Цього суботнього ранку Женя чекав цілий тиждень. Він солодко потягнувся, уявляючи, як проведе день у повному розслабленні.
Євген просто поваляється на дивані, подивиться футбол, замовить піцу… Але його мрії перервала сувора реальність: до спальні ввійшла Іра, бадьора і сповнена ентузіазму, з фартухом у руках. І коли вона встигла встати? І чого їй не спиться?
– Вставай, справ повно! – бадьоро оголосила дружина. – Потрібно вікна помити, фіранки зняти, люстру помити, протерти пил і в шафах розібрати. Скоро Великдень. До речі, мама дзвонила, ми завтра з нею в театр ідемо. Вона вже взяла квитки. Відмовитися не можна.
Женя заскиглив, натягуючи ковдру на голову.
– Іро, ну вихідні ж! Може, відпочинемо?
– Ми весь тиждень працювали, – суворо сказала дружина. – Справ накопичилося! Треба їх розгребти, інакше коли? Та й як я мамі скажу, що ми не підемо? Вона ж образиться!
– А якщо я не хочу в театр? – пробурмотів Женя.
– Я теж не хочу. Але треба! – відрізала Іра. – І взагалі, там сніданок на плиті. Зараз кішка його з’їсть. Вставай. Наступного тижня відпочинемо.
Євген зібрав волю в кулак і виліз із ліжка. Так почалися чергові “вихідні”.
До вечора суботи Євген уже хотів вийти на роботу. Йому здавалося, що там легше…
– Ти ще фіранки мені не зняв. Куди влігся? – Іра “підняла” чоловіка, який вирішив трохи відпочити під улюблену передачу. Дружина була як командир: кулаки, уперті в боки, сама нібито з вічним двигуном усередині.
– Я втомився.
– Відпочинеш на пенсії.
– Ірино…
– Що? На тижні ти приходиш втомлений, на вихідних – теж! Коли справи-то робити?!
– Та ніколи! Не переломиться карниз, якщо фіранки прати раз на три місяці, а не щомісяця! – проричав Євген і слідом у його руках стався “хруст”. Карниз все-таки переламався. Але зовсім не від бруду, а від напруги, що висіла в повітрі.
– Ти… Зламав?! – Ірина раптово розревілася. Вона теж втомилася до вечора. І фізично, і морально: спробуй покомандувати дорослим чоловіком?
– Я… полагоджу.
– Як?!
– Склею… – Женя зліз із драбини, заспокоїв дружину і почав шукати клей. Не знайшов. Тож довелося йти до супермаркету, купувати там якийсь дорогий клей…
Євген проколупався до першої години ночі… Але клей не спрацював.
– От же прокляття! – рявкнув Женя, і кинув карниз на підлогу.
– Ти чого? Сусіди будуть скаржитися, що ти шумиш!
– Та мені плювати! Нехай скаржаться!
Женя вже й сам був готовий розревітися. А ось в Іри відкрилося друге дихання.
Подружжя посварилося. Замість порядку вдома залишився хаос: Женя кинув зламаний карниз і пішов спати, грюкнувши дверима.
– Ну і ну…
Серйозно сваритися з чоловіком Іра не планувала, бо завтра вони мали йти в театр з її мамою.
Тому дружина мовчки зібрала тріснутий карниз, підмела і прибрала фіранки в прання. А потім пішла до чоловіка миритися. Щоправда, він уже спав сном немовляти…
Уранці Євгена знову розбудили ні світ ні зоря.
– Любий, я млинці приготувала. Давай швиденько поїмо, а потім закінчимо розпочате і поїдемо в театр.
Женя відкрив було рот… Але дружина “заткнула” його рум’яним млинцем.
Так проходили їхні вихідні. Замість відпочинку – список обов’язків. У суботу прибирання, у неділю – відвідування батьків.
Свекруха Іри не так давно втратила чоловіка. Відтоді вона регулярно кликала Євгена допомогти: то лампочку поміняти, то картину повісити. То просто поговорити. А якщо він відмовлявся, то чув у слухавці важкий подих і докірливе: “Тепер я нікому не потрібна”.
Зовиця, Віра, теж не відставала – затіяла ремонт у своїй квартирі і тепер вимагала, щоб брат терміново приїхав і допоміг їй.
– Євгене, а ти ж умієш плитку відбивати? – зателефонувавши в п’ятницю ввечері, відразу запитала вона.
– Що?!
– Плитку від-би-вати.
– Ні!
– Ну нічого, навчишся. Завтра приходь о 9 ранку.
– Куди?!
– До мене. Ми вирішили вже якщо робити ремонт, так у всій квартирі! – радісно заявила сестра. – Без твоєї допомоги ніяк!
– Віро, у мене завтра важливі справи.
– І які це?
– Спати! До обіду! Я просто хочу відпочити!
– Бачиш який! А сестрі хто допомагатиме?! Чи, може, грошей даси? Я тобі рахунок надішлю.
