато приїхав, а у нас все готово!
Коли вже змащували коржі кремом, у Марії слипалися очі. Стільки справ переробити за один день їй ще не доводилося.
— Ну, а тепер купатися і спати.
— Таня, а ти прочитаєш мені казку?
— Звичайно. Яку ти хочеш?
— Мою улюблену. Про Снігову королеву.
— А хто з героїв цієї казки тобі найбільше подобається?
— Королева, звичайно ж. Я дуже люблю її малювати, завтра покажу тобі свої альбоми.
— А маленька дівчинка Герда тобі хіба не подобається? Адже вона така добра. І скільки перешкод на шляху подолала за допомогою своєї доброти.
Марія нічого не відповіла.
***
Малятко хоч і було втомлене, казку слухало довго. Навіть у Тані вже почали закриватися очі від читання і бажання спати. Коли Марія заснула, Таня відклала книжку і довго розглядала ці довгі вії, злегка кирпатий носик, пухкі губки. Вона розплакалася від любові до цієї маленької Снігової королеви і від ненависті до дурної матері, яка змогла кинути дочку, тим самим перетворивши її сердечко на крижинку.
Таня нахилилася і поцілувала Марію в рожеву щічку, її гарячі сльози впали на обличчя сплячої дівчинки. Злякавшись, вона відсахнулася, але Марія не прокинулася. Таня вимкнула світло і пішла спати на диван у сусідню кімнату.
Після вчорашнього напруженого дня дівчатка проспали майже до полудня. Таню розбудили маленькі теплі долоньки, які легенько смикали її за руку.
— Доброго ранку! Треба вставати. Адже нам ще салати готувати. А то не встигнемо все зробити до приїзду тата.
— Доброго ранку, Маріє! Встаю, встаю. Зараз поснідаємо і будемо з тобою кулінарити.
Тут у дворі почувся звук автомобіля, що під’їхав.
— Тато, тато, татку!
Поснідали всі разом. Потім Марія з Танею відправили Ігоря трохи відіспатися після двох безсонних ночей, а самі прибирали, поралися на кухні, прикрасили вчорашній торт, розібрали сумки, в яких з міста привезли святковий посуд, свічки, бенгальські вогники. Маленька Марія була дуже старанною, хоч і по-дитячому невмілою.
Вона, як і обіцяла, показала Тані свої альбоми з малюнками. Загалом, день пролетів дивно швидко.
Коли прокинувся тато, за вікном вже було темно. Він відремонтував гірлянди, розвісив їх на ялинці і по снігу побігли різнокольорові чарівні відблиски. Втрьох накривали святковий стіл, виходили на вулицю до ялинки палити бенгальські вогні.
Ближче до півночі красиво одягнулися, розсілися за столом і раптом Таня вигукнула:
— Ой, Маруся! Ми ж про торт зовсім забули, він так і стоїть на веранді.
Потім осіклася і тихо сказала:
— Вибач мене, Маріє! Я обмовилася. Зараз принесу торт.
— Таня, я піду з тобою. Не нудьгуй, татку. Ми скоро.
На веранді Таня ще не встигла взяти торт, як Марія тихонько доторкнулася до її руки. Вона дивилася на неї знизу своїми сірими оченятами з величезними віями і мовчала. Таня присіла навпочіпки. Марія обійняла її з усією силою. У обох з очей потекли сльози. Маленьке крижане сердечко почало потихеньку танути.
— Зараз тато подумає, що ми кудись зникли разом з тортом.
Марію дуже розсмішила ця фраза. Вона дістала з кишені своєї святкової сукні крихітну носову хустинку і дбайливо витерла Тані обличчя. Потім діловито протерла свої оченята, і вони понесли в кімнату торт.
Всім було радісно, вечеряли, потім вийшли до ялинки і забрали під нею багато подарунків, потім розглядали їх, сидячи біля каміна.
Стійко дочекавшись настання Нового Року, Маруся захотіла спати, і Ігор пішов укладати доньку. Вона швидко заснула без читання казок, а потім раптом прокинулася і тихо сказала:
— Татку, йди до Тані, а то їй буде сумно одній. А за мене не турбуйся, я дуже хочу спати.
Ігор поцілував доньку і попрямував до дверей.
— Тату, я хотіла ще про щось тебе попросити. Нехай Таня живе з нами завжди. Адже нам добре втрьох. Правда?
***
Ця новорічна ніч стала в житті Тані по-справжньому чарівною і найщасливішою.
І хто знає, як би все склалося, якби не ця аварія?
Спеціально для сайту Stories
