Сергій їхав до своїх літніх батьків з важким серцем, тому що йому належало повідомити їм дуже неприємну новину.
Можна було, звичайно, поки нічого і не говорити, але ж шила в мішку не сховаєш. Все одно, або дружина про це – спеціально – подзвонить і скаже, або брат з сестрою випадково при зустрічі з ними обмовляться.
Загалом, краще викласти відразу всю правду, і з полегшенням зітхнути. Це життя, а в ньому чого тільки не буває.
Коли він подзвонив у двері батьківської квартири, йому відкрив батько, і чомусь, страшенно сердитий.
– Привіт… – сказав він синові непривітно. – Добре, що ти прийшов… Заходь, давай…
– Привіт, тату, – кивнув Сергій, а в його голові промайнула думка: «Невже їм вже хтось сказав, що я зібрався розлучатися?» – Мама вдома? – запитав він.
– Вдома, вдома… – ще більш незадоволено відповів батько. – Куди ж вона подінеться зі свого палацу? Сидить як примхлива пані і знущається над своїм слугою…
– Чого? – не зрозумів батька син. – Що з тобою, тату?
– А те зі мною, Сергію, що, все, досить з мене! – сказав нервово батько, пішов у кімнату і, сердито сопучи, сів там на диван, схрестивши на грудях натруджені руки.
Сергій поспішив за ним, але матері, яка зазвичай сиділа в кріслі зі своїм в’язанням, не побачив.
Він пішов в іншу кімнату, де побачив не менш сердиту маму, що стояла біля вікна. Її обличчя було темнішим за грозову хмару.
– Прийшов? – запитала вона у сина так само незадоволено. – Ти вже пішов від своєї Зіни, чи тільки збираєшся?
– А чому ти про це питаєш? – Серце у Сергія впало, і він зрозумів, що зараз батьки почнуть його пиляти.
– Тому що мені потрібно точно знати, ти вже орендував квартиру, чи ні? – нервово сказала мама.
– Яку квартиру? – не зрозумів син.
– А ту саму. В якій ти будеш жити, коли ви розлучитеся?
– Поки що ні, – автоматично відповів Сергій. – А звідки ви знаєте, що я збираюся розлучатися?
– Ну, знаємо, – знову похмуро сказала мама. – Загалом, так, синку… Терміново шукай собі квартиру, і я поїду туди жити разом з тобою.
– Як це? – Сергій не розумів, що відбувається.
– Ні! – раптом закричав з кімнати батько, і через секунду з’явився в дверному отворі. – З Сергієм буду жити я! А ти залишайся тут! Квартира на тебе записана!
– Ні! Я тут жити не буду! – примхливо вигукнула мама. – Тут всюди твоєю упертістю пахне!
– Гей… Ви що? – Сергій по черзі дивився то на матір, то на батька. – Ви куди це збираєтеся?
– Туди ж, куди і ти! – гаркнув батько. – І взагалі, ти молодець, що так вчасно придумав це твоє розлучення! Ох, який же ти молодець…
– Чому я молодець?
– А тому що, я ж кажу – вчасно ти все це робиш! Адже ми з матір’ю теж розлучаємося!
– Що? – У Сергія навіть закрутилася голова від такої новини, але батько, здається, не жартував.
– Все, досить! – гаряче заговорив він. – Ти давно виріс, а значить, я вже нікому нічим не зобов’язаний! Тим більше, що ми з матір’ю давно набридли один одному, так само, як ви з Зіною. Тому я піду з дому разом з тобою, і ми з тобою будемо жити – два чоловіки – разом.
– А ось це бачив! – Мати раптом нахабно показала татові дулю . – Я вже тобі сказала, що з сином жити буду я! І від свого рішення не відступлю! Тобі я стала не потрібна, а синові ще пригоджуся.
Тому що, у нього тепер дружини немає. Я хоч і стара жінка, але готувати їжу ще не розучилася. Правильно, Сергію? Ти ж любиш, як твоя мама готує?
