– Що скажеш з приводу проекту того будинку, який я тобі показала вчора? – запитала Іра чоловіка за сніданком перед роботою.
– Так, начебто, непоганий! Але ти ж знаєш, що я в цьому не особливо розбираюся! – відповів Вадим їй, практично не відриваючись від телефону.
– А якщо я тобі скажу, що це проект нашого майбутнього будинку? – перепитала вона.
– Нашого?! – ось тепер телефон Вадиму став не таким уже й цікавим.
– Так! – усміхаючись відповіла Іра. – Ми ж хотіли з тобою свій будинок почати будувати! Пам’ятаєш?
– Та це було б просто чудово! Я так довго чекав, поки ти дозрієш для цього! – зрадів він.
– А що? Уже придумала, де хочеш будівництво почати? Коли? Хоч що-небудь? – запитання посипалися з нього, як із кулемета.
– Почекай, почекай! – засміялася Ірина від цього. – Я поки що тільки план накидала, чорновий проект, скажімо так! Все інше поки що навіть не думала! Ось через тиждень у відпустку піду і займуся цим! А то якось набридло вже в місті жити!- відповіла вона на всі запитання чоловіка разом.
– Добре! Я тільки за! А що в нас там із грошима зараз, до речі? Може, починати вже?
– Ось це… Питання, звісно, цікаве… Я тільки за себе можу сказати, за тебе ж мені звідки знати? Твої гроші й накопичення всі в тебе! – дещо задумливо сказала вона.
– Ну а в тебе зараз там скільки?
– Мільйона півтора є вже… – обережно відповіла Іра.
Вона раніше не говорила чоловікові, скільки в неї накопичених грошей є за весь час їхнього шлюбу. Ті гроші, що вона накопичила до шлюбу, вона тримала на окремих рахунках, чоловікові про них знати необов’язково, думала Іра.
– А в тебе, що там зараз, Вадиме? Приблизно стільки ж має бути, так? У нас же практично однакові зарплати, та й витрати в нас із тобою майже всі спільні й однакові! За цю мою квартиру платимо, продукти, машини, ну і там по дрібницях… Так?
– Звичайно! Я правда не пам’ятаю зараз точно! Але, напевно, ти маєш рацію! – надто бадьоро і впевнено відповів їй чоловік.
Іра вловила якусь фальш у голосі чоловіка, але не стала зараз на це звертати увагу, не хотіла псувати ранок. Потім все одно все дізнається, так чи інакше, якщо, звичайно, їй це не здалося.
– Гаразд, потім подивишся і скажеш! – усміхнулася вона, хоча показала йому поглядом його телефон, який зараз лежав на столі.
Нічого не заважало Вадиму просто зараз подивитися, що в нього там на рахунку, і сказати це дружині, але він проігнорував її погляд. Щось начебто заважало йому це зробити при Ірині.
– До речі, ти ж у курсі, що Дар’я виграла олімпіаду в школі якусь? – швиденько змінив він тему.
– Та що ти? – із сарказмом запитала його дружина. – Це яку ж?
– Не знаю точно! Мені колишня дзвонила, говорила! А ще вона сказала, що наступного тижня Дар’я в нас житиме! Тут! Мати її кудись їде зі своїм залицяльником, на море, чи що! А Дар’ю до нас відправляє!
– Навіть так? – відразу ж змінилася в обличчі Іра.
Вона не любила доньку свого чоловіка. Хоча дуже любила дітей узагалі. Сама раніше дуже хотіла малюка, стати матір’ю, але з’ясувалося зрештою, що після операції, яку їй робили в підлітковому віці, у неї ніколи не буде дітей… Це була дуже важка новина для неї та її першого чоловіка. Власне, через це вони і розлучилися в підсумку.
Але вона це пережила і тепер просто рухалася далі. Зустріла Вадима, вони одружилися, а в нього вже була донька від першого шлюбу, отже, до неї жодних претензій із цього приводу вже не буде.
