Дзвонити колишньому стало звичкою: коли Гена злітав з котушок і замикав її вдома, Тая дзвонила колишньому чоловікові і, захлинаючись сльозами і соплями, просила її забрати.
Він приїжджав, пропонував начистити Гені портрет, садив її в свою стару машину і віз до мами. Колишня свекруха, Марія Василівна, була прекрасною людиною, і після того, як її син зрадив Таю , стала на її бік і навіть брала участь у розподілі речей після розлучення, стежачи за тим, щоб все найкраще дісталося Таї.
Вона і з Геною її познайомила: Марія Василівна працювала в стоматологічній поліклініці і знала на пальцях всіх пристойних чоловіків.
-Дочко, це безпрограшний варіант, не те, що мій дурень! До того ж він каже, що вірність для нього – на першому місці, і, на мою думку, не бреше.
Гена і справді був втіленням мрії: високий, симпатичний, з рівними білими зубами, він мав і високооплачувану роботу, і шикарну квартиру в центрі, а цікаві хобі і веселі друзі йшли в комплекті приємним бонусом.
Весілля було під стать, саме таке, про яке Тая завжди мріяла, не те, що у них з Сергієм, коли сукню довелося купувати з рук, а святкувати в дешевому кафе, де його друзі наговорили дурниць і влаштували сварку.
-Та годі тобі, – говорив Сергій, який і сам ледве вимовляв слова. – Яке весілля без сварки?
Першу шлюбну ніч вона провела в сльозах, уявляючи, який рахунок їм виставлять за зламані двері і розбиту люстру. Але на ранок вони помирилися: Сергій як ніхто інший умів вгадати, як можна її розсмішити.
З Геною все було інакше. Тая списувала це на те, що їхній шлюб був побудований не на великому коханні, а на розумі і взаємній симпатії. Вони ніколи не дуріли і не сміялися, але зате і плакати Таї спочатку не доводилося: Гена поводився ідеально, не даючи їй приводів для образи або ревнощів.
Приводи, як виявилося, подавала вона, і вперше вони посварилися, коли пішли в ресторан на його день народження. Тая тоді просто була люб’язна з офіціантом, молодим симпатичним хлопчиком, який посміхався їм і кілька разів підходив і питав, чи все подобається, не відводячи від Таї своїх бурштинових очей.
У якийсь момент Гена замовк, насупившись, і тільки вдома, акуратно розвісивши одяг, вимовив тремтячим від обурення голосом:
-Ти фліртувала з офіціантом!
Тая тоді розсміялася, настільки безглуздим здалося їй це звинувачення. А Гена образився ще більше і пішов спати в кімнату для гостей.
Вранці Тая спеціально не вставала, поки він був вдома, вирішила, що найкращий захист – це напад, і що вона буде дутися на нього, поки Гена не попросить вибачення.
З Сергієм це завжди працювало, спрацює і з ним. Він пішов, Тая встала, зібралася на роботу. У неї не було чіткого графіка, коли хотіла, тоді й приходила, тому не поспішала: спокійно випила каву, нафарбувалася, змінила два вбрання. А коли підійшла до дверей, ключів не було. І зовні, і зсередини двері відкривалися тільки ключем, і Гена завжди залишав для неї ключ у замку.
Тая пошукала ключі: може, образився і кинув на полицю або ще кудись. Обшукала кишені пальто і сумочку, навіть заглянула під банкетку. Ключів не було. Вона зателефонувала Гені, він не відповів. І тоді Тая вперше набрала Сергія.
-Мене чоловік вдома замкнув, – анітрохи не соромлячись, повідомила вона. – Визволиш мене?
Взагалі-то, Сергій був фотографом. Але його батько все життя працював із замками і міг відкрити абсолютно будь-який. Свої навички він передав і синові, Сергій не раз для сміху або щоб вразити кого-небудь демонстрував це.
Він приїхав через двадцять хвилин, а ще через десять двері були відчинені.
-Прикольний він у тебе, – посміхнувся тоді Сергій. – Або це у вас такі любовні ігри?
Вони пішли пити каву, Тая, посміхаючись, розповіла про напад ревнощів чоловіка.
-Ой, хто б говорив! Сама-то як пантера кидалася на будь-яку дівчину в радіусі п’яти метрів. Або ти тільки зі мною така ревнива? – примружився він.
-Та йди ти! Ти – це інша справа, очима пожирав цих офіціанток. Я й не дивилася на того хлопця, не впізнаю його, якщо зустріну!
Це була правда, Таї зовсім не подобалося фліртувати, вона не планувала зраджувати чоловікові і не хотіла його злити. Разом з тим, їхнє сімейне життя тепер ніяк не обходилося без цих сцен ревнощів, замикань і подальших звільнень.
Ні, вона не щоразу дзвонила Сергію: коли це сталося вдруге, було соромно, і Тая дочекалася, поки чоловік повернеться.
-Що, твій рятівник вирішив залишити принцесу у дракона? – глумливо запитав Гена.
Тая сказала, що він – дурень, і що якщо він ще раз закриє її, Тая подасть на розлучення. Гена попросив вибачення, вони помирилися, але через пару тижнів все повторилося. Тоді його не було цілу добу, і Тая все ж зателефонувала Сергію, просто злякалася, що з Геною щось сталося.
