Не пам’ятаю, коли ми перейшли на «ти», але Пашка така людина, з якою не хочеться «викати». З ранку до вечора він колесить містом на своєму фургоні, тягає важкі пляшки, щоб клерки наче мене не засохли від спраги. Пашка переслідує мене давно і настирливо, а я настирливо відбиваюся.
Сама не розумію, подобається мені це чи ні. Швидше, все-таки ні. За день він відвідує п’ятдесят офісів. Може, в нього в кожній конторі сидить така сама Даша, як я? Все невідоме мене насторожує, тож я твердо тримаю оборону. Досить повторювати помилки молодості.
Якщо обирати партнера, то серйозного. Я прямо кажу, щоб він зробив свою справу і зникнув з моїх очей. Блазень Пашка відразу робить злякане обличчя. Впавши на коліна, заглядає мені під стіл, питаючи, де пацюк. Потім відвішує комплімент моїм новим туфлям, а згодом питає, куди и підемо на побачення.
Злюсь, хоча в душі трохи приємно. Водонос Пашка – єдиний, хто намагається казати мені компліменти. Артур, який до мене залицявся, вважає себе надто сучасним, щоб марнувати час на люб’язності. Його стандартна фраза “Ти чудово виглядаєш”.
Ось що означає надивитись у дитинстві голлівудських серіалів. А ще він пропонує зійтися та жити разом. Каже, ніби я йому дуже подобаюся. Він мені… ну як би теж не гидкий. У Артура пропрацьовані квадрицепси та трицепси, він займає посаду на великій фабриці.
Солідна партія, не пара Пашці. У Артура м’язи, банківські вклади та оксамитова засмага, а у Пашки обшарпаний «Соболь» і контракт на розвезення води по офісах. Навіщо він мені? Молодість питає «де і коли?» Зрілість нічого вже не питає.
Її більше цікавить полежати і з’їсти дві зайві смажені сосиски, доки печінка не бачить. Дівчата мріють вийти заміж, а потім закохатися в якусь хорошу людину. Я це все пройшла. Заміжня була, в людину закохувалась. Потім з’ясувалося, що помилилась людиною. І із одруженням теж помилилася.
Пашка вимітається за двері, але через десять хвилин ввалюється знову – з іншою пляшкою на плечі. Паша настільки щиро зображує подив, що можна повірити, якщо не знати його приколів. Про спортзал Пашка знає, туди він також привозить свої пляшки. Ніде в місті від нього не втекти.
У спортзал я теж випадково попала. Якось шукала косметичний салон, переплутала двері та потрапила до фітнес-забігайлівки. Озирнулася, збігала до магазину за спортивним одягом, за три місяці втяглася. Там ми й познайомились із красенем Артуром.
Про водовоза Пашку Артур знає, але не вважає його гідним суперником. Він в курсі, що я мудра і зріла жінка, яка не робить прикрих помилок. Якщо ми зійдемося, Артур купить мені фату та лабутени, і відвезе в Емірати. А Пашка? До найближчої колонки за святою водою?
До сьомої години приходжу до спортзалу. Перше, що бачу – Пашкін фургон біля ганку комплексу. Офісний люд уже відпрацював, а він все розвозить свої ємності. За хвилину я стою нагорі. Дзвонить Артур – теж під’їхав, зараз наздожене мене.
Поки він піднімається сходами, поряд зі мною як з-під землі виростає Паша. З непроникним обличчям робить незграбний рух. Товста пластикова сулія зісковзує з його плеча… Летить вниз назустріч лощеному Артуру і вибухає перед ним, як пружна бомба. Бризки до стелі!
Дев’ятнадцять літрів води обливають Артура з голови до п’ят. Стоячи в калюжі він трясе головою з найбезглуздішим виглядом. Мабуть, відвик на своїй фабриці від плебейських жартів. Мені чомусь хотілося, щоб Артур розлютився, збіг по сходах і дав в лоба нахабному Пашці.
Пашка, схоже, теж на це чекав, але цивілізований аристократ не поліз у бійку з водоносом. Він пішов геть, залишаючи за собою мокрі сліди. Заміж я вийшла за Пашку. Напевно, помилково. Та й все одно вже…
