– Це що, макарони із сосисками?
Дмитро презирливо подивився на плиту, а потім перевів погляд на свою дружину.
– Ну так. Дімо, я з роботи повернулася півгодини тому, Мишка ж із садка ще забирала. У мене просто не було часу щось складне приготувати.
– Могла б і з вечора зробити… Я жодного разу не чув, щоб хтось із чоловіків мені сказав, що харчується ось цим…
Він махнув рукою в бік плити. У всіх дружини, як дружини, з борщами та іншими атрибутами щасливого життя, а йому так не пощастило.
– І коли б я готувала? – запитала Інга. – Може, коли Мишка купала? Або, коли його спати вкладала? Хоча ні, знаю, коли ви б усі лягли, а я до ночі біля плити стояла, щоб зранку бути повністю розбитою! Любий, забув, я теж працюю! І, крім цього, відводжу і забираю Мишка з садочка, намагаюся розгребти той бардак, який ви залишаєте, так ще тобі щось не подобається!
– Працює, – фиркнув Діма. – Та ти на своїй роботі копійки отримуєш!
– Ой, вибачте, я забула, що в мене чоловік олігарх! – хмикнула Інга. – І ці мої копійки – крапля в морі.
– Так так і є! Особисто я і наша сім’я цих грошей не бачить. Ти все зароблене на свої жіночі штучки витрачаєш!
– Та що ти кажеш? – розсміялася Інга. – Ти й справді так думаєш?
– Ну, а як? За квартиру я плачу, на їжу тобі гроші даю, що там тобі залишається?
Інга була не з тих, кого можна збентежити. Вона й сама могла ввести в сум’яття будь-кого. І прекрасно знала, що її чоловік неправий у всіх аспектах.
З тих грошей, що вона отримувала, Інга вкрай мало витрачала на себе. Вона також купувала продукти, бо її чоловік наївно думав, що двадцять тисяч вистачає на місяць на сім’ю. Також вона платила за садок і купувала сину все необхідне. Ще щось примудрялася відкласти.
Так, отримувала вона менше за чоловіка, але її внесок був неоціненним. Чого не можна сказати про внесок Дмитра в їхній спільний побут. По дому він практично нічого не робив, готувати не вмів (або просто не хотів), із сином максимум міг погуляти у вихідний, і то вважав, що він герой, що робить це.
І Інга вирішила його провчити.
– Добре. Значить, ти – добувач, а я – фігова господиня.
Діма лише знизав плечима. Добре, що не наважився це вголос сказати.
– Тоді, зробимо так: мені моя робота заважає займатися домом і готувати тобі смачні борщі. Тому, я звільнюся. Натомість ти приходитимеш у прибрану квартиру і до смачного столу. Як тобі такий варіант?
Було видно, що Дмитро злегка занервував. Але намагався не подати виду.
– Ну, звучить непогано…
– Але ти ж розумієш, що тепер фінансове забезпечення буде повністю на тобі? Хоча, ти вважаєш, що й так повністю нас утримуєш.
– Ну так… – ще менш упевнено сказав він.
– Гаразд. Завтра подам заяву. Якщо що, ти не бійся, я нахабніти не стану. Чеки тобі надаватиму, щоб ти не думав, що я твої гроші на себе витрачаю. А те, що мені зараз виплатять, відкладу на свої жіночі штучки. На перший час вистачить.
Звісно, Інга розуміла, що цей бій її ненаглядний програє. І не збиралася влазити в боргову яму, аби втерти носа своєму чоловікові.
Тому вона не стала звільнятися. Їй на роботі заборгували відпустку, ось вона і взяла її на місяць. А якщо за цей місяць Дмитро нічого не зрозуміє, вона що-небудь придумає.
Хоча, раптом його грошей і справді вистачатиме? Тоді вона, дійсно, звільниться. Не сказати, що Інга дуже любить свою роботу, скоріше, це просто необхідність.
Через кілька днів Інга сказала, що все зроблено. І навіть два тижні не змусили відпрацьовувати.
Коли наступного вечора Дмитро повернувся додому, він ще зі сходової клітки відчув запах котлет і пюре.
Вечеря була й справді дуже смачна. Ще Інга зварила обіцяний борщ, прибрала в шафі, і тепер футболки лежали акуратною стопкою. А також будинок сяяв чистотою.
– Не дарма ти пішла, – з набитим ротом проговорив чоловік. – Мені таке життя подобається.
Інга лише посміхнулася. Він ще й не розумів, у що вплутався.
Через два дні Інга повідомила чоловікові, що зимові черевики сина стали йому малі.
– Наступного тижня вже заморозки, тож треба нові купувати.
– Звичайно! – погодився Дмитро. – Скільки грошей треба? П’ятсот вистачить?
