Подруги сиділи на кухні. Інга в домашньому трикотажному костюмі, одна нога впиралася в табурет, коліном вгору, інша потопала в хутряний капець, на підлозі.
На столі фруктова нарізка в одній тарілці, сирок, ковбаска в іншій, пляшка ігристого, вже розпочата поруч з господинею. Чомусь чотири келихи, хоча їх всього двоє.
Лера в спортивному костюмі – чоловік залишив у подруги, щоб вона не нудьгувала, сам помчав у справах за місто. Дівчата пліткували, трохи тепла від ігристого Інга писала іншим дівчатам – нехай приїжджають. Чоловіка з доньками все одно не буде на вихідних – поїхали в село до свекрухи.
– Інга, не треба нікого кликати, – попросила Лера трохи збентежено.
– Та не переймайся ти! Ніхто не приїде, ці квочки, – відсунула подружка телефон, – занадто домашні, правильні, найкращі дружини. Треба чекати, поки їхні чоловіки їх відпустять, – підморгнула Інга, натякаючи на інших подруг.
Зазвичай варто було тільки кинути клич, і дівчата зліталися втомленими метеликами до когось додому, виливати душевні переживання.
– Я поговорити з тобою хотіла, мені вже ні з ким, – відсунула від себе келих з шипучим Лера і взяла шматочок ківі двома пальчиками.
– Все про те ж саме? – гірко зітхнула Інга і допила зі свого келиха, потягнулася за келихом Лерочки – не пропадати ж недоторканому напою.
– Так.
– Зі своїм вже ніяк? – поміняла подруга ногу.
– Набридло вже! Потерпи, почекай, ще один курс, лікар сказав… А мені лікар вже не просто натякає, а прямо говорить, – помітно нервувала Лера.
– Я тобі сто разів про це говорила! І-і-к, – голосно гикнула господиня і зробила вибачливий вираз обличчя, – чого тягнути? Тобі вже не двадцять п’ять! Не тридцять! Роки тикають, – посміхалася кумедна Інга.
– Не можу я! Це ніби зрада з мого боку, – хвилювалася Лера, – тринадцять років разом, життя свого без нього не уявляю, Костик так само! Психує, ночами не спить, літературу читає, до церкви, як на роботу ходить – випрошує!
Про лікарні я взагалі мовчу. А грошей, скільки йде, – вона поклала лікоть на скляний стіл, схилила важку, зовсім не від ігристого, голову на руку. – У столицю ж їздив…
– Так, пам’ятаю я, – відмахнулася Інга.
Ось приходить Лера і постійно одні й ті ж розмови, мабуть, тому збирала інших подруг Інга, щоб не слухати. Навіть через напій, вона винною себе відчувала за своїх дітей, за свою сім’ю. Були і незаплановані вагіт.ості, але це в молодості. А у подруги з чоловіком нікого.
Спочатку жили для себе: рік, два, п’ять, потім кинулися, а не виходить. Природно, Лера перша пройшла з десяток обстежень і лікувань – все у неї добре, хоч трійню народжуй!
А коли Костика почали перевіряти, проблеми полізли відразу, кількох візитів до лікаря вистачило. І ось, років десять вони намагаються, лікуються, Костя почав молитися – повірив у бога, при цьому не раз натякав на ЕКЗ. Лера відмовилася – боїться гормонів.
З дитинства завжди повненька, варто на булочку або на білий хліб подивитися, відразу додавала ще пару кг до своєї привабливості.
Боялася і інших наслідків, у них в родині по жіночій лінії на онкологію хворіли жінки, тітка так і пом.рла, всього в 48… Не хотіла ризикувати Лера, тим більше, вона ж здорова.
Їздили по монастирях, до бабусь, при цьому Костя не переставав лікуватися. Але немає дітей і, все!
– Зроби ти для чоловіка диво! Адже у нього комплекс неповноцінності вже вище і ширше нього в два рази, – переконувала Інга подругу.
Лера скоса подивилася на неї, їй вже не здається це поганою ідеєю, Костя дійсно страждає. Ковтає жменями ліки, і після кожного курсу з нетерпінням чекає вердикту лікарів, але…
– Не дивись на мене так! – ніби присоромлена мляво відмахнулася Інга. – Ми живемо в 21 столітті – це нормально!
– А якщо він дізнається?
– Ти божевільна! – покрутила біля скроні Інга і додала собі в келих, – це не зрада! Достатньо взяти донорський матеріал.
