– Шишкевич, ти знову сьогодні не готовий? – сварила молода вчителька четвертокласника, який сидів за другою партою, згорнувшись у клубочок.
– Ти абсолютно не справляєшся з програмою, ні з одного предмета! Я буду ставити питання про твоє переведення до корекційного класу.
– Тамара Вікторівна… – опустив голову хлопчик. – Я не дурний… просто, просто… – Павло не зміг стримати сліз і вибіг з класу.
– Він раніше був найкращим учнем, – сказав один хлопчик, інші учні почали галасувати.
– Тихіше, діти, тихіше. Продовжуємо урок.
Тамара Вікторівна, яка щойно закінчила ВНЗ, прийняла на початку навчального року четвертий клас. Попередня вчителька пішла в декрет.
Тамарі Вікторівні відразу не сподобався Павло: до уроків не готовий, на перервах завжди самотньо стоїть осторонь, одягнений неохайно і пахне так, ніби давно не мився.
Тамара Вікторівна навіть попросила Павла пересісти на другу парту, раніше він сидів на першій, навпроти вчительського столу.
Незабаром Тамара Вікторівна взяла на перевірку зошити з домашніми завданнями, зошит Павла вона відразу відклала в самий кінець.
Коли справа дійшла до його перевірки, вчителька вийшла з себе, їй хотілося розірвати цей зошит на дрібні клаптики.
«Як він міг бути кращим учнем?» – вигукнула вона, згадавши слова одного хлопчика.
Тамара Вікторівна, сама не розуміючи, для чого вона це робить, взяла характеристику Павла, яку написала попередня вчителька.
«Чудовий учень, володіє високими інтелектуальними здібностями, тягою до нових знань у різних галузях. Домашні завдання виконує чисто і акуратно, відрізняється зразковою поведінкою. Це однозначно найкращий учень класу.
Виховується Павло в неповній родині – матір’ю і дідусем. Батьківські збори мати не відвідує через важку, затяжну хворобу…» – говорила характеристика за другий клас.
«Учень інтересу до навчання не виявляє, домашні завдання не виконує, з однолітками не контактує, іноді засинає прямо під час уроку.
Павло важко переживає втрату матері – це і вплинуло на його поведінку та успішність…» – це вже третій клас.
– Нещасна дитина, – на очах Тамари Вікторівни виступили сльози. – Повна сирота – ні батька, ні матері, тільки дідусь один залишився…
А я? Не розібравшись у причинах, відразу так почала ставитися до хлопчика. Який сором. Може, я не гідна бути вчителем?
– Павло, залишся сьогодні після уроків, – сказала вчителька наступного дня.
– Я не можу залишитися, – злякався хлопчик.
– Не бійся, мені просто потрібно з тобою поговорити, – м’яко посміхнулася вона, від чого обличчя Павла проясніло. – Я не буду тебе лаяти і не займу у тебе багато часу.
Залишившись з вчителькою наодинці, хлопчик зізнався, що часу на навчання у нього немає: після уроків він відразу біжить заробляти гроші – миє машини.
А вночі ходить на склад, де працює сторожем його дідусь, допомагає пакувати продукцію, за що отримує невелику оплату – від цього і засинає на уроках.
Але іншого виходу немає: якщо Павло не буде заробляти гроші, то жити вони з дідусем будуть у злиднях.
Почувши розповідь хлопчика, Тамара Вікторівна проплакала весь вечір і навіть не торкнулася зошитів, взятих на перевірку.
Тепер вона твердо знала, що зробить для Павла все, що тільки в її силах.
Вчителька пекла булочки, робила бутерброди і підгодовувала ними Павла після уроків.
Тамара Вікторівна почала займатися з Павлом, відразу відзначивши, що у нього високий інтелект. Виявилося, що Павлу потрібні були не стільки заняття, скільки віра в себе.
Дідусь зовсім не приділяв онукові уваги, і той відчував себе нікому не потрібним.
Перед Новим Роком учні почали збирати гроші на подарунок вчительці. Павлу було дуже соромно, але здати гроші на подарунок він не міг. Нічну роботу він закинув, щоб приділяти час навчанню.
Залишити улюблену вчительку, якій був безмежно вдячний, Павло без подарунка не міг. Він приніс флакончик парфумів, заповнений на третину. Однокласники почали сміятися.
– Тихо! – вчителька сказала так суворо, що клас миттєво замовк. – Дякую за подарунок, Павло, – посміхнулася вона хлопчикові.
– Це улюблені парфуми моєї мами, – сказав Павло, шморгаючи носом.
Тамара Вікторівна, ковтаючи сльози, бризнула трохи парфумів на зап’ястя.
– Тепер ви пахнете так, як пахла моя мама, – закрив очі Павло, уявляючи свою матір.
Вчителька швидкою ходою вийшла з класу, щоб учні не бачили сліз, що котилися по її щоках.
До кінця навчального року Павло знову став найкращим учнем, він дуже старався, щоб не підвести Тамару Вікторівну, яка в нього повірила.
Влітку дідусь Павла через брак грошей змушений був поміняти їхню квартиру в центрі міста на квартиру в сусідньому селищі. У п’ятий клас Павло пішов вже в іншу школу.
Тамара Вікторівна часто згадувала Павла, намагалася його розшукати, але дізнатися його нову адресу так і не змогла.
Минуло сімнадцять років. Повертаючись з роботи, Тамара Вікторівна заглянула в поштову скриньку і виявила там білий конверт. Напис, зроблений великими літерами, гласив: «Моїй улюбленій вчительці!»
Відкривши конверт, Тамара Вікторівна ахнула. Всередині лежало запрошення на весілля Павла Шишкевича!
У невеликій записці, вкладеній в конверт, Павло цікавився, чи зможе Тамара Вікторівна зайняти на весіллі місце мами нареченого… В кінці записки Павло вказав свій номер телефону.
Тамара Вікторівна тремтячими руками набрала номер.
– Павло? – почула вона приємний баритон.
– Тамара Вікторівна, вітаю! Я відразу вас впізнав…
– Привіт, Павло. Так, так, звичайно, я зможу. Якщо чесно, навіть не очікувала отримати від тебе запрошення на весілля.
– Я завжди пам’ятав про вас, адже я багато чим вам зобов’язаний.
На весіллі Павло запросив Тамару Вікторівну на танець.
– Ви знову пахнете моєю мамою… – в очах Павла блиснули сльози.
– Я досі зберігаю парфуми, які ти мені подарував. Я думала, що вони вже повністю втратили запах, але ні.
– А я нещодавно закінчив аспірантуру – це завдяки вам. Хоч ми й недовго були з вами знайомі, але ви зіграли величезну роль у моїй долі.
Ви повірили в мене, і це стало величезним стимулом для мене. Тільки завдяки вам я не загубився в житті. Ви багато чого мене навчили…
– Я часто згадувала тебе, Павло, намагалася знайти, щоб подякувати тобі. Я ставилася і до роботи, і до життя зовсім по-іншому, поки не познайомилася з тобою. Це ти мене багато чого навчив…
Спеціально для сайту Stories