Після довгих сперечань Євген все-таки зібрався до сестри.
“І дружину візьми. Там і для неї роботка знайдеться”, – надіслала навздогін Віра.
– Ірино, вставай! – цього разу першим прокинувся чоловік. – Поїхали. До Віри!
– Чого це? Я думала сьогодні поспати. У мене голова болить.
– Нічого не знаю. У неї ремонт. Треба допомогти, – розвів руками чоловік.
– А може, я не хочу?
– А кого це хвилює? Усім треба, ми всім зобов’язані!
– Треба-треба! Зобов’язані! Не поїду! Нехай сама свої шпалери ліпить! Я не вмію! Сьогодні я відпочиваю! Я твоїй рідні не зобов’язана! – роздратовано вигукнула Іра. Вона з вечора п’ятниці почувалася погано. Вряди-годи вирішила поспати довше…
– Може, і я відпочив би, якби не це вічне “треба” щотижня! – розлютився Женя. – Знаєш що? Я поїду один. А завтра я нікуди не йду. Нехай твоя мама ходить по концертах і виставках сама!
Зять нагадав, як “прихильниця театру” і концертів щоразу наполягала, щоб донька із зятем складали їй компанію. Якщо вони відмовлялися, ображалася і давала зрозуміти, що її зрадили.
– Чудово! – спалахнула Іра. – Тоді й ти своїй сестрі поясни, що я не збираюся мчати до неї за першим покликом! І мамі скажи, що на її пироги ми не прийдемо в п’ятницю!
Чоловік поїхав. А в неділю вони залишилися вдома і мовчали майже весь день.
Через тиждень, коли Віра знову покликала брата на допомогу, він спокійно сказав:
– Віро, я не приїду, вибач. Я з дружиною вже тиждень не розмовляю. Мені свій шлюб дорожчий за твій ремонт.
– Тобто я тепер усе сама маю робити? – з образою запитала вона.
– Можна викликати майстра або попросити брата чоловіка, – запропонував Євген.
– Я зрозуміла. Ти мені більше не брат! – пиркнула Віра і кинула слухавку.
Бачачи, що Євген змінив тактику, Іра вчинила так само.Спеціально для сайту Stories
Коли їй зателефонувала мати з черговим “терміновим” запрошенням у театр, та спокійно відмовилася:
– Мамо, я хочу провести вихідні вдома. Чесно кажучи, ти могла б сказати заздалегідь…
– Ти ж знаєш, що неділя – театральний день! – обурилася теща Євгена.
– Правда? А я думала це вихідний. Такий день, який можна провести так, як хочеться. Вибач, але сьогодні я не можу.
– Тобто тобі нецікаво провести один єдиний вечір із рідною матір’ю?!Спеціально для сайту Stories
– Мамо, не маніпулюй, будь ласка. Візьми із собою сусідку, вона із задоволенням піде в театр, – спокійно відповіла Іра.
Вислуховувати невдоволення матері вона не стала. Скинула виклик і подивилася на чоловіка.
– Що? Не зрозуміли твоєї відмови? – з розумінням запитав він.
– Так. Євгене, я тут подумала… А ми взагалі для себе живемо? Чи тільки для батьків, близьких, ремонту, прибирання і якихось обов’язків?
Женя сів поруч і задумався. Справді, скільки разів вони жертвували своїм відпочинком заради чужих справ? Заради “треба”, “повинні”, “образиться”…
– Давай спробуємо щось змінити, – запропонував він. – Може, навчимося говорити “ні”?
Наступних вихідних вони запросили в гості всю велику родину. Розмова вийшла непростою, але подружжя твердо пояснило: вони більше не готові жертвувати своїм особистим часом і простором.
– Ми хочемо просто іноді побути удвох, – виправдалася Іра.
– Так. І не за пранням фіранок, – кивнув Євген.
– То в чому проблема?!
– Просто підтримайте нас. Зрозумійте і не засуджуйте, якщо ми іноді відмовляємо.
Рідні спочатку не зрозуміли, зовиця образилася, теща спробувала тиснути на совість, але зрештою вони змирилися.
Уперше за довгий час у Євгена та Іри з’явився час на самих себе. Вони вибралися в кіно, гуляли, читали книжки. І головне – перестали сваритися через дрібниці.
Графік прибирання вони склали, виділивши на нього всього лише 2 дні на місяць.
– Знаєш, я почуваюся набагато вільнішою, – зізналася Іра.
– А я відчуваю, що у мене нарешті є вихідні, – посміхнувся Женя, відкриваючи коробку з фастфудом.
Подружжя зрозуміло: турбота про себе – не егоїзм. Це всього лише звичайне, але таке обов’язкове і життєво необхідне право. Право на відпочинок.
А рідні? Вони впоралися. Як і слід було очікувати. До речі, дивно, але щойно подружжя почало думати про себе, у них з’явився не тільки час, а й бажання більше бачитися з ріднею.