Інга розсміялася. Звісно, Діма ніколи не знав, скільки вона витрачає на взуття синові.
– Що, тисячу?
– Бери вище, любий. Хороші черевики коштують дві тисячі. Звичайно, може ми щось на розпродажі відхопимо, але я сумніваюся, що перед сезоном буде знижка.
– Та навіщо такі дорогі? Він же все одно з них виросте! – обурився чоловік.
– Для того, щоб потім не віддавати шалені гроші ортопеду. Повір, я знаю, що кажу. А якщо не віриш, можемо сходити до лікаря, він скаже, які устілки йому потрібні. Тільки за прийом теж треба буде заплатити.
– Та чому не вірю, – пробубнив Дмитро, – я просто не знав.
Він відправив гроші, а Інга посміхнулася. Насправді, вона знала, що розпродаж триває, і якраз ту модель, що Мишкові підходить, можна буде дешевше взяти. Але так же буде не завжди, нехай Дмитро звикає до цін.
Ще через тиждень Інга підійшла до чоловіка і сказала, що гроші на їжу закінчилися.
– Як так?! Раніше завжди вистачало!
– Ну, по-перше, не вистачало, я завжди додавала. А, по-друге, це ж ти хочеш вечерю з трьох страв, звісно, я більше зараз витрачаю. У принципі, я можу менше готувати…
– Не треба, – буркнув він. – Скільки?
Інга назвала суму, стримуючи посмішку. Так-то, любий…
Потім треба було вести Мишка до лікаря. Потім оплатити інтернет. А наприкінці місяця Інга повідомила, що на кредитну картку треба грошей закинути. Вони з неї купили нову пральну машинку, коли їхня різко зламалася. І Дмитро взагалі про це забув, а Інга й не нагадувала, сама платила весь цей час.
– У мене гроші закінчилися, – буркнув він. – Зараз немає.
– І що мені робити? – запитала Інга. – Ми ще й комуналку не всю оплатили, ти сказав, що з авансу доплатимо. І платіж за кредиткою я не можу прострочити. І, до речі, у мене чоботи порвалися, треба б у ремонт здати. Я розумію, що в тебе на нові грошей немає, але ходити мені в чомусь потрібно.
І Дмитро розумів, що не докопатися. Інга йому всі чеки надавала, хоч він і говорив, що не треба. Щоправда, все одно їх вивчив.
Не було там нічого такого, що б вона не купувала до цього. Усе, як зазвичай. Та ось тільки Діма й не здогадувався, що Інга так багато платить сама.
Час минав, жінці скоро треба було повертатися на роботу. Але вона так само не говорила нічого Дмитру, нехай сам прийде до цієї думки. А якщо вже не прийде, то вона якось викрутиться.
Але Діма здався за три дні до закінчення відпустки.
– Я визнаю, тих грошей, що я заробляю, нам не вистачає. Даремно ти звільнилася.
– Ну, як же даремно? – запитала Інга. – Ти щовечора так радів смачній вечері. Та й у мене часу тепер так багато, я всю квартиру розгребла. Куди вже кілька років руки не доходили. Тож ні, не даремно. Мені подобається вдома. Щоправда, тобі, мабуть, доведеться другу роботу підшукати, а то й справді не вистачає грошей. Але ти ж добувач, ти нас утримуєш…
– Ну, вибач! Я був не правий!
Сказано це було крізь зуби, але Інга постаралася не звертати уваги на таку дрібницю.
– І що ми будемо робити? – запитала вона.
– Може, тобі дозволять повернутися?
– Припустимо. А що ми будемо робити зі смачними вечерями і чистою квартирою? Мені часто не вистачає часу, я не можу розірватися. А допомоги в мене немає…
– Я буду допомагати, – зітхнувши, сказав Дмитро. – І ніколи не буду обурюватися, якщо на вечерю будуть напівфабрикати. Я все розумію.
– Ну і ось і добре, – посміхнулася Інга. – Але, врахуй, я зловила тебе на слові. Якщо хоч раз почую претензію у свій бік, я, клянуся, сяду вдома, і мені буде плювати, де ти візьмеш гроші!
– Ну а зараз-то, як із роботою бути?
– Та ніяк, – знизала вона плечима, – я через три дні виходжу. Я у відпустці.
– Ах ти… – почав чоловік, але Інга його перервала.
– Тільки посмій щось сказати. І моя відпустка стане безстроковою. І поки я на тебе не розлютилася, я, так і бути, все оплачу, що треба.
Дмитро закрив рота і пішов. А то не стримається, і скаже кілька лагідних слів дружині. А вона ж принципова, ще й справді звільниться. А як зрозумів Діма, бути єдиним добувачем у сім’ї зовсім не вигідно.
І так, він сумуватиме за смачними вечерями, але за грошима, якщо вже чесно зізнатися, він сумує більше.