– Він проти.
– Зрозуміло, хто ж буде «за». Але так теж не можна. Тобі скільки? – вимагала вона від подруги відповіді, мружачись від газиків у напої.
– 34.
– Моїй Асі вже 14! А ти все ніяк, – згадала про дочок Лера.
– Якось це підло, – морщилася подруга, думаючи про чоловіка, – низько, адже він хоче своїх, любить мене.
– Раніше всі були свої, тепер вигадали цей ДНК, ось і розпадаються сім’ї. Твій лікар, що каже?
– Звернутися за донорським матеріалом.
– О-о-о-ось! А краще по-старому, – грайливо підморгнула Інга, ніби не раз користувалася таким способом, – знайди чоловіка на один раз, хоч розвантажишся трохи, а то як мама його і виглядаєш, і носишся з Костею, – вона виставила перед собою руки, захищаючись, бажаючи відразу пояснитися.
– Я до того – хороший … ще нікому не шкодив, а у вас напевно тільки з якоюсь вищою метою. Ти ж тільки про це і говориш, – розвела подруга руками.
Вона має рацію, хоч і не обговорювала Лера ні з ким такі подробиці, але в особистому у них з чоловіком не клеїлося, все з дозволу, під наглядом і повним звітом лікаря Костянтина.
А Лера? У неї ж є почуття, бажання.
Лера поїхала від подруги після двох пляшок шипучого, вип.ла їх господиня одна, але легше стало їй, хоча нічого поки не змінилося.
Забрав її чоловік, який приїхав під враженням від розповіді якоїсь бабці.
– Баба Агата розповіла про одного старця у Черкаській області – дива творить! У нього не те що безп..дні народжують, на ноги паралізовані стають, – жестикулював в машині Костя, часом забуваючи про дорогу. – Кілька разів доведеться з’їздити, раз поїхати записатися або в чергу стати, іншим разом прийме, а далі тільки його слухати.
Лера мовчала, вона вже не вірила в такі небилиці, але сказати таке чоловікові не наважувалася, боялася подати вигляд, він завжди запалювався чимось новим, а потім він майже в.ирав – втрачаючи надію, так що відразу не можна його добивати.
Вона потім його врятує, підтримає, скаже, що не все втрачено, але це не так. У Лери вже не виходила з голови думка про донорський матеріал або коханця на раз, що завгодно, тільки б не бачити чоловіка таким, кожен раз після початку її циклу або після негативного тесту.
Костянтин ще кілька разів їздив до загадкової бабусі Агати, потім зібрався до старця. Леру просити не треба було, вона завжди з ним, але тепер впевнена, що нічого не вийде, повністю абстрагована від ситуації – вона прийняла рішення для себе.
Після повернення сходила в клініку, потім до свого лікаря і зробила задумане. Через три тижні тест і… відразу! Відразу позитивний! Відразу!
Лера розмахувала руками, стрибала, стиснувши зуби, била кулаками об стіну у ванній, тільки б не закричати, не верещати від радості. У ній відразу все почало змінюватися і фізіологічно, і духовно. Вона намагалася, дуже намагалася протриматися ще хоча б пару тижнів, а потім сказати.
Не збиралася брехати, вирішила зізнатися у всьому. Показала чоловікові тест, він мало стелю не пробив від захвату. Костя не стримувався!
– Так! Так! Так! Так! – стискаючи кулаки, кричав він кудись у всесвіт, а потім кружляв дружину на руках, в спальні, по квартирі – він готовий носити її на руках всі дев’ять місяців.
І незрозуміло, хто з них був щасливішим всю вагі..сть, хто більше радів округленню живота. Костя обіймав, цілував його, прислухався до серцебиття, ходив на всі УЗД, стежив, щоб дружина достатньо проводила часу на свіжому повітрі, приймала вітаміни, їла все, що захоче – він виконував будь-яке бажання, іноді навіть не її, більше своє.
– Ось бачиш! Бачиш! – ледь не плакав він, відчувши перший виразний поштовх у вухо, притиснувшись вкотре до живота Лери. – Диво сталося! Бабця Агата не брехала, а той… той… святий чоловік, – він обійняв Леру і поцілував у губи, – він створив диво! А найбільше диво в моєму житті, найкраще, що могло зі мною статися, – це ти, кохана! – гаряче видихнув він.
Тягар неповноцінності, що тягнувся і накопичувався стільки років у ньому, розчинився в благодатному очікуванні маленької людини, найважливішої людини в їхньому житті.
