– Ти чула, що сказала мама! Приготуй сніданок для мене! – перші слова чоловіка після весілля.
– Раз вона живе з нами, то нехай звикає до наших вимог і правил. Перше правило: до того часу, коли прокинеться Микита, готовий сніданок повинен стояти на столі. Щоб все було накрито і радувало око.
Правило друге: за столом багато не розмовляти, це шкідливо для здоров’я…
Ліля відчула неприязнь до майбутньої свекрухи, Ірини Павлівни, з першої ж зустрічі. Зовні все здавалося найкращим чином: привітна широка посмішка, ласкаві слова і звернення «Лілечка» – занепокоєння про те, що молодій гості дісталося незручне місце за столом.
Однак дівчина відчувала всім тілом, що відбувається щось, підозріло нагадує дешевий спектакль, в якому режисер і виконавець головної ролі – одна і та ж особа.
Ліля не могла розповісти про це коханому (Микита обожнював свою матір і вважав, що на світі немає нікого більш щирого і люблячого, ніж вона).
– Моя мама іноді може перегинати палицю з турботою. Але це все тому, що їй не все одно, що у нас відбувається. Але я впевнений – все буде добре. Вона тебе називає не по імені, а каже: «Як там моя дочка? Ти її не ображаєш?».
Навіть пригрозила, що буде давати мені по вухах, якщо почує від тебе скаргу на мене, уявляєш?
Ліля посміхалася, чуючи подібні слова, але на серці ніби тиснуло щось важке, непідйомне. Вона не розуміла, чому так реагує на слова майбутньої свекрухи, яка незабаром буде їй як рідна мати.
Тим більше, що Микита відразу попередив: жити будуть разом з Іриною Павлівною, тому що у них зараз немає можливості для окремого проживання. Та й літній жінці потрібен був хоч невеликий, але все ж догляд. Тому Лілія, стискаючи серце, прийняла умови нареченого.
– Мені здається, я себе занадто накручую. Може, перенервувала через знайомство з мамою Микити? – запитала своє відображення Лілія.
Дзеркало у відповідь безпристрасно показувало її похмуре обличчя і злегка затягнутий погляд.
– Напевно, вона теж переживає, все-таки єдиний син одружується, – заспокоювала себе Ліля. Однак відчуття неминучості чогось поганого не відпускало дівчину ні вдень, ні вночі.
Весілля відбулося в хорошому ресторані, всі гості від душі веселилися і брали участь у різних конкурсах. Ліля забула на вечір свої переживання і була рада, що все пройшло, як по маслу.
Після банкету молодята разом з Іриною Павлівною почали збиратися додому, у велику чотирикімнатну квартиру, де свекруха виділила їм найпросторішу і найсвітлішу кімнату. З невеликим нюансом: вона була прохідною.
Тобто через неї був прохід в іншу кімнату, вже ізольовану. Всі подарунки з весілля і різного роду дрібниці свекруха склала саме в ту, дальню кімнату і до ночі ходила туди-сюди, заважаючи спати.
Настрій Лілі був зіпсований. Вона мріяла, що їхня перша шлюбна ніч з Микитою пройде в спокійному, відокремленому місці, де їх ніхто не буде відволікати.
Однак, як на зло, виявилося, що в сусідній кімнаті дружно хропіла сім’я старшого брата Ірини Павлівни: він, його дружина і молодша дочка, яка майже до ранку слухала музику на телефоні.
Було душно, тому двері в кімнати ніхто не зачиняв. Відчинені вікна не рятували від спеки і задухи.
Вранці свекруха висловилася з приводу подарунка для сватів.
– Кажуть, що в Азії мати нареченої отримує великий подарунок від сватів, якщо її дочка ще дівчиною вийшла заміж, – між іншим зауважила за сніданком Ірина Павлівна.
– Я ось думаю: швидше за все, мені не було б чим обдарувати маму нашої Лілечки. Та й гостям у такому випадку нічого не дісталося б.
– Напевно, Ліля думає: слава Богу, що ми не в Азії живемо, – пожартував брат Ірини. – Ну добре, справа молода. Нехай не перший, зате єдиний.
– Це ще як сказати, – стиснула губи свекруха. Вони розмовляли про Лілю так, ніби її поруч не було. Або вона була настільки непроникною дурепою, що не розуміла, що мова йде про неї.
Дівчині стало неприємно.
– Вибачте, що ви хочете цим сказати? – рівним голосом запитала вона у свекрухи. Та ширше розплющила очі і закліпала блідими віями.
– Не бери до серця, моя люба, – звернулася вона до невістки. Посміхнувшись, відвела погляд. – Ми з братом любимо пожартувати, не треба ображатися.
Ліля не знайшла, що відповісти. Вибачившись і пославшись на головний біль, вона пішла в спальню.
– Ось що чекає мого хлопчика, – зітхнула Ірина Павлівна. – У неї з першого дня сімейного життя болить голова.
– Зате тобі не доведеться займатися вихованням онуків, – відповів брат, посміхнувшись. – Вона його до себе підпускати не буде. Відразу буде зрозуміло, що народиться нагуляний.
