Соромно в цьому зізнатися, але я заздрю своїй мамі та її майну. Спочатку я себе за це сильно картала і намагалася позбутися нав’язливих думок про спадщину, але з голодухи мені вже все одно, і я починаю думати, що мама зовсім забула про те, що в неї є я й онуки.
Поки ми ледве зводимо кінці з кінцями, вона доробляє ремонт у своїй квартирі й оформляє документи на іншу. В цей раз вона запросила нас відсвяткувати Новий рік у родинному колі, але я відмовилася від цієї пропозиції – не можу дивитися їй в очі.
Не судіть суворо, просто мама в мене дуже специфічна людина. Мені завжди здавалося, що вона просто намагається виростити мене самостійною і незалежною, а зараз я починаю думати, що їй взагалі до мене немає діла. І ця її байдужість уже переходить усі межі…
Єдине, про що я точно не можу шкодувати, так це про своє щасливе дитинство. Коли тато був живий, саме він водив мене до дитячого садка, школи, ходив на збори, сидів зі мною, коли я сильно хворіла. Мама завжди більше працювала, іноді навіть на двох роботах.
Тато був механіком і підробляв на півставки – не виходило в нього знайти стабільну роботу, але це нам не дуже заважало, тому що основні обов’язки по дому робив теж тато: прання, готування і мої домашні завдання були на ньому. Навіть з огляду на те, що він випивав, для мене він був найкращим.
Щоправда, моя мама так не вважала. Сварилися вони міцно, аж тарілки літали. Тому вже в 16 років я почала все робити сама, щоб їх не чіпати. Добре вчилася, сама вирішувала свої проблеми і знайшла свою першу роботу. Роздавала листівки за копійки, тоді багато моїх ровесників цим займалися.
Зате гроші на кишенькові витрати були, я в батьків ніколи нічого не просила. Завжди думала, що в них свої проблеми і взагалі живемо ми не дуже багато. Печінка в батька виявилася слабка, і скоро алкоголізм почав добив. Я тоді зовсім із ним посварилася через це, не могла дивитися, на що він перетворився.
Мама майже весь час проводила з татом, майже не працювала. Я вже закінчувала університет, працювала за професією і познайомилася з майбутнім чоловіком. Коли тата не стало, ми намагалися підтримати маму. Знадобилося кілька років, щоб вона знову зацікавилася власним життям.
Потім мама поїхала за кордон до подруги. Втрачати їй було нічого, на роботі її скоротили. Тож я поставилася до цього спокійно, хоча вже була з двома дітьми і ледве справлялася з ними в декреті. Роботи чоловіка на нас усіх було мало, левова частина зарплати – оплата оренди за квартиру.
Скільки я не працювала, але купити квартиру так і не змогла, а потім діти, декрет, хоч би кредит на пральну машину виплатити… Мама виявилася не промах і досить швидко злізла із соціальних виплат. Подруга допомогла їй знайти роботу доглядальницею. І я думала, що мама про нас не забуває.
Через два роки в неї народився третій онук, і вона нарешті вирішила повернутися. Сказала, що дуже нудьгувала і хоче більше часу проводити з сім’єю – зі мною та синами. І я чомусь подумала, може, вона якусь копієчку відклала? Жити в орендованій двокімнатній квартирі із трьома дітьми неможливо.
У чоловіка проблеми на роботі, я з декретів не вилажу. Приїхала. Відвідала. Побачила, як ми живемо в будинку, який складно і своїм-то назвати. Похитала головою і нічого не сказала, а вже за кілька тижнів почала будинок, у якому вони з татом жили облагороджувати – і ремонт, і кухня нова.
Холодильник ломиться від їжі, хоча я не знаю, коли ж вона встигає все це з’їдати? У нас із чоловіком і дітьми м’ясо тільки у вихідні, а в неї ковбаси закордонні сири всякі. У гості покличе і не поділиться. Ще й пишається цим. Каже, що так її за кордоном навчили.
Як же мені тоді хотілося сказати, що вона не надто багато часу на мене в дитинстві витратила, на відміну від батька. І за навчання їй моє платити не довелося, бо я на бюджет вступила. Я спочатку теж думала, що це добре – така самостійна, незалежна, але зараз дивлюся на ровесниць і плакати хочеться.
У них батьки душі в онуках не чають, допомагають, чим можуть. І все життя дітям давали можливість стати на ноги, вкладалися, а я нічого не просила. І нічого від батьків не маю. Ось нещодавно дізналася, що, крім ремонту, мама розщедрилася на однокімнатну квартиру, щоб здавати. Про нас навіть не йшлося.
Тепер мама ходить по друзях і хвалиться, як добре в неї життя влаштоване. Каже, що це їй так батько заповів: жити собі на втіху, здійснити мрії і знайти нове кохання. Я це бажання батька підтримую і не вважаю маму старою – їй лише 50, але не думаю, що він мав на увазі кинути доньку з онуками напризволяще.