Потім почало з’ясовуватися, що його донька – це просто бестія в образі безневинної маленької дівчинки…
Дар’я одразу ж не зненавиділа Ірину. Причиною цього виявилося те, що дочка звинувачувала її в тому, що батько пішов із сім’ї. Хоча, коли Вадим познайомився з нею, він уже три роки як був у розлученні, але так само, як і зараз, продовжував брати участь у вихованні доньки. Любив її, обожнював і часто балував.
– Так… – невпевнено відповів він дружині. – Та я сам був у шоці, якщо чесно, коли вона мені зателефонувала і все це сказала! Але відмовитися я теж не міг, сама розумієш же? Дар’ї тільки чотирнадцять, вона ще не може одна цілий тиждень жити! – виправдовуючись додав він, бачачи вже, що Ірі це дуже не подобається.
– Вадиме! – злегка роздратовано вже стала говорити Іра. – Ми ж із тобою обговорювали вже це! Я не хочу, щоб твоя донька тут з’являлася! Вона мене ненавидить! Та й до того ж, минулого разу, коли в неї ще був пропуск сюди, у мою квартиру, вона максимально намагалася нашкодити! Квіти мої повиривала, кішку мало не отруїла! Тож…
– Та все буде добре, Іро! Відтоді минуло вже два роки! Вона не буде так поводитися! Тож тобі нема про що переживати! І взагалі, досить постійно засуджувати мою доньку! – став заступатися за неї батько вже більш упевнено, ніж раніше.
– Серйозно? Ти мені й тоді теж казав, що нічого поганого не буде! Але було ж!
– Іро! Вона вже не така шкідлива, як була! Вона змінилася!
– Змінилася? І нормально почала сприймати, що її татко одружився вдруге і не з її мамусею?
– Ну… Я не знаю… Не питав її про це! Але вона ж не дурна, все-таки… Та розберемося за фактом! Що ти з цього одразу почала робити трагедію?
– Тому що пам’ятаю, як виходжувала свою кішку, після приїзду з ветеринарки! Пам’ятаю, що було з моїми квітами! І не хочу…
– Хочеш ти цього чи ні, але Дар’я поживе тут із нами! Усе! Тим паче я їй уже ключі зробив від цієї квартири, щоб вона могла зі школи сама приїжджати!
– Що ти зробив?! – злобно підвелася з-за столу Іра. – А мене не хотів запитати перед цим? Ні!!!
– Це моя донька!!! – підвищив Вадим голос на дружину.
– Так і шукай місце, де з нею пожити, поки її мати десь там катається! Але тут її не буде! – категорично заявила Іра чоловікові в підсумку.
Після цього вона різко встала з-за столу, прибрала за собою посуд, помила його і пішла збиратися на роботу.
Але ж ранок так добре починався… Про майбутній будинок поговорили.
– Ні, Іро! Дар’я поживе зі мною! З нами! І це більше не обговорюється!!! – рявкнув Вадим у відповідь дружині, так щоб це було чути в кожному куточку квартири, і, оскільки був уже зібраний, швидко взувся, вдягнувся і вийшов із квартири, поки дружина не встигла щось йому заперечити у відповідь.
Увечері цього ж дня знову був скандал з приводу дочки Вадима. Домовитися вони знову не змогли ні про що, бо ніхто не хотів нікого чути. Хоча Іра й пропонувала, щоб чоловік на тиждень винайняв квартиру якусь, щоб пожити там із донькою, або ж, щоб він пожив поки що у квартирі у своєї колишньої дружини. Але Вадим був непохитний.
Він не хотів навіть просто зрозуміти, що його донька не таке вже й янголятко, яким він собі її уявляє, і що Ірі неприємна його донька.
У перший день відпустки Ірини Вадим все ж привіз Дар’ю до них. Дружина повністю ігнорувала, що чоловіка, що його доньку. Перестала готувати, займалася тільки своїми справами.
Вадим хоч і дуже на це злився, але нічого вдіяти з цим не міг. Хоча йому взагалі треба було радіти, що його самого за такі дії не вигнали з дому, що дружина не змінила замки на квартирі, що вона просто їх ігнорує, терпить хоч так.