Він немов помолодшав, надихнувся, сам відремонтував одну з кімнат, переробивши її на найкращу дитячу в світі, зібрав меблі. Костя вже не вірив у прикмети, купував і дозволяв дружині купувати все, що вона захоче для малюка.
Лера не змогла сказати правду, не вистачило духу – це в.ило б чоловіка, однозначно.
Вона народила в строк, без ускладнень, незвичайного хлопчика, таким його назвав Костя, ледь побачив. У пологовому будинку щасливих батьків і малюка не затримали, і тільки вдома Лера усвідомила – вона перевернула все їхнє життя.
Могутня сила пробивалася в Кості через зворушливе говоріння над дитинкою в ліжечку. Він поспішав додому після роботи, постійно писав або дзвонив вдень, питав: як там Артемка?
Артемка ріс на радість усім – улюбленець тата, мами, бабусь. Лера забула, як сталося це щастя, просто раділа, насолоджувалася материнством і не поспішала виходити з декрету. Артему виповнилося три роки, коли Лера знову завагі..іла. Ось це вже точно чудо.
Кілька разів перевірила, була у лікаря – ва..тна! Збентеження підточувало її, а Костик знову дякував небесам і тому старому.
Інга одного разу натякнула подрузі, будучи у неї в гостях, Кості вдома не було. Подружки знову пліткували і згадували свої ва..ності, молодша дочка Інги гралася з рум’яним, солодким, ніби покритим глазур’ю порцеляновим Артемкою.
– Що знову «диво»? – двозначно кивала вона на кругленький живіт Лери.
Лера виправдовувалася, запевняла, що цього разу все сталося само собою – дитина Кості.
– Так, звичайно, Кості, – посміхалася Інга, – і Артем теж. Ага… звичайно. Просто в твою породу більше, щось мало в ньому від батька, – підморгнула вона.
Через кілька місяців Костя і Лера переїхали в приватний будинок, в іншому районі міста. Подругам стало незручно бачитися, та й турбот побільшало у Лери.
Вона смакувала кожну хвилину, кожну мить, поки ріс їхній Артемка, але боялася, як би не спливли їхні розмови з подругою та інші подробиці.
Інга не з балакучих – вона прекрасна подруга, але любить ігристе, може ляпнути що завгодно. Спільні свята з друзями Лера почала уникати. Скоро і до неї приклеїлося звання «квочка», так Інга називала всіх жінок, які не могли відірватися від своїх чад, гнізд. Подругу це тільки потішило і дуже навіть сподобалося.
Розбираючи, сортуючи коробки після переїзду, чоловік і дружина займалися облаштуванням нового сімейного гнізда – ще одна їхня мрія збувалася.
Костя гримів на кухні меблями, дружина розкладала речі по шафах у спальні. Серед речей чоловіка вона натрапила на дивний конверт, який випав з внутрішньої кишені однієї з сорочок Кості, він практично не носив її.
На конверті була назва клініки: «Генетична експертиза». Вони ніколи не зверталися туди разом. Лера стояла і дивилася на конверт, як заворожена: невже Костя зробив це? Невже він знає?
– Леро, – влетів у спальню в ту ж хвилину чоловік, – кличу, кличу тебе, а ти не чуєш. Довго тут?
Він помітив конверт на підлозі, підійшов і спокійно підняв його, дивлячись їй прямо в очі, розірвав на шматки. Лера як була в ступорі, так і залишилася.
– Леро, ми з Артемом чекаємо на тебе, доставка приїхала, підемо перекусимо, а потім будеш свої порядки наводити, – він взяв її за руку, – ходімо, тобі зараз не можна хвилюватися, – сказав він з любов’ю.
– Ти знав? – ледь чутно запитала вона.
– Що знав? – прикинувся він глухим і сліпим, – що ти собі вигадала? Не було б Артемки, не було б і сестрички, – доторкнувся він до живота дружини.
Вона так і не дізналася результат дослідження з конверта, Костя заборонив про це навіть згадувати, а сина, здавалося, ще сильніше полюбив. Дружина побоювалася, чи вистачить його на двох дітей?
Вистачило! І на дітей, і на неї, на всіх! З друзями, до речі, Лера і Костя знову спілкуються, просто бачаться рідше, все-таки двоє маленьких дітей в родині. А Інга стала хрещеною мамою їх новонародженої донечки.
