Є в мене одна давня подруга. Велика Розумниця, добре оплачувана непильна робота, сама на вигляд красуня і це в 38 років. А як спритно з мужиками поводиться – можна платні лекції читати.
Особисто я б на таку лекцію точно сходила. Заміжня вона вже 16 років. Чоловік у неї розумний, працьовитий, начитаний, собою не страшний, свій бізнес є, хоч і невеликий.
Одне але: випити любить. Спочатку вона люто й активно боролася з гулянками коханого: і погрожувала, і з дому йшла, і кодувала – нічого не допомагало. Точніше, допомагало, але ненадовго.
Потім плюнула, стала жити собі на втіху, купувала вподобаний одяг, не особливо старалася на кухні, а потім і заводити коханців не посоромилася. Звісно, в рамках пристойності, щоб ніхто не знав.
Пристрасть чоловіка навчилася використовувати на користь, маніпулюючи почуттям провини. Навіть обміняла свою однокімнатну квартиру, що дісталася від бабусі, на двокімнатну в престижнішому районі, записану тепер на неї.
Останній раз, коли чоловік запив, вона примудрилася познайомитися з одним імпозантним розведеним чоловіком. Варіант був чудовий: дорога машина, гарна квартира, ввічливий і дотепний красень.
Одним словом, мрія будь-якої жінки, навіть заміжньої. І той мужик до неї із серйозними намірами, мовляв, одружитися хочу. Не знаю як, але чоловік невдовзі дізнався, що моя подруга з кимось зустрічається.
Почав стежити, переконався, що не дарма ревнує. Коли спробував приперти невірну дружину до стінки, та парирувала: а що ти хотів? Якщо ти не хочеш по-хорошому, сім’я тобі не потрібна, а цікава тільки випивка, чому ти вирішив, що я буду страждати і тягнути все на собі?
Тож вийшло, що винна не вона, а він. Розв’язка в історії дуже незвичайна, просто happy end. Чоловік кинув пити і став здувати з неї пилинки. Коханцеві вона сказала, що обирає сім’ю і остаточно з ним порвала.
Тепер у неї все в шоколаді. Чоловік з роботи зустрічає, по дому як попелюшка, подарунками засипав, про випивку і думати забув, а днями вони повернулися з якогось дорогого курорту.
Чесно – заздрю я подрузі по-чорному. Мені мудрості свого часу не вистачило, я голосно грюкнула дверима, а в підсумку залишилася ні з чим. І почуваюся тепер повною дурепою, адже можна ж було все інакше обернути, виявляється.
Наївні й надмірно педантичні панянки чомусь вважають, що мужики не прощають зраду. Ще й як прощають! Треба тільки вміти все правильно подати.