Але посеред тижня, коли Вадим уже більш-менш змирився з усім цим, Дар’я нарешті показала і йому, на що здатна.
– Дар’я !!! – закричав він.
– А! Тепер усе зрозуміло! Тільки…
– Що, татку? – виглянула з вітальні дівчинка-підліток.
Щойно вона побачила батька, очі від переляку і здивування мало не повискакували. Вона стояла біля вітальні й не знала, що сказати.
– Твоїх рук справа?! – закричав на доньку Вадим.
– Тату, я ж не знала, що ти будеш користуватися цим! Я ж… Я…
– Це для мене твоя донька хотіла зробити такий сюрприз! Для мене, не для тебе, любий! Але ось тепер-то ти розумієш, про що я тобі казала? І до речі…
Іра обійшла чоловіка і зайшла у ванну. Уся ванна, нова й білосніжна, була синьою. Ірина почала брати свої засоби гігієни, і виявилося, що всі вони сині. Усі. Крім, звісно, того, що призначалося, як думала Дарина, для її батька.
– Вона наповнила цим усі мої шампуні, бальзами, гелі… Усе!
– Це я й так уже зрозумів, Іро! Мені-то зараз, що робити? Як це все відмити? – знову почав підвищувати голос Вадим на дружину. – Синька ж? – запитав він у доньки спокійніше.
– Так…
– Інтернет тобі в допомогу! – злобно сказала Ірина і пішла назад у спальню.
Він довго підбирав засіб, щоб позбутися синюшного кольору на шкірі. І лимонами намагався, і рідиною для зняття лаку, старою, яка залишилася в Іри ще відтоді, як нігті жінки фарбували самі собі вдома, а не ходили по салонах і майстрах, і ще купу всього перепробував. Але все-таки до ранку йому вдалося більш-менш відбілитися, привести себе в людський вигляд.
На роботу цього дня він не поїхав, бо не спав усю ніч, та ще й якісь синюваті відтінки в його зовнішності були присутні.
Дар’я на ранок спокійнісінько вирушила до школи, її батько більше їй і слова проти не сказав, окрім як вчора при дружині.
І майже одразу після того, як дівчинка пішла, поки Вадим ще не ліг виспатися після безсонної ночі, Іра йому надала список усього того, що зіпсувала його донька, з написаними поруч цінниками. Було все приблизно більше двадцяти тисяч, тому що Іра користувалася дорогими засобами догляду за собою.
Давно вже перестала купувати це все в магазинах, а замовляла у своїх майстрів у салоні все. І було це недешево, природно.
– Це те, скільки ти мені повинен повернути тепер! – сказала вона і пішла назад у кімнату.
Вадим окинув поглядом усе розписане на аркуші і кинувся слідом за дружиною.
– Це з якого ще дива, Ірино?! – обурився він.
– Як з якого? Дочка твоя? Твоя! Вона зіпсувала мої речі! Хто, значить, за неї має платитиме? – запитала вона спокійно, почекала невеличку паузу і дала відповідь. – Правильно! Ти! Ну або твоя колишня дружина! Там уже самі розбирайтеся!
– Та з якого переляку стільки? Вона що…
– Усі ці засоби, що вона синькою залила, Вадиме, недешеві! Навіть твої, якими ти користувався вчора і весь учуханився, коштують по півтори тисячі!
– Але вона ж просто дитина! Це ж не так критично, тим паче ти і так нормально заробляєш! З якого дива я буду тобі за все це платити? Ти моя дружина!
– Так! Дружина! – злегка підвищила Ірина голос на Вадима. – Дружина, у квартирі якої ти живеш! І чиї слова проігнорував перед тим, як притягнув сюди цю дівчину! Ось тепер сам і розплачуйся за її справи! А ще відвези її куди-небудь звідси, доки…
– Не збираюся я цього робити! Ні відвозити Дар’ю, ні платити тобі!
– Навіть так? Добре! – усміхнулася Іра на це. – Тоді вона ночувати сьогодні буде на вулиці! У квартиру я її не пущу!