-Я що тепер, до кінця днів буду брати участь у ваших іграх? – насміхався Серьожа.
До кінця своїх днів Тая жити так не хотіла. Вона хотіла нормальну сім’ю і дитину, але яка дитина в таких умовах? Коли Гена заводив цю тему (він теж давно хотів обзавестися спадкоємцем), Тая прямо йому говорила, що поки він не впорається зі своїми ревнощами, дітей вона від нього народжувати не буде.
-Ага, щоб ти зачинив мене вдома, а я тут привела на світ дитину на самоті? А пуповину ножицями перерізала, так?
Гена запропонував піти разом до психолога. Тая спочатку відмовлялася, потім погодилася. На психологічних сесіях їй було або жахливо нудно, або жахливо смішно: питання психолога анітрохи не допомагали і стосувалися лівих тем, типу, які у неї стосунки з батьком або що їй говорила мама в школі, коли Тая отримувала двійки.
Гені ці заняття, навпаки, подобалися, і він із задоволенням розповідав психологу про своє минуле. Та гризла олівець і робила нотатки в товстому щоденнику.
Заняття з психологом не допомагали: Тая все одно була ввічливою з офіціантами і таксистами, спілкувалася з колегами і ходила на заходи, де неодмінно потрапляла на фотографії поруч з черговим красенем.
Гена у відповідь на це психував і замикав її, і Тая перестала реагувати на це злістю або сміхом: вона ревіла, благала його припинити так з нею поводитися, один раз навіть подала заяву на розлучення, але потім забрала.
-Я знайшла тобі парапсихолога, – повідомила їй Марія Василівна.
-Кого? – не зрозуміла Тая.
-Бабусю-ворожку,- посміхнувся Сергій.
-Я не піду до ворожки!
-Та вона просто мудра жінка, ось побачиш, допоможе тобі.
Тая спочатку чинила опір, але після чергового нападу ревнощів у Гени пішла. Парапсихолог на ім’я Галина робила те ж саме, що і звичайний: задавала купу дурних питань. Але не про батьків, а про Таю, Гену і навіть Сергія.
-Тобто кожен раз ви дзвоните колишньому чоловікові, щоб він приїхав і врятував вас? – сказала вона таким тоном, ніби ставила на Таю штамп: непридатна до життя розлучена жінка.
-Зовсім не кожен, – спробувала заперечити Тая. – Тільки коли мені терміново треба вийти або коли Гена надовго мене замикає.
-А що на це каже ваш колишній чоловік?
-Що він може сказати? Сміється.
-І що ви відчуваєте, коли він сміється?
На це питання Тая не змогла відповісти. Тому що, згадавши один з таких моментів, вона зніяковіла від того, що тоді відчула: якесь тепло в грудях, і теж хотілося сміятися.
-Гаразд, – перевела тему Галина. – А що ви відчуваєте, коли розумієте, що двері зачинені?
-Та нічого, – вирвалося у Таї. – З ним я так і так відчуваю себе під замком.
Галина дивилася на неї спокійними мудрими очима. Тая встала.
-Я, напевно, піду.
-Іди, – погодилася вона. – Думаю, скоро все вирішиться.
Того дня Гена її не замикав, вони взагалі не сварилися. Тая довго сиділа, втупившись у свій телефон, немов гіпнотизувала його. Взявши, нарешті, телефон у руки, вона набрала номер Сергія.
-Що, знову? – глузливо вимовив він.
-Ні, – відповіла Тая, відчуваючи, як перехоплює горло.
-А що тоді?
Слова застрягли в горлі. Тая мовчала.
-Що сталося? – голос Сергія звучав схвильовано. – З тобою все гаразд?
Гарячі сльози закапали на телефон.
-Так, – видихнула Тая. – Ні. Сергію, я… Я скучила.
Начебто й нічого не сказала. Але все сказала. Він зрозумів. Тая була впевнена.
-Ти де? – запитав нарешті Сергій серйозним, анітрохи не жартівливим голосом.
-Вдома.
-Зараз приїду.
Таю колотило так, ніби в лихоманці. Двадцять хвилин у неї було на те, щоб все вирішити. Хоча що тут вирішувати… Вона хотіла спочатку написати Гені, але було соромно. Зателефонувала. Зізналася, захлинаючись сльозами і соплями.
-Я так і знав, – втомлено вимовив він. -Марина це відразу зрозуміла.
-Марина? – перепитала Тая.
Гена завагався, але уточнив:
-Психолог. До якого ми ходили.
У його голосі Тая вловила збентеження. І це збентеження трохи полегшило її тягар.
-Гаразд, – сказала вона. – Вибач.
-І ти мене.
-Поговоримо ввечері.
-Поговоримо.
Вона поклала слухавку, доторкнулася долонями до обличчя. Щоки горіли, губи тремтіли, хвилювання накочувалося, заважаючи дихати. Все виявилося так просто. І складно одночасно. Вона подивилася на годинник і пішла відкривати: Сергій скоро буде…
Спеціально для сайту Stories
