– Дуже приємно, Надія! А скільки вам років, мила? – зневажливим тоном запитала у Наді мати нареченого.
– Тридцять два роки.
– Що? Тридцять два?
Ігор, ти в своєму розумі? Та вона тобі в матір годиться! – не звертаючи уваги на гостю, мати Ігоря висловила синові все, що думала про його наречену, з якою він зустрічався два роки, і нарешті вони вирішили офіційно оформити свої стосунки.
– Мамо, припини!
– Любов Дмитрівна, у нас з Ігорем різниця в три роки. Хіба це критично, – з подивом дивилася невістка на майбутню свекруху.
– Що припини, що припини? – не звертаючи уваги на Надію, Люба суворо дивилася на сина. – Тому ти від мене її приховував? Ти що, збрехав їй про свій вік?
– Любов Дмитрівна…
– Та для тебе можна просто – Люба, ти, мила, вважай мені ровесниця.
Мій син молодший за тебе на вісім років, ти для нього не пара, та ще й у тебе причеп на додачу. Кому на шию хочеш повісити – дитині?
Ошелешена від прийому Надія підхопилася і вискочила з вітальні в передпокій.
Вона більше не мала наміру терпіти приниження від безглуздої жінки, яка за п’ять хвилин спілкування змогла розтоптати в пил надію на світле майбутнє з Ігорем.
– Надю, почекай! Не звертай уваги. Давай вдома поговоримо?!
– Ігор, ти не зрозумів? Більше не буде ніякого дому! Я наполягаю, прошу тебе забери свої речі і на цьому – все!
Ти мене обдурив… – Надія швидко збиралася, накидаючи верхній одяг. – Адже можна було уникнути скандалу, якби ти сказав мені правду!
– Надю, не кип’ятися. Я винен, але ти б не подивилася в мій бік, так?
Я закохався в тебе з першого погляду. Ти єдина жінка, яка мені потрібна.
Мені плювати на думку мами. Головне, що ми кохаємо один одного. Я ж попереджав, що з знайомством треба почекати, але ти не захотіла мене слухати.
– Почекати? У РАЦСі чи що, хотів нас один одному представити? Щоб вона там прилюдно наговорила гидоти?
Ми разом майже рік живемо, скільки ще потрібно було чекати?
Ні, Ігор, стосунки на обмані не будуються, тим більше шлюб. Твоя мама чітко визначила свою позицію. Вона не дасть нам спокою, тому краще розлучитися зараз.
Не треба мене проводжати, а речі забереш потім.
Надя не захотіла продовжувати стосунки з Ігорем і, тим більше, виходити за нього заміж.
Після знайомства з майбутньою свекрухою молодята розлучилися, незважаючи на незліченні спроби Ігоря помиритися з коханою. Надя була непохитна.
***
– Сашко, чай будеш? З малиновим варенням. – Любов Дмитрівна пригощала дорогого гостя на кухні.
– Любо, як же смачно. – хвалив він млинці господині, які уплітав з великим апетитом за обидві щоки, запиваючи ароматним чаєм. – Ти моя солоденька! – притягнув він до себе жінку і посадив на коліна.
Голубки защебетали. Їх задушевну розмову порушило несподіване повернення Ігоря.
Після розриву з Надею він знову повернувся додому, але приходив ночувати пару разів на тиждень, решту часу ночував у друзів.
Люба здригнулася і поспішила назустріч синові, щоб попередити його про гостя.
– Це мій Ігор прийшов. Зараз я вас познайомлю, – пояснила вона Сашку.
– Мамо, де мої капці? – пролунав бас із передпокою.
За тоном Люба відчула недобре.
“Знову напідпитку…” – зрозуміла вона.
– У нас гості? – Ігор смикнув за рукав чоловічу куртку на вішаку, так що вона з тріском злетіла – відірвалася петлиця.
– Ігор, ти знову… ! Дай сюди! – мати вирвала куртку кавалера і спробувала її повісити назад. – Де ти встиг так набратися? Просила ж! Ну що ти як з ланцюга зірвався?
– А ти ніби не знаєш – що?
– Де мої капці? Хто взув мої капці? І що, мені тепер босоніж ходити? – голосив молодий господар.
– Іди проспися! – Люба спробувала заштовхнути сина в спальню і не пустити його на кухню, відчуваючи, що добром зустріч сина, який прийшов на бровах, з її кавалером не закінчиться.
У такому стані Ігор здатний наламати дров і зганьбити її.
Місяць тому Любов Дмитрівна на дні народження подруги познайомилася з племінником цієї самої подруги.
Сашко виявився дуже приємним співрозмовником. Самотній чоловік, за його плечима був невдалий шлюб, звернув на неї увагу і почав залицятися до Любані, так він називав її з перших хвилин знайомства.
Стосунки розвивалися стрімко і, після декількох походів в кіно і театр, Олександр запропонував жінці з’їхатися.
Люба вперше за довгий час відчула себе жінкою, яка ще може викликати у чоловіків інтерес.
Чоловіка не стало десять років тому, так що вона давно віддала данину його пам’яті і за всі ці роки не заплямувала себе в підозрілих зв’язках з протилежною статтю, дотримувалася жалоби як належить.
Люба роздумувала над пропозицією Олександра – жити разом, причому на її території.
Але жіноче серце давно скучило за чоловічим теплом, і вона з радістю погодилася б, але потрібно було якось пояснитися з сином.
Вона дуже боялася цієї розмови. Ігор останнім часом поводився огидно, і його реакцію легко можна було передбачити, тому Любов тягнула з спільним проживанням, але охоче приймала Сашка у себе в квартирі.
Сконфужена Дмитрівна зрозуміла, коли несподівано з’явився Ігор, що бурі не уникнути.