– Ти зовсім уже з глузду з’їхала? Вона ж просто…
– Що, просто?! А коли вона мені отруту куди-небудь підсипле, для тебе це теж буде “вона ж просто”?! – уже не витримавши напруження ситуації, закричала Ірина на чоловіка.
– Вона б такого ніколи…
– Теж саме ти говорив про все інше, але сам відмивався всю ніч від її “пустощів”! Так що…
– Вона залишиться тут зі мною, і крапка!!! – закричав він у відповідь.
– Якщо до ранку твоя дочка не залишить мою квартиру, Вадиме, то ти разом із нею будеш шукати собі новий дім!
Після цих слів Іра знову попрямувала до спальні. Але чоловік схопив її за руку.
– Що я, що Дар’я звідси підемо тільки тоді, коли самі того захочемо! Зрозуміла?! – злобно сказав він.
– А якщо ти зараз продовжиш себе так поводити, то з відпустки ти тільки на візку інвалідному на роботу поїдеш, люба моя!
Іра зрозуміла, що сперечатися, кричати, лаятися з Вадимом зараз немає жодного сенсу. Це було написано в його очах, не кажучи вже про погрози, які він їй зараз висловив. Тому вона промовчала, вивільнила свою руку і пішла в кімнату, нічого більше не сказавши чоловікові.
Але вона розуміла, що жити з ним більше не зможе. Це дуже й дуже нехороші дзвіночки для їхнього подальшого шлюбу пролунали в його голосі…
Тож коли Вадим уже після того, як виспався і поїхав по доньку до школи, вона викликала одразу ж слюсаря, і їй змінили замки на вхідних дверях.
Поки Вадим ще не приїхав додому, вона почала швидко збирати всі його речі. Щоб встигнути виставити їх перед дверима. “Нехай забирає і котиться звідси разом зі своєю донечкою, куди захоче, але тут він більше жити не буде точно.”
Вона встигла майже все зібрати до їхнього повернення. Залишилися тільки інструменти, які були на балконі. Вона щойно потягла їх до вхідних дверей, як почула якесь шарудіння в під’їзді.
– Іро!!! Це що за спектакль?! Двері відчини!!! – закричав через двері Вадим.
– Ні! Більше ти сюди не зайдеш, любий мій! Ні ти, ні ця ! – відповіла Ірина чоловікові.
– Що за маячня? Це ти через ті слова, які я сказав перед тим, як спати пішов?! Ну, вибач, я був втомлений, не спав, не подумав…
– Пізно, Вадиме! Шукайте тепер собі притулок десь в іншому місці!
Після цього Вадим почав так тарабанити у двері, що Іра подумала, він зараз просто її винесе.
Це тривало близько двадцяти хвилин. Сама Ірина не стала викликати поліцію, це зробили сусіди. Але коли приїхали органи правопорядку, Вадим зі своєю дочкою вже кудись зник. Він забрав усі сумки і кудись поїхав.
Іра все розповіла співробітникам поліції. Що було і як було, починаючи з того, як Дар’я ледь не отруїла її кішку, і про всі інші капості, і закінчила вибиванням її вхідних дверей.
Ірині порадили якнайшвидше подати на розлучення і до суду на чоловіка та його доньку за псування майна.
Вона так і зробила.
Через якийсь час після розлучення, коли був розподіл майна, виявилося, що замість мільйона на будівництво будинку в нього всього було сорок тисяч. І він не знімав навмисно нічого, він майже всі свої зароблені гроші переказував колишній дружині й доньці на їхнє повне утримання, залишаючи собі тільки те, що треба для проживання в Ірини. На необхідні розтрати. І саме на ці гроші його колишня дружина повезла свого чергового чоловіка на тиждень на море тоді, коли Дар’ю підкинули до Іри додому.
Тільки в цей час усе стало зрозуміло, і Іра була невимовно рада тому, що вони не почали будувати будинок, а то вона б усім опікувалася і за все платила, тоді як Вадим спонсорував би свою колишню і її чоловіків.
А потім ще й відсудив би в неї половину будинку в разі чого.
Тож усі ці капості його доньки були дуже навіть доречними, незважаючи на все інше…
