— Дмитре, мені здається, у твоєї мами з головою не все гаразд!
— З чого ти взяла?
— А з того! Ти подивися, що вона витворяє! Губи собі наколола, ботокси всякі, одягається, як молода дівчина!
— І що? Їй подобається, нехай робить…
— Але це ж не нормально! Жінці п’ятдесят років, а поводиться так, ніби їй двадцять п’ять!
Я гірше за неї виглядаю! Замість того щоб з онуком сидіти, вона ходить по різних салонах, з подругами розважається, в кафе ходить! Моя мама собі такого не дозволяє!
— А що ти від мене хочеш?
— Присором її, чи що! Ти ж її єдиний син! Вона повинна жити заради дітей і онука! Я забула, коли вона востаннє приходила до нас! Вічно їй ніколи! Бабуся називається!
— Ой, нехай що хоче, те й робить! А не приходить, може, тому що ти вічно незадоволена?
То вона Артема не так годує, то одяг йому не такий купила. Вічно бурчиш. Згадай, скільки разів вона купувала йому іграшки, взуття, одяг, тобі все не так. То колір не подобається, то фасон. Сама винна!
— Ах, так, значить? Твоя мама з розуму сходить, а я винна? А одяг вона незрозумілий купує, хоч і дорогий. Я люблю сама все купувати синові.
— Ну тоді й не скаржся. Все, я побіг на роботу, бувай!
Марині хотілося плакати від досади. Що це за чоловік такий, не підтримав її, за маму заступається! Невже він не розуміє, що це смішно, коли жінка у віці молодиться.
Ось же довелося таку свекруху отримати разом з чоловіком! Ніякого толку від неї. Живе в своє задоволення!
Ось її мама не така! Після роботи готує, прибирає, робить закрутки на зиму, Марина дуже любила мамині хрусткі огірочки.
Шкарпетки, светрики в’яже для Артема, сидить завжди з ним, коли попросиш. А ця вічно в справах вся! Ти дивись, яка зайнята! Звичайно, їй добре, одна живе, заробляє пристойно, ніхто мозок не виносить, тільки собою і займається!
Зло бере аж! А у Марини що? Маленька дворічна дитина, вічно хворіє, кричить, балується, чоловік на роботі цілими днями. І фігура ще розповзається вшир.
А все тому, що стрес їжею знімає. Дитину вкладе спати, і бігом до холодильника. Червоного можна випити, трубочку з кремом з’їсти, роли замовити, і подивитися серіал.
Подруги рідко приходять і дзвонять, у них своє життя. Мама тільки і радує. Все для них робить, а Дімка ніби не помічає. Слова доброго тещі не скаже.
Чого вона повинна тоді мовчати, що свекруха з привітом?
— Мариночка, ти вдома? Двері були відчинені, я і зайшла! — почула Марина голос свекрухи. Треба ж, ніби думки її читає, приперлася!
— Добрий день, Тетяно Олексіївно! Я вдома. Де ж іще мені бути?!
З перших днів сімейного життя Марина відразу визначила свою позицію — мама у неї одна, і свекруху вона буде називати тільки по імені та по батькові.
Та була не проти. До вітальні зайшла свекруха з пакетом.
— Артема не чути, спить чи що?
— Захворів Артем, дала ліки і він заснув. Ви ж так часто дзвоните і приходите, що нічого не знаєте!
— Та я їхала у відрядження, Дмитру ж казала. А потім то одне, то інше. Я тут йому ось машинку купила, дивись, яка класна!
— У нас є схожа, мама купувала…
— Ну, дві будуть. Я вже не знаю, що йому дарувати. Все не так і не те…
— Гроші краще давайте, я сама куплю…
— Добре. Але іноді ж мені самій хочеться принести подарунок, дитина не зрадіє купюрам…
Марина уважно дивилася на Тетяну Олексіївну. Довге волосся, гарне фарбування, широкі джинси, вільна футболка з написами. І цій жінці п’ятдесят років…
Соромно! І обличчя майже гладеньке. Що вона таке робить?
— А я тут з подругою збираюся в Буковель поїхати, відпустку на два тижні взяла. Так природу люблю… Хочу купити собі толстовку, кросівки нові…
— Ось проблеми у вас, я в шоці… Моя мама ніколи нікуди не їздить з подругами. І в джинсах не ходить. Вік все-таки…
Пристойності дотримується. А ви прямо змінилися, після п’ятдесяти видно в голові відбувається щось…
Як не дивно, свекруха не образилася, а голосно розсміялася.
