-Юлю, в садку скоро ранок, а у Віки костюма немає. Ну не йти ж дитині другий рік в одному і тому ж костюмі. Ти зарплату отримала? Дай грошей, я тут в магазині такий костюм пригледіла, Віка якраз такий хотіла.
-Мамо, ти на роботу взагалі збираєшся виходити? Он, в школу прибиральниця потрібна, в садочок нянька потрібна. Там все поруч, і дітлахи у тебе на очах будуть, і зарплата, нехай і невелика.
Все ж краще, ніж вдома сидіти. Хоч тобі і Віці на одяг вистачатиме. Ну не можу я одна нас всіх прогодувати. Вам же постійно щось треба, то сукні, то туфлі, я вже забула, коли собі щось купувала. Я дітям своїм рідше обновки купую, ніж сестрі.
-Юлю, а який сенс мені на роботу йти? Я що так без грошей живу, не працюючи, що на роботу вийду, все одно зарплату не побачу. Картка заблокована, я і буду горбатитися на борги! Та й не хочу я прибиральницею йти працювати.
-А ким ти хочеш працювати, якщо у тебе ні освіти, ні досвіду ніякого немає? Та й борги твої все одно віддавати доведеться, не будеш же ти все життя ховатися!
-Я за дітьми стежу, якщо що, і по дому все роблю, ти приходиш на все готове!
-На яке готове, мамо? Ти подивися, у що будинок перетворився! Тут же свинарник моторошний, і не скажеш, що в будинку є жінка. Я кожні вихідні тільки те й роблю, що порядок наводжу, та їжу на тиждень вперед готую. На що готове я приходжу, мамо?
Те, що ти мною приготований суп в мікрохвильовці розігріла – це не все готове, розумієш! А за дітьми – що за ними стежити? Вранці я Віку з Колею в садок відвожу, попутно Оленку в школу, а сама на роботу біжу, ти ж в цей час ще спиш.
Оленка сама на автобусі додому добирається, зустрічати її не треба, а ввечері я так само дітей сама забираю. Де ти встигаєш за ними стежити?
Тільки й чути – дай, дай, дай. Загалом, або ти шукаєш собі роботу, або їдеш в село, в свій будинок. З мене досить. Я втомилася, мамо. Ти ж сама на мою шию сіла, ще й Віку посадила.
***
-Юлю, ми в кафе збираємося, ти з нами? Ходімо, хоч раз на рік відпочити треба.
-Маріє, та яке яке кафе? Мені й йти-то немає в чому, та мати ще сказала, що Віці костюм на ранок купити треба. Я б пішла, та грошей і так ледь вистачає.
-Юлька, та відправ її на роботу! Скільки ще ти будеш одна всю сім’ю тягнути? Ти в дзеркало давно себе бачила? Від тебе ж скоро одна тінь і залишиться.
Вона ж молода ще, що вдома сидіти, на тебе сподіватися? І взагалі, у неї ж будинок у селі, чому вона у тебе живе?
-Так не хоче вона працювати. Вона звикла вдома сидіти і нічого не робити, навіщо їй зараз працювати йти? Та з одного боку мені і простіше, нехай вдома сидить, за дітьми дивиться, за порядком стежить.
Я, скільки себе пам’ятаю, вона ніде і не працювала. То за бабусею моєю доглядала, ми на її пенсію жили, потім з батьком Вікі зустрічатися почала, він одружений був, але їй завжди допомагав, та й мій батько аліменти платив. Так і жили.
Потім я вийшла заміж, у нас народилася Оленка, а слідом Коля. Того ж року мати народила Віку. Ми переїхали до міста, в селі продали будинок, купили тут, а мати залишилася в селі. А потім батько Вікі пішов з життя, вона залишилася одна. Ти ж сама розумієш, що в селі без чоловіка нікуди.
Будинок на очах розвалювався, роботи особливо немає, у неї ні дров, ні вугілля на зиму не було, ось ми і покликали її до нас, перезимувати. Зиму прожила, на літо залишилася, а там і прижилася.
У мене з Вадиком якраз розлад починався, він загуляв, я на розлучення подала. Думаю, нехай мати живе зі мною, мені все легше, я після декрету вже працювала, а мати вдома сиділа, з дітьми. Вона ж допомагала мені, на лікарняний з Оленою і Колею ходила замість мене.