– А я виспався! Чого ти мене спати вкладаєш? Я взагалі-то їсти хочу! Дай чогось пожерти!
– Ігор, що за слова? Звідки ти їх нахапався, де твоє виховання? – намагалася приборкати мати сина.
– Де? А ти не здогадуєшся? – Ігор йшов прямим наведенням на кухню, посміхаючись поведінці матері і відчуваючи, як вона хвилюється.
– Вітаю! Олександр! – привітався і простягнув руку Ігорю гість.
– Це ти заради нього так вбралася, мамо? – в очах Ігоря промайнув глузливий вогник, він не відповів на привітання. – Так… І давно у вас? – звернувся Ігор до Сашка.
– Що?
– Ну, кохання крутите за моєю спиною… давно?
– Ігор! – сварила його мати, червоніючи як дівчинка.
– Ні, ну а що я, власне, такого незручного запитав? Маю повне право знати, з ким зустрічається моя матуся. Он капці мої йому віддала – значить серйозно?
– Кхе – кхе. – зніяковів Сашко.
– Зараз альфонсів розвелося, як поросят недорізаних. Треба вухо тримати гостро, чого доброго, відіжмуть житлову площу. Для них це як два пальці об асфальт.
Мамо, він же до нас не збирається переїжджати? І ти б паспорт у нього перевірила для початку. А краще його «пр..ити», у мене знайомі в поліції є. Хтозна, чим він займається. Може, у нього ось таких дам, як ти, повна коробочка, колекціонер, блін.
– Любаню, я краще піду!
– Та що там – сиди, раз прийшов. Не буду заважати сімейній ідилії. – Ігор розвернувся і зібрався вийти з кухні, але раптом зупинився і запитав у матері, дивлячись їй в очі: – А років-то йому скільки?
– Що? – Люба готова була провалитися від сорому.
– Що-що? – передражнив він матір. – Він же не дама, щоб приховувати свій вік, правда? Як там тебе? Іван!
– Олександр! – поправив Ігоря чоловік.
– Та зрозумів я! Колю! – з глузуванням говорив Ігор. – Так скільки тобі, друже?
– Тридцять п’ять.
– Ха! Тридцять п’ять… Та ти ж йому в матір годишся, мамо! Він же майже мій ровесник. І як мені його звати накажеш: по імені чи тату?
– Ігор! – майже завищала Любов.
– Ти ж не збираєшся йому народжувати? Хоча яке мені діло. Головне тепер всі щасливі, правда, мамо? – Ігор злобно оскалився.
Люба більше не промовила ні слова. Олександр пішов мовчки, не чекаючи фіналу.
Задоволений своїм «виступом», від якого втік по-англійськи кавалер матері, Ігор з повним почуттям виконаного обов’язку завалився спати в одязі.
А Дмитрівна проплакала півночі на кухні.
Сашко був на десять років молодший. Він не приховував свого віку, та й вона не відчувала різниці. У них було багато тем для спілкування. З ним Любі було легко і весело. Вона закохалася і подумала, а чому б і ні?
Тільки зараз, коли Люба опинилася на місці Надії, усвідомила, як погано вчинила по відношенню до коханої сина. Вона не мала ніякого права лізти в чужі справи.
Кажуть, що ситий голодного не розуміє. Ось так і з Любою.
Як пелена впала з очей. Люба вчинила як егоїстка, зруйнувавши щастя сина, а він же любить Надю. Став на зло матері вживати, грубити…
Вона, Люба, винна, що життя сина покотилося під укіс. Це її помилка, а помилки треба вчасно виправляти.
“Тепер всі щасливі!.. У матері годишся…” – лунали слова сина в голові у Дмитрівни як справедливий докір на її адресу.
Ну і накоїла Люба справ, тільки їй і під силу виправити скоєне.
Надя ж ні чути, ні бачити Ігоря більше не бажає. Добре ж мама постаралася.
Образила Надію, загнула звичайно: “в матері годиться” – з різницею у вісім років. Перегнула палицю, переборщила – не те слово.
Чи можна пробачити таке хамство з її боку? Чи захоче Надя з нею розмовляти?
Плакала Дмитрівна, відчувши докори сумління, щиро каючись у своїй поведінці.
***
– Ігор, куди ви їдете? А, зрозуміла! Добре, привозьте дівчаток…
Звичайно-звичайно посидимо, ну як не подивитися за онуками. Ага… Ага… Зрозуміла. Зараз Сашка відправлю за пюрешками…
Та годі… Самі розберемося, ви тільки з Надею обережніше. І не ганяй! – заливалася солов’єм Люба від дзвінка сина, який попросив матір доглянути за дітьми.
Люба змінилася. Помирила сина і Надію.
Випросила пробачення у невістки і дівчаток її прийняла, онуками їх називає, а вони її бабусею.
А ще невістка подарувала їй онучку, Вірочку. Бабуся її обожнює, але й, звичайно, нерідних онучок не ображає, гостинцями всіх балує.
А Сашко допомагає Любі доглядати за онуками, коли батькам по справах потрібно відлучитися. І з Ігорем вони як друзі. У чоловіків завжди знайдеться багато спільних тем для спілкування.
Все можна виправити в житті, головне вчасно загальмувати на повороті і не проскочити «точку неповернення», не наговорити людині зайвого, зуміти промовчати, не нав’язувати своєї думки, адже так легко все зламати.
Добре, що Надя великодушна і знайшла в собі сили пробачити Дмитрівну.
А який Ігор щасливий – словами не передати.
– У нас тепер повний комплект: Віра, Надія і Любов! – радіє він за сімейним столом в компанії найближчих і рідних людей.
А що ще для щастя потрібно?
Спеціально для сайту Stories