— Мариночко, життя коротке, запам’ятай це! Того року пішла з життя близька подруга, як сестра була мені. Рак зжер її за кілька місяців. Не було часу сходити до лікарні, чоловік, онуки, робота.
Закрутилася в цій метушні і пропустила хворобу. І знаєш, незадовго до відходу вона мені сказала: “Тетянко, живи так, як тобі подобається! Не слухай чужу думку. Роби те, що давно хотіла, але боялася осуду, чужих пересудів. Не відкладай життя на потім. Потім може і не бути…”
І у мене немов очі відкрилися. Адже я все життя жила для когось. Після школи вступила до інституту, до якого хотіла мама. Я жодного дня не працювала за фахом. Душа не лежала. Диплом віддала мамі, на пам’ять.
Закінчила курси дизайну, і все у мене вийшло. Працюю у великій фірмі, добре заробляю. І зовнішність мене ніколи не влаштовувала.
Губи тонкі, як ниточки, лоб хвилями від зморшок. Хіба це красиво? Косметологія творить дива зараз! Я і підкоригувала трохи. Головне, міри дотримуватися.
З чоловіком мені не пощастило, єдине, що хорошого він мені дав — це Дмитро. Розлучилися, і я не шкодую.
Я з шкіри геть вилазила, щоб у сина все було. Найкращий одяг, навчання після школи. Квартиру купила, коли ви одружитися зібралися, меблі подарувала.
Мені здається, моя місія виконана. У вас сім’я, дитина, Дмитро працює, все добре. Я можу розслабитися тепер і жити в своє задоволення. Найцінніше, що у мене є, я передала тобі.
Тепер ти тут господиня і володарка. І я дуже тобі вдячна, що піклуєшся про нього. А я просто Тетяна Олексіївна. Або баба Таня для Артема.
Онука люблю дуже, але я не можу, та й не хочу часто у вас бувати. Раз на тиждень, на мій погляд, достатньо. Адже я працюю, мені потрібен і відпочинок. Пропонувала привозити його до мене на пару днів, але ти не хочеш, не довіряєш.
Мамі везеш. Ну добре, це нормально, вона твоя мама.
— Вам добре, все встигаєте. А я сиджу вдома вічно, Дмитра нікуди не витягнеш, я теж і в гори б хотіла, і на море…
— Може, час Артема в дитячий садок віддати, йому вже два роки, сам їсть, на горщик ходить, і діток любить. Не думала про це?
— Ви що, який садок? Він ще малюк… Та й хворіють вони там вічно. Ні, я краще посиджу ще, рік у запасі. А потім на роботу. Ніколи не думала, що захочу туди, але декрет вже втомив…
— Ти просто втомилася. І це зрозуміло. Знаєш що? Давайте в суботу, ти, твоя мама Віра і я сходимо в спа, я запрошую і все оплачую!
— А Артема я куди подіну?
— З Дмитром побуде. У нього ж вихідний, ось і нехай займеться дитиною!
— Ой, ну не знаю, дивно це все, та й мама не захоче, вона навіть не знає, що це таке, спа-процедури…
— Коротше, думайте, чекаю дзвінка! Мені час бігти, Артема поцілуй за мене.
Тетяна Олексіївна схопила сумку, і з неї випала пачка тютюнових виробів. Вона засунула її назад.
— Ви що,…? — здивовано запитала Марина.
— Так, Мариночко, з молодості ще. Є така звичка.
— Фу, доросла жінка і… Це жахливо! Який приклад ви подаєте синові, онукові?!
— При вас я цього не роблю, зауважте, Дмитро не перейняв цю звичку, а Артему знати це не обов’язково. Це моя справа, як би… Все, побігла, бувайте!
Свекруха пішла. Марина вирішила зателефонувати мамі і поскаржитися на свекруху.
— Так, донько, привіт! Як справи? — відповіла мама.
— Ну ти уявляєш, приходила ця мадам, мама Дмитра, квітне і пахне! Знову збирається в гори з подругою, речі на ній нові, ось гроші дівати нікуди!
Каже, давайте я вас з мамою в спа-салон відведу! Ага, робити нам нічого, по салонах тинятися! І ще, мамо. Уявляєш, вона палить!
— Дочко, знаєш, а я заздрю Тетяні. Вона молодець. Ми приблизно одного віку, але я не така смілива як вона. Весь час живу з оглядкою — а що люди скажуть, подумають…
Одягаюся скромно, щоб не подумали, що молодку з себе корчу, на роботі тітоньки кістки перемивають всім вічно. Боюся осуду, якщо одягну щось таке…
І батько твій слова доброго не скаже, немає підтримки ні в чому. Ось і живу за правилами суспільства…
А те, що вона того…, то її справа. Я, між іншим, теж бавилася, коли в училищі вчилася. Була справа. Але потім вийшла заміж і кинула. А Таня не може, та й не хоче, напевно…
— Мамо, ти що заступаєшся за неї? Не очікувала… Ви такі різні! І, мені здається, ти поводишся відповідно до віку, а вона уявила себе вічно молодою! Ще й ці уколи в обличчя, сміх один!
