Проводжаючи свого чоловіка назустріч із колишніми однокласниками, Тетяна не робила йому жодних нарікань .
Все-таки позаду було 30 років спільного життя. Причому, всі ці роки Тетяна та Дмитро прожили у коханні та злагоді. Звичайно, час наклав свій відбиток на стосунки. Не було тих палких почуттів, які вирували в перші роки після весільної урочистості.
Тетяна почала виявляти занепокоєння тільки ближче до півночі, і тільки тоді наважилася зателефонувати до чоловіка.
Ось тільки всі її спроби додзвонитися до чоловіка виявилися безуспішними. Усю ніч Тетяна провела у дрімоті, так і не зумівши заснути. Під ранок вона почула, як відчинилися вхідні двері.
Тетяна не стала влаштовувати нічні розбірки, але, глянувши на годинник, зазначила, що вже було п’ять годин ранку.
Дмитро, вважаючи, що його дружина спить, прийняв душ і після цього розташувався в сусідній кімнаті на дивані. Прокинувся він ближче до обіду, і тут же потрапив під пильний погляд дружини.
— Дмитро, нічого не хочеш мені розповісти? – Звернулася до нього Тетяна.
— Та загалом нічого розповідати. Посиділи, згадали шкільні роки.
— А те, що ти о п’ятій ранку прийшов додому, це ти нормальним вважаєш?
— Тетяно, сама розумієш, такі зустрічі рідко трапляються.
— А ось твій друг з’явився вдома о дванадцятій годині. Я спеціально Марині зателефонувала та дізналася.
Марина була дружиною шкільного друга Дмитра. І вони вже з давніх-давен дружили сім’ями.
— Кохана, ти що мені не довіряєш? Ну навіщо треба було дзвонити людям, тільки мене ганьбиш.
— Дімо, можеш не викручуватись , я все знаю. Мені доповіли, що після вечірки ти вирушив проводити свою колишню однокласницю і перше кохання. Її, здається, Олею звати.
Насправді Тетяна не зідзвонювалася з дружиною найкращого друга Дмитра. І вона не мала поняття о скільки закінчилася зустріч колишніх однокласників і де пропадав її чоловік до п’ятої ранку.
Всі претензії, висловлені їй на адресу свого чоловіка, були лише її припущеннями. Але, судячи з того, як напружився Дмитро, у своїх прогнозах вона не помилилася.
— Тетяно, мені начхати, хто і що тобі доповів. Я й сам тобі все міг розповісти.
— Ну, розказуй, слухаю.
— Загалом розповідати нема чого. Проводив колишню однокласницю до будинку. Вона всю дорогу скаржилася на свою долю. Нещодавно її покинув чоловік. Вона була в такому стані, що мені довелося її заспокоювати.
– Ну і як, заспокоїв.
— Тетяно, може вистачить чіплятися до слів. У мене з нею нічого не було.
— А шкода, — сказала Тетяна.
– Що шкода? – Запитав її Дмитро.
— Шкода, що у вас нічого не було. Значить, не зміг ти жінку заспокоїти.
Після цієї розмови у Тетяни залишився осад на душі. Дмитро, сподіваючись, що дружина відстане від нього зі своїми розпитуваннями, вмостився перед екраном телевізора. А Тетяна ні слова більше не прокинула і вийшла з квартири.
Про дружину Дмитро згадав лише тоді, коли йому захотілося їсти. На плиті їжі не було, і довелося задовольнятися бутербродами. Не з’явилася Тетяна і з настанням темряви.
— Значить, до батьків поїхала, — вирішив Дмитро і ліг спати.
Тетяна прийшла додому тільки наступного ранку. На календарі був недільний день.
– І де ти пропадала? — поставив їй запитання Дмитро.
— Уявляєш, зустріла вчора колишнього однокласника. Він тільки що розлучився з дружиною. І йому зараз так погано, що мені довелося до ранку заспокоювати його.
– Тетяно, це не смішно, – сказав Дмитро.
— Любий, який тут сміх, ось на хвилиночку забігла, щоб узяти дещо з речей. А потім знову до нього втечу. Треба ж людину заспокоїти.
– Тетяно, – підійшов до дружини Дмитро, – перестань дутися. У мене справді нічого з нею не було.
— А мені якась різниця, чого в тебе там не було і чого було. Мені це зовсім не цікаво. Мені вже тікати треба.
— А як же обід? Ти що не збираєшся готувати?
— Діме, але ж ти мусиш розуміти, що там людина страждає, а ти до мене з якимсь обідом прив’язався.
— Тетяно, почекай, зупинив її Дмитро, якщо ти підеш, то я теж піду.
— Речі допомогти зібрати? – Запропонувала свою допомогу чоловікові Тетяна.
— Обійдусь якось без тебе. Тільки дивися, потім не пошкодуй, назад не повернуся.
— Було б про що шкодувати. Діти у нас дорослі, тож скатертиною доріжка.
Після такої розмови Дмитро дістав з шафи дорожню валізу і почав збирати свої речі.
– За рештою повернуся потім, – сказав він на прощання своїй дружині.
Коли Дмитро залишив квартиру, то Тетяна замислилась. «Може, не варто було закочувати скандал. Може, справді у нього там нічого не було. А з іншого боку хіба це не зрада, прогулюватися ночами з іншою жінкою, коли я, не стуляючи очей, переживаю за нього».
Через два дні Тетяна дізналася, що її чоловік після відходу від неї, попрямував до своїх батьків. «Отже, дарма я себе накручую, — міркувала Тетяна, — виходить, вона йому не потрібна».
Минув місяць.
Тетяна та Дмитро жили окремо. І ніхто з них не намагався піти першим на примирення. У тривалій сварці закінчення не передбачалося. Але незабаром доля внесла свої корективи.
Якось Тетяні зателефонувала її донька, яка проживала в обласному центрі за тридцять кілометрів від батьківського будинку.
– Мамо, можу тебе привітати, сьогодні ти стала бабусею. Я вже не дзвонитиму батькові. Сподіваюся ви на виписку приїдете до мене.
Дочка Тетяни ні слухом, ні духом не знала про сварку своїх батьків. І була певна, що вони приїдуть разом.
І що тепер робити міркувала Тетяна. І перед дочкою буде соромно, якщо я на виписку приїду сама. Та й перед сватами незручно.
Того вечора Тетяна зателефонувала своєму чоловікові і розповіла йому про дзвінок доньки.
— Кохана, мені крім тебе ніхто не потрібний, — зізнався чоловік, — дозволь мені повернутися додому.
— Гаразд, повертайся, — сказала Тетяна.
На виписку вони поїхали разом,були щасливими бабусею і дідусем, про ту незручну сварку і не згадували.