– Тіпун тобі на язик, – засміялася Ірина Павлівна. – Навіть якщо і підпустить, все одно змушу зробiти тест на батьківство. Я працювала не для того, щоб подарувати цю квартиру якомусь нагуляному з боку.
– Дивись, не перестарайся, – попередив чоловік. – Вона дівчина спокійна, але якщо розлютиться, тобі мало не здасться. Не поспішай воду каламутити. Микита її любить.
– Знаю я, де у чоловіків любов живе, – відмахнулася Ірина Павлівна.
Лілю почало трясти, коли вона несподівано підслухала ту розмову на кухні. Свекруха абсолютно не соромилася висловлюватися про невістку, називаючи її любителькою легкої наживи.
– Вона просто вирішила – обкручу я цього дурника Микиту, він на мені одружиться і подарує мені цю квартиру, – єхидно промовила свекруха. – Ми ще подивимося, хто кого.
– Ірино, не перебільшуй, – суворо сказав їй брат. – Ти колись таким чином власне щастя втратила, не лізь до хлопця. Сам вирішить, як і з ким йому жити. Пожартували і досить.
Ліля була в шоці: де Микита побачив у своїй матері щирість і любов? Все, що хвилює Ірину Павлівну, це її влада і багатство.
Навіщо тоді запропонувала жити з нею, якщо з першого дня після весілля веде такі розмови? Причому ж вона знає, що син нічого не чує. Все, що вона сказала, було призначено виключно для Лілі, більше ні для кого.
– Дорогий братику, пора б і честь знати, – промурмотіла Ірина Павлівна. – Я тебе з твоїм хропінням впустила до себе тільки на одну ніч. І то, щоб подивитися, як на вас відреагує Лілька. Я побачила, що треба, і тепер ви вільні. Дякую за подарунки, обов’язково все поверну, коли ваша мала вийде заміж.
Розлучилися рідні не найкращим чином. Як тільки за сім’єю брата зачинилися двері, Ірина Павлівна поспішила до молодих. Не звертаючи уваги на невістку, яка збиралася переодягатися, свекруха влаштувалася на ліжку поруч із сином і поцілувала його в чоло.
– Вставай, мій хороший, – покликала вона Микиту і погладила по щоці. Ліля здригнулася від побаченого, ніби вона підглянула щось таємне, не призначене для її очей.
– Синку, скажи дружині, щоб приготувала тобі нормальний сніданок, – скомандувала жінка. – Раз вона живе з нами, то нехай звикає до наших вимог і правил.
Перше правило: до того часу, коли прокинеться Микита, готовий сніданок повинен стояти на столі. Щоб все було накрито і радувало око.
Правило друге: за столом багато не розмовляти, це шкідливо для здоров’я.
Правило третє: я не повинна вказувати тобі, що робити. Ти вже велика дівчинка і повинна сама бачити, де і що не так. Побачила і швидко все виправила. А то я розстроюся, а мені не можна нервувати.
Микита відкрив очі, потягнувся і сів на ліжку. Побачивши матір, що сиділа поруч, поцілував її в щічку і здивовано подивився на Лілю:
– Ти ще тут?
– А що не так? – Ліля відчула, що відбувається щось дивне.
– Тобі ж сказали про наші правила. Не стій біля стіни, її нема чого підпирати. Іди на кухню і приготуй мені сніданок. Мамо, що ти хочеш? Кашу, омлет? – турботливо запитав він, не дивлячись на дружину. Ірина Павлівна променисто посміхнулася:
– Я щаслива жінка, раз одружений син так турбується про мене. Не відмовлюся від омлету.
– Чула? – недбало запитав Микита, нарешті, поглянувши на Лілю.
Дівчина повільно кивнула, а потім пішла.
– Щось непомітно, щоб вона готувала, – зауважила мати через кілька хвилин і запитально подивилася на сина. Прислухаючись до тиші, вона зморщилася.
– Піти, чи що, подивитися, чим вона там зайнята? Раптом доведеться з першого дня вчити її?
– Навчимо, якщо буде потрібно, – жорстко відповів Микита, натягуючи на себе футболку і спортивні шорти. На його подив, на кухні не було навіть натяку на приготування їжі. Зате з балкона він побачив, як Ліля сідає в таксі з двома невеликими валізами.
– Ти куди? – закричав Микита, анітрохи не турбуючись про те, що його можуть почути сусіди. Ліля нічого не відповіла і зачинила двері. Через кілька секунд вона поїхала.
Того ж дня дівчина подала на розлучення. Ірина Павлівна довго і безуспішно намагалася помирити Лілю з Микитою, але після чергової спроби відмовилася від цієї затії.
Зате тепер півміста знало, що Ліля – ще й ледарка, яка втекла від чоловіка на наступний день після весілля. Про свій досвід спілкування з колишньою свекрухою і чоловіком дівчина згадувала з жахом.
– Слава Богу, вистачило розуму піти відразу ж, поки не дійшло до появи дітей. Нехай сама догоджає своєму синочку…
Спеціально для сайту Stories