— Головне, що їй це подобається! Слухай, таке відчуття, що це ти свекруха, а вона невістка, яку вичитують. Вам скільки добра зробила?
Квартира, меблі, на машину грошей додала. Золото, а не свекруха! І нехай коле, що хоче, її гроші і обличчя! І я згодна піти в цей спа, зараз подзвоню, дізнаюся, що до чого…
Марина була в шоці. Оце мама називається, свекруху підтримує. Де це бачено?
Зателефонувала подрузі Анні, поскаржилася на ненормальну свекруху.
— Маринка, вибач, але ти дурепа! Та я мріяла б про таку, як вона! У мене свекруха змія, постійно в конфліктах з нею, пиляє за кожну дрібницю, включаючи нарощені вії, закінчуючи несмачним, на її погляд, борщем.
А тут дуже навіть нормальна тітка, раділа б. І до вас не лізе. А ще мені здається, ти їй заздриш…
— Я? Заздрю? Та ще б пак! Було б чому там заздрити…
Ну ось, всі проти Марини. Та що ж таке!
Тут прокинувся син, і Марина відволіклася від сумних думок.
Чоловікові ввечері не стала нічого розповідати, толку, все одно мама хороша буде…. У суботу, в обід, до них нагрянули мама і свекруха.
— Ну що, одягайся, поїхали! Кілька годин у нашому розпорядженні!
— Ви що, серйозно? — Марина була здивована. Мама заодно з Тетяною Олексіївною!
— Марино, я побуду з Артемом, спокійно їдь і відпочивай! — відгукнувся Дмитро.
— Але я не збиралася…
— Півгодини тобі на збори, ми чекаємо в машині. Ходімо, Віро, не будемо заважати…
Увечері Марина прийшла додому задоволена.
— Дімка, мені так сподобалося! Там так класно, масаж, пілінг, сауна! Кайф! А потім ми поїхали в кафе з караоке, час провели!
— Ну ось, відпочила хоч, я радий. Очі аж горять від вражень!
— Ми вирішили періодично вибиратися втрьох! Знаєш, твоя мама відкрилася з іншого боку. Вона нормальна. Просто не така, як усі. І до мене ставиться добре, тільки й чути — Мариночка, Мариночка. Мене раніше це дратувало, а зараз подобається.
Анна сказала, що я їй заздрю, я так обурилася. А тепер і справді зрозуміла, що це заздрість.
Добре виглядає, живе як їй подобається, вільна і щаслива. А те, що чіплялася до подарунків, так це хотіла показати, що моя мама все робить краще, ніж вона. Поставити на місце.
Ми багато розмовляли, як дівчата, а не як родичі. Вона така жартівниця, смішні історії з життя розповідала, ми з мамою ледь не надірвали животи. Адже я її зовсім не знала.
І ще. Колись Артем одружиться, і я хочу бути такою ж свекрухою, як твоя мама!
— Ого, ось це ти сходила… Тобі там мізки розпарили, добре видно, що просвітлення настало… Приємно чути здорові думки. Тільки є одне але…
— Яке? Ти про що?
— Якщо трапиться невістка, як ти… Що робити? Буде носом крутити і виговорювати, обзивати ненормальною свекрухою. Ти ж вчора ще думала по-іншому…
— Я її запрошу в спа-салон і караоке! — засміялася Марина. — Теж мені проблема!
— Ну-ну, подивимося… Я тут вечерю приготував, пельмені зварив, запрошую до столу! Тобі частіше треба вибиратися з дому, інша людина прямо!
— Дякую свекрусі! Ми з мамою в захваті від неї, чесне слово. А ще, відкрию секрет — у твоєї мами з’явився чоловік.
— Оце новини… І хто ж він?
— Вона скоро сама все розповість. Ходімо вечеряти, Артемвже заліз на стілець…
З цього дня Марина змінила своє ставлення до Тетяни Олексіївни. Мамою називати вона її так і не стала, але й перестала говорити, що вона ненормальна свекруха.
Вона зрозуміла, що була несправедлива і насправді вона виявилася більш ніж нормальною. Пощастило просто, що тут скажеш…
Спеціально для сайту Stories