Сама знаєш, не люблять у нас працівників, які часто ходять на лікарняні, а з маленькими дітьми по-іншому ніяк.
-Так діти вже виросли, Юлю. Твоя старша вже в школі, а сестра та син вже не малюки, часто не хворіють.
-Ну так, але у неї ж по кредитах великий борг, всі картки заблоковані. Вона в садок тимчасово виходила працювати, так жодного разу зарплату і не отримала, відразу все списують з картки.
Вона і пенсію на Віку не оформила, там батьківство доводити треба, вони ж не жили разом.
-Зачекай, який кредит, якщо вона не працювала, як ти кажеш? Хто їй його дав?
-Ну, хтось дав. Вона ще в селі жила, то одну кредитку оформила, то іншу . Там сильно і не перевіряли доходи тоді. Ну і витратила. У неї зараз загальна сума боргу більше 100 тисяч, а платити ні з чого. Так і вирішили, що я працюю, а вона займається будинком.
-Так а борг нікуди не дінеться, його платити все одно доведеться. А якщо з твоєю матір’ю щось трапиться, то борг перейде до тебе і Віки. Ти відправ її працювати, нехай хоч борги гасить, нема чого їй вдома сидіти. Вона ж молода ще, 49 років – ще не вік.
Та розмова з подругою міцно засіла в голові у Юлі, і все частіше вона стала придивлятися до матері. Перегляд серіалів допізна, пізній підйом, різні косметичні процедури – і мама в її 49 років поруч з Юлькою виглядала максимум як старша сестра.
Готуванням і прибиранням жінка себе не сильно обтяжувала, уроки з донькою робила Юля, рукоділлям в садочку теж займалася вона.
Першу розмову з матір’ю Юля завела ніби випадково, але мама, зробивши вигляд, що натяку не зрозуміла, від цієї розмови пішла.
Наступна розмова не змусила себе довго чекати, але мама знову не захотіла розмовляти на цю тему, сказавши, що вона займається будинком і стежить за дітьми.
Останньою краплею стала розмова про костюм на ранок для сестри, який просто необхідно купити. Юлька так кричала на матір, що та, образившись на весь білий світ, пообіцяла після нового року зайнятися пошуком роботи.
***
– Ну що, Юлю, напрацювалася мати? Ненадовго її вистачило… Ти її до нас влаштуй, у нас же тітка Катя скоро на пенсію йде, ось і нехай посуд миє.
-Ти що, Маріє, смер ті моєї хочеш? Я не буду червоніти за неї, нехай сама собі роботу шукає. У мене поки, слава Богу, з начальством відносини хороші, не потрібна тут мати. Надовго не затримається, а мені червоніти потім.
Їй же скрізь все не так. У школі їй шумно, в садку діти маленькі, втомлюється, важко, в магазині покупці туди-сюди ходять, смітять, та начальство не дає сидіти. Їй і у нас в їдальні не сподобається, теж знайде причину, щоб не працювати. Начебто з наступного тижня в кіоск виходить, не знаю, що далі буде.
А що далі буде? Так і буде мама бігати з місця на місце, поки здоров’я дозволяє. Тільки терпіння у Юлі закінчилося.
Вирішили продати будинок матері, але він настільки занедбаний, що невідомо, хтось погляне на нього взагалі…
Минав час…
Знайшовся покупець на будиночок матері, дає маленьку суму, мама противиться, що я на ці гроші купити зможу? 200 тисяч смішні гроші.
Юля запропонувала мамі купити будиночок на сусідній вулиці. Кімната-кухня. Просять за нього 250 тисяч, ціна нормальна, Юля навіть кредит згодна взяти, допомогти мамі, тільки мамі хороми подавай, не хочеться їй від дочки з’їжджати, там добре, комфортно на всьому готовому.
Юля мамі сказала, що думати тут нема чого, іншого варіанту немає. Якщо зараз не продати за ці гроші, потім зовсім нічого не виручити за нього.
Чекає тепер мама, коли видадуть їй дозвіл на продаж будинку. Чекає, та на дочку ображається.
Спеціально для сайту Stories
