У тридцять років я розлучилася з чоловіком, який не вважав гріхом погулювати з іншими жінками.
Свободою я насолоджувалася, у новий шлюб не поспішала. Зі мною фліртували багато чоловіків. Іноді я погоджувалася провести разом вечір, повечеряти і сходити в кіно.
Навіть короткостроковий роман один трапився. Але коли тимчасово безробітний Ігор після нетривалого залицяння вирішив переїхати в мою квартиру, я розірвала стосунки.
Мама терміново намагалася видати мене заміж. На її думку, “годинник” мій ой як давно вже цокає. Але ні Павло з величезним пузом і лисиною, ні Олексій, який живе з мамою в однокімнатній квартирі, ні “вільний художник” Юра не стали претендентами на мою руку…
– Тобі треба знизити свої вимоги до чоловіків і не задирати носа, – радила мама.
Вона, звісно, бажала мені добра, але по-своєму. Олександр Іванович, мій вітчим, приносив додому певну частину зарплати, на вихідних розслаблявся з пінним, після кількох стусанів міг сходити за продуктами. І, на думку мами, він був непоганим чоловіком і задовольняв її потребу “мати штани в будинку”.
А я ось так не хотіла.
Але навколо мене всі ніби змовилися і сватали мені своїх друзів, сусідів і двоюрідних братів. Андрюшу (так-так, саме так мені представила його подруга Віка) схвалили всі, включно з моєю мамою.
Віка знала його особисто, а інші мої подружки, мама і сестра задовольнилися фотографією і усною характеристикою.
А у мене ось зовсім не лежала душа знайомитися з цим самим Андрюшею.
– Ти сходи з ним хоча б на одне побачення. Хлопець, дійсно, хороший, – умовляла подруга. І я дозволила Віці дати цьому Андрюші мій номер телефону.
Голос у нього був доволі приємний. Судячи з фото, це був не мій типаж, але все ж мав досить стерпний вигляд. Чоловік призначив мені зустріч у кав’ярні, яка була далеко і від роботи, і від дому.
– Андрію, але мені зовсім незручно так далеко добиратися, – заперечила я, почувши вибір мого кавалера…
– Ось ви, жінки, завжди шукаєте, щоб було зручно, але ж для щастя іноді треба постаратися, – засміявся Андрюша.
Про те, щоб викликати мені таксі і мови не йшло. Що ж, я вирішила послухатися маминої поради і не задирати носа. Дісталася я на таксі, а за п’ять хвилин до прибуття зателефонувала Андрюші.
– Приїхала? Ось і молодець. Стій там, почекай, я затримаюся хвилин на 20, – сказав мені чоловік.
Я зітхнула. Так, не подобався мені початок побачення. Але в кафе було досить затишно. Попросивши меню, я переконалася, що ціни досить невисокі.
– Мені, будь ласка, салат “Цезар”, капучино і безе, – ввічливо попросила я офіціанта.
Коли мій супутник прибув до місця побачення, я вже з апетитом їла салат і смакувала десерт.
У телефоні я “залипла” на добірку цікавих відео, тож навіть не помітила, як до мене підійшли.
– Не варто так багато часу приділяти гаджетам, віддам після побачення, – вимовив Андрійко, вправно вихопивши в мене з рук смартфон.
– Добрий вечір, віддайте мені телефон, – обурилася я. Подібних викрутасів при мені ще ніхто не дозволяв собі. Але мій супутник лише розреготався неприємним сміхом.
До речі, він був узагалі не дуже приємним. Виглядав набагато гірше, ніж на фото: набряклість на обличчі, відсутність зуба в зоні посмішки, зайва вага. І скоріше нагадував не Андрійка, а пошарпаного життям Андрія Парамонича чи Степанича.
До речі, не тільки я була розчарована. Андрій теж був не дуже задоволений:
– А ось тістечко ти даремно замовила. Шкідливо це, тим паче, що не завадило б тобі фігуру поберегти. Та й негарно це замовляти, поки твій кавалер не прийшов, – повчав мене Андрійко…
– Вибачте, я звикла сама вирішувати, чим вечеряти, – ввічливо відповіла я.
– Ну твої звички – справа викорінювана. На перший раз пробачаю і за тістечко заплачу. Але наступного разу платитимеш сама, – суворо зауважив Андрій.
Вечеряти з ним було нудно і неприємно. Візуально було складно визначити вік мого супутника, але, з огляду на те, що Андрійко згадував, скільки коштували продукти колись в дитинстві, йому вже давно час було б приєднати до свого імені та по батькові.
Я ледве дочекалася завершення вечері. Але тут почалося найцікавіше.
Андрій явно розраховував на продовження, оскільки після вечері запропонував поїхати до нього. Я, звичайно, відмовилася.
Андрій образився і сказав, що проводить мене додому на автобусі. Таксі в його плани не входило. А коли я все-таки викликала машину, обуренню чоловіка не було меж.
Мало того, що Андрюша був неприємним і нудним, так він виявився ще й пліткаркою. Нашим спільним знайомим він розповів, що я “ламалася” і поводилася зарозуміло.
Інформація ця дійшла навіть до моєї мами. Вона за своїм звичаєм почала знову казати, що мені треба б знизити вимоги.
А ось я після цього побачення чітко зрозуміла, що знижувати мені нічого не потрібно. А то можна і до таких ось Андрюш скотитися!