– А я що, готувати, чи що, не вмію?! – обурився батько. – Та я, між іншим, краще за будь-яку куховарку готую!
– Так?! – засміялася знущально мама. – Що ти кажеш? Коли ти востаннє готував? Сорок років тому?
– Ну і що? Ми, чоловіки, все можемо і все вміємо! І ви, жінки, нам тепер зовсім не потрібні. Потрібні тільки – пральна машина, мікрохвильовка і холодильник! І чим він буде місткішим, тим краще. Тому що туди можна відразу на місяць їжі закупити.
– Ти, чого сина вчиш?! – обурено закричала мама, і Сергій зрозумів, що ще трохи, і він від цієї сцени збожеволіє.
– Досить! – закричав він на батьків. – Ви що, з глузду з’їхали? Ви до себе в паспорт загляньте! Вам скоро по вісімдесят стукне, а ви говорите такі дурниці!.. Прямо, як малолітки!
– А сам?! – хором накинулися на нього батьки. – Тобі вже теж скоро п’ятдесят буде, а ти все ще як дитина. І не смій на нас кричати! Давай, краще, вибирай, кого з нас з собою на орендовану квартиру забереш?
– А з чого ви взяли, що я зібрався йти на якусь квартиру? – раптом вигукнув Сергій. – У нас Зіною своя квартира є.
– Як це – з чого ми взяли? – здивовано перепитала мама. – Ти ж розлучаєшся!
– Хто вам це сказав?
– Ніна. Твоя сестра. Вона сказала, ти їй подзвонив і… повідомив.
– Нічого я не розлучаюся! – впевнено сказав Сергій. – Це я просто з нею так пожартував!
– Пожартував? Нічого собі, жарти… – Батько раптом знітився. – А ми тут з матір’ю, вже на нове життя налаштувалися. Плануємо, що та як… А ти, значить, взяв, і все нам зламав?
– Так, Сергію… – незадоволено пробурмотіла і мама. – Недобре так жартувати… Тільки-но надихнув батьків на круті зміни в житті, і раптом – на тобі… Це, виявляється, жартома… Ну, добре… – вона зітхнула і незадоволено подивилася на чоловіка.
– Ні, так ні… Тоді, поживемо поки разом, потерпимо ще. Але ти, синку, май на увазі, якщо ти раптом передумаєш і насправді розлучишся, ми вже на черзі до тебе стоїмо… Щоб разом з тобою жити. Зрозуміло?
– Зрозуміло… – похмуро кивнув син і відразу зрозумів, що розлучення із Зіною у нього, схоже, скасовується. – Тоді я пішов…
– Куди ти пішов? – схаменулася мама. – Ти ж, напевно, зайшов до нас не просто так? Тебе нагодувати?
– Не треба, – незадоволено похитав він головою. – Я зайшов вас провідати… І вийшло, що – не дарма. Коротше, припиніть тут сваритися. Ви ж, це… Як його?.. Ви повинні бути прикладом для нас, дітей. А ви… Гаразд, все… Бувайте…
Ледве Сергій вийшов з квартири, як батьки відразу з полегшенням видихнули.
– Як думаєш, спрацює? – через паузу запитав чоловік у дружини.
– Та, здається, спрацювало вже… – невпевнено знизала плечима дружина і сумно додала: – Тепер головне, щоб Зіна не заперечувала.
– Не заперечуватиме, – зітхнув чоловік. – Ніна сказала, що це Сергій був ініціатором розлучення. Значить, він і миритися буде.
– Ну, дай Боже, дай Боже… – зітхнула дружина, взяла з комода спиці з в’язанням і пішла в своє улюблене крісло, займатися улюбленою справою. – А ти, давай, йди на кухню.
– Навіщо це? – здивувався чоловік.
– Ти ж щойно хвалився, що готуєш краще за будь-яку куховарку. Доводь тепер.
– Гаразд… – посміхнувся чоловік. – Я тобі картоплю посмажу. Такої ти давно вже не їла. Років двадцять – це точно.
Спеціально для сайту Stories
